 |
|
Класична економічна теорія виділяє п’ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, платежу, світових грошей.
Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.
Функцію засобу обігу гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг формі монет і паперових грошей.
Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.
Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.
Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".
Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.
Одночасно з еволюцією функцій грошей відбувається і процес еволюції видів грошей (рис. 15).
|  |
Рис. 16. Еволюція видів грошей
Процес еволюції функцій грошей та їхніх форм триває й дотепер, породжуючи нові форми і якісні особливості їхнього прояву.
Процес суспільного відтворення, як відомо, відбувається безперервно, безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Процес безперервного переміщення грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні є грошовим обігом.
Грошовий обіг – це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і платежі в господарстві.
Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем швидкістю обороту грошей
Згідно з класичним підходом К.Маркса кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:
де КГ – кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ – сума цін товарів, реалізованих протягом року; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – платежі за кредити минулого року; ВП – платежі, які взаємно погашаються; О – швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.
В умовах паралельного обігу золотих і паперових грошей діяв закон їхнього обігу. Сутність закону обігу паперових грошей полягає в тому, що випуск їх повинен дорівнювати тій кількості замінених ними золотих грошей, яка необхідна для забезпечення нормального товарного обігу. Переповнення каналів обігу паперовими грошима неминуче призводить до знецінення їх, тобто веде до інфляції.
Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:
М V = Р Q,
де М — маса грошей в обігу; V — середня швидкість обігу грошей; Р — середній рівень цін на товари та послуги; Q, — кількість товарів та послуг, представлених на ринку.
З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:
Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси (рис. 17).
 |
Рис. 17. Структура грошової маси
Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовуються в готівковому і безготівковому обігу, і пасивні. До останніх відносяться грошові нагромадження, резерви, залишки на рахунках, які лише потенційно можуть використовуватись в угодах. Основну частину грошової маси складають різні види банківських депозитів або цінні папери). Всю грошову масу розраховують за допомогою грошових агрегатів.
Грошова маса –це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
Оскільки грошова маса неоднорідна за своєю структурою, то для її характеристики застосовуються різні підходи і показники.
Білонна монета — розмінна монета, що виготовляється недорогоцінних металів або їх сплавів, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та на її чеканку.
Насамперед грошову масу можна поділити на дві частини — активні гроші, які постійно використовуються в готівковому й безготівковому обігу, і пасивні гроші (або "квазі-гроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов.
Залежно від рівня ліквідності грошові засоби ранжуються і зводяться у грошові агрегати.
Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи дехто пише про здатність швидко перетворюватись на готівку) добре помітна в умовах високої інфляції, коли окремим платіжним засобам (а іноді справа доходить і до продуктів) починають віддавати перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грішми.
Грошові агрегати МО, МІ, М2, МЗ. Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат МО, який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат МО має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:
• монети, що їх карбують державні установи;
• скарбничі білети, що є казначейськими зобов'язаннями, випуск яких пов'язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);
• банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.
Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат МІ.Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат МІ, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату МІ є готівкові гроші (агрегат МО) та трансакційні депозити.
Трансакційні депозити — це вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити являють собою вклади до запитання на поточні та розрахункові рахунки. Вони можуть не приносити відсотків, а лише дають змогу їхнім власникам користуватись чеками та електронними переказами (в тому числі й кредитними картками). Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2.Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат МІ та строкові депозити, що отримали назву «майже грошей» або «грошових активів». Сукупність цих активів і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат МЗ. У деяких країнах виділяється також агрегат L, який включає до свого складу агрегат МЗ, казначейські векселі та деякі інші грошові активи.
Грошова система — це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавча закріплена державою.
Вона складається з таких елементів (рис. 18).
 |
Рис. 18. Структурні елементи грошової системи
Історія знає два основних типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну.
Металева система поділяється на два види — біметалізм і монометалізм.