Главная | Обратная связь

Гутне скло XVI – XVIII ст.

Українське гутництво XVII—XVIII ст. вписа­ло яскраву сторінку в історію художнього промислу. Найважливішим осередком його стала Чернігівщина, де на початку XVIII ст. налічувалося понад 120 підприємств.

В українських гутах майже виключно за­стосовувалась одна з найдавніших у скляному виробництві техніка вільного видування. Во­на давала можливість максимально викори­стовувати властивості скла, відзначалася про­стотою та відсутністю готових форм чи шаб­лонів. Кожен склодув мусив бути одночасно і техніком, і художником.

Форма виробу зумовлювалася його прак­тичним призначенням. За цим принципом створені всі кращі зразки старого гутного посуду — від найпростіших скляниць і до фі­гурного скла. Багатство і неповторність форм гутних виробів посилювалися широким вико­ристанням колориту скла, яке полягало в ос­новному у забарвленні самого матеріалу і поліхромній декоративній обробці готової продукції. В деяких випадках ці способи по­єднувалися.

Висока майстерність склодувів виявлялась у простоті художніх прийомів. Стиль україн­ського скла визначають декоративна природа матеріалу, його скромний і разом з тим жи­вописний колорит, нескладні форми та орга­нічно поєднані з ними прикраси.

Основним продуктом виробництва гут був побутовий посуд для зберігання рідких та сипких речовин. Багатий асортимент його за­довольняв потреби різних верств суспільства.

Великою різноманітністю відзначався по­суд для пиття. У народному побуті були по­ширені скляні чарки, питуни, братини, стоп­ки, шкалики, рюмки, склянки, пивні кухлі, глечики, барильця тощо. Ці прості, але красиві, зручні для вжитку вироби нерід­ко оздоблювалися в народному стилі. Для заможних верств суспільства—козацької стар­шини, магнатів, духовенства — на гутах виго­товлялися коштовні кубки, келихи, пугари, бокали, вузькі та видовжені бокали-флейти, «вівати» та інші питні посудини.

Окрему, найбільш цікаву, групу складають скляні вироби, які мають форму тварин . Вони свідчать про високу майстер­ність склодувів і вміння використовувати де­коративні властивості вільновидувного скла. Гутне фігурне скло слід розглядати як ціл­ком самобутнє і національно своєрідне явище в історії мистецтва українського народу.

Фігурний гутний виріб, призначений для зберігання рідин, являє собою кулевидну або циліндричну пляшку, рідше барильце, що має вигляд корпусу тварини, якому доробляють голову і кінцівки. Але таке поєднання ніколи не було механічним нагромадженням різних елементів форми. Майстрові допомагала при­рода скла, завдяки якій можна було зв'язати окремі композиційні частини в органічне ціле.

Майстри надавали великого значення реа­лістичному зображенню тварин, одним з засо­бів якого було, зокрема, кольорові співвідно­шення матеріалу. Формування посудин грун­тувалося на уважному спостеріганні природи і знанні повадок тварин. Склодуви створюва­ли гротескні образи тварин і птахів, співзвуч­ні їх відображенню в українському фолькло­рі, і вони сприймаються як живі, характерні

персонажі народних казок, переказів і при­слів'їв.

Найулюбленішою фігурною посудиною українського народу є пляшка-ведмедик , форма якої на відміну від форм ін­ших фігурних посудин, що відзначаються значною вільністю більш-менш постійна. В усіх варіантах таких посудин ведмедик обов'язково стоїть на трьох опорах, двома ла­пами тримаючись за голову. Відображення його в українському народному мистецтві має давню історію. Дуже ймовірно, що це один із проявів пережитків ведмежого культу ранньослов'янського часу. Скляна пляшка-ведмідь — необхідний атрибут старого сіль­ського весілля.

Український скляний фігурний посуд іс­тотно відрізняється від подібних закордонних виробів. Так, наприклад, венеціанське і німе­цьке фігурне скло — це потішні посудини, вжиткова цінність яких відходила на останній план, а оздоблені ліпними фігурками тварин бокали набирали чисто декоративного харак­теру.

Віртуозністю виконання, вибагливістю форми відзначаються вази у вигляді кошичка, які найчастіше зустрічаємо серед волинських гутних виробів. їм властива тонка декоратив­на обробка ліпним склом, яка іноді є само­стійним засобом витворення форми. Тоді ці посудини здаються зробленими з казкового прозорого мережива.

Тонкостінні вироби з пляшкового зелено­го і рідше з безколірного скла нерідко роз­писувалися емалями. Для розпису вживалися густі, непрозорі фарби: молочно-біла, жовта, синя, коричнево-червона. Дуже поширеним був рослинний орнамент та в меншій мірі — тематичні зображення. Типовими є монохром­ний розпис білою фарбою і багатоколірні візерунки. Колористичне трактування квіток і листя відзначається деякою умовністю — іноді бачимо ромашку, намальовану зеленою фарбою, або ж червоні чи сині листя та стеб­ла. Найбільш поширеним візерун­ком була симетрично розгалужена стеблина з однією або кількома квітками.

Крім рослинних орнаментів зустрічаються зображення журавля і оленя. Серед сюжетних композицій на дзбанках найчастіше бачимо сцени вечірок, фехтування танців. На гранча­стих пляшках збереглися зразки портретного живопису.

Художня обробка скла засобом грануван­ня та гравіровки мала на Україні обмежене

поширення. Гранування спостерігаємо пере­важно на ніжках бокалів. Обриси гранованих деталей добре узгоджуються з плавними лі­ніями тонкостінної видувної чаші. Вироби з «півкришталів», кришталю або переплавно­го бою привізного кришталевого посуду гра­нувались «ямками» і «сложками», тобто круг­лими і овальними заглибленнями. З цих двох геометричних форм майстри створювали своєрідні орнаменти з квіток без стеблин ти­пу соняшника або ромашки, які рівномірно заповнювали поверхню скла.

Гравіровка сюжетних зображень, як вже зазначалося, зустрічається рідко. Вкажемо на витончені контури оленя і фігуру вершника. Гравіроване скло вживалося переважно у шляхетському і поміщицькому побуті, тому в його оздобленні певна роль належить ге­ральдичним мотивам. Виконувалися гераль­дичні зображення за наданим зразком, через що вони позбавлені тієї свіжості і невимуше­ності, якими відзначаються народні рисунки. Те саме можна сказати про гравіровані напи­си. На панських кубках не було сповнених гумору і глибокої народної мудрості висло­вів, які виписувались на емальованих виро­бах, їх місце займали шляхетські заклики «Віват» тощо.

Про позолочену орнаментику українсько­го скла доводиться говорити лише на підставі письмових даних. У музеях зберігається ве­лика кількість скляних виробів, на яких вид­но сліди позолоти вінець і зовнішньої по-

верхні гладкими смужками, квітковими візе­рунками і написами. Ці оздоблення не закріплювалися випалюванням і швидко сти­ралися. Виготовляли також посуд, золоті і срібні прикраси на який наносились у про­цесі видування і тому були значно тривкіші. Центром такого виробництва було Вільхів-ське староство на Поділлі. На місцях, де колись знаходилися гути цього староства, ви­явлено фрагменти позолочених пляшок та іншого посуду.

Вживання скла яскраво ілюструє соціальну і економічну нерівність класового суспільства на Україні у XVIII ст. Персонажі «Енеїди» І. Котляревського, які уособлюють україн­ських поміщиків,— боги, герої, вожді випи­вають з дорогих бокалів, кубків, тоді як про­стий народ «кружляє сивуху» чарками і по­ставцями. Декоративна обробка багатьох па­м'яток старого скла також вказує на те, для яких верств населення вони призначалися. Ві­домі, наприклад, вироби «з гербами архієрей­ськими», вензелями, коронами і написами, які побутували серед шляхтичів або козацької старшини.

Посудом з квітковими візерунками, а та­кож у вигляді тварин користувалися трудящі маси.

Різноманітне оформлення скляних виро­бів, мотиви якого черпалися з навколишньої дійсності, багата, яскрава орнаментика скла свідчать про реалізм народного мистецтва, про притаманне народові розуміння краси.

Питання для самоконтролю:

1. Матеріали необхідні для виготовлення виробів з скла

2. Типологія виробів з скла

3. Історія розвитку художнього скла

4. Види скляних виробів свого регіону