Главная | Обратная связь

Монометалізм – це грошова система, в якій роль загального еквівалента закріпляється за одним благородним металом – золотом.

Розрізняють чотири різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливковий стандарт, золотодевізний стандарт, золотодоларовий стандарт.

У паперово-кредитній системі функціонують паперові й кредитні гроші.

При цьому класичні паперові гроші як представники золота сьогодні зникли з обігу внаслідок його демонетизації. Але потреба в них збереглася, оскільки державний бюджет має дефіцит, нерідко величезний. Для його покриття державна скарбниця випускає паперові гроші, які не мають золотого забезпечення. Тому їх ще називають білетами державної скарбниці.

Кредитні гроші — це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.

Існують такі види кредитних грошей:вексель, банкнота, кредитна картка, електронні гроші

Вексель — це письмове боргове зобов'язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку.

Векселі бувають простими і переказними.

Простий вексель — це вексель, підписаний однією особою на ім'я іншої особи, який не може бути переданий третій особі.

Переказний вексель (тратта) — це вексель, який може передаватися третій особі (ремітенту) для отримання ним боргу з векселедавця у визначений строк.

Передача векселя іншій особі оформляється передаваль­ним записом (індосаментом). Третя особа може передати вексель четвертій особі, здійснивши власний передавальний запис, і т. д. Таким чином, переказний вексель набуває певної форми грошей — кредитних грошей, що виконують Функції засобів обігу і засобів платежу.

Залежно від характеру виникнення векселі поділяються на комерційні і банківські.

Комерційний вексель — це боргове зобов'язання, яке підприємці видають один одному при купівлі-продажу товарів з відстрочкою платежу, тобто в борг. Власник комерційного векселя може використати його замість грошей для платежу за товари, куплені у третьої особи.

Банкнота — це вексель банку, за яким пред'яви може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек – це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.

Види чеків: Іменні –не підлягають передачі; Ордерні –з правом передачі іншій особі за індосаментом; На пред’явника – без зазначення прізвища

Кредитна картка — це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Нині в розвинутих країнах налічуються десятки видів пластикових кредитних карток (смарт-карток), у тому числі для придбання товарів і послуг, для здійснення подорожей і відпочинку, для міжнародних розрахунків (системи "Віза", "Америкен Експрес", "Мастеркард", "Єврокард" та ін.). У США випущено понад 600 млн кредитних карток, якими користуються більше 70 % сімей країни. У фінансових послугах населення розвинутих країн світу частка кредитної картки — близько 20 %.

Дедалі більшого поширення набувають електронні гроші,

Сучасні електронні гроші — це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.

Феномен електронних грошей полягає в якісній їх зміні, вони втрачають реальну матеріальну субстанцію. Посилюючи тенденцію дематеріалізації грошових засобів, електронні гроші значно підвищують їхній обіг, роблять прозорими грошові потоки, сприяють безпечності банківської діяльності, заощаджують суспільні витрати, що позитивно впливає на економічний розвиток країни.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Ціна іноземної валюти встановлюється фінансовими органами шляхом котирування. Існує кілька видів котирування валют: пряме, непряме, спот-курс, крос-курс, форвард-курс.

Якщо одиниця іноземної валюти виражається у національній валюті, то йдеться про систему прямого котирування. Система прямого котирування валютних курсів застосовується в більшості країн.

При системі непрямого котирування, навпаки, одиниця національної валюти оцінюється певною кількістю іноземної валюти. Ця система котирування застосовується в Англії» де один фунт стерлінгів оцінюється в іноземних валютах.

Спот-курс — це ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлена на момент укладення товарної угоди за умови оплати на наступний робочий день після дня укладення угоди.

Форвард-курс —так званий попереджувальний, тимчасовий курс валют, що показує, яку вартість матиме валюта через певний час після укладання угоди.

Крок-курс — це співвідношення між двома валютами, встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно третьої валюти.

Валютний курс встановлюється вільно, виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах вільного грошового ринку — так званий плаваючий курс, або регламентується рішенням уряду чи його фінансовими органами (як правило, центральним банком) — так званий фіксований курс. На практиці часто встановлюється змішаний курс на основі взаємодій сил вільного ринку з певним регулюванням урядовими фінансовими органами з метою запобігання надмірному підвищенню або зниженню валютного курсу (так званий валютний коридор).

Зазвичай встановлюються валютні курси продавця — вищий і покупця — нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють валютні операції.

Функції котирування валют:

– засіб інтернаціоналізації грошових одиниць;

– зіставлення національної вартості з вартістю і цінами світового ринку;

– зіставлення цінових структур і результатів суспільного виробництва окремих країн;

– перерозподіл національного продукту між країнами, що здійснюють економічні зв'язки.

Нині валютні курси встановлюють на основі співвідношення купівельної спроможності різних валют. Купівельна спроможність грошей — це кількість товарів і послуг які можна придбати за одну грошову одиницю в певній країні. Найпростішим способом визначення паритету купівельної спроможності валют є зіставлення вартості стандартного набору (кошика) товарів і послуг у національних валютах різних країн за формулою:

де ­­– купівельна сила валют; – рівень цін у відповідних країнах за j-й період.

З валютним курсом тісно пов’язана конвертованість валют.

Конвертованість валютиозначає ступінь її здатності вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн.

Конвертованість— це невід'ємний атрибут ринкової економіки. Вона передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу та ін. Без конвертованості національної грошової одиниці товаровиробник не може залучитися в різноманітні структури світового ринку, в міжнародний поділ праці, а споживач позбавляється можливості належним чином задовольнити свій платоспроможний попит.

Розрізняють повну і часткову, внутрішню і зовнішню конвертованість валют, а також замкнену (неконвертовану) валюту.

За повної (вільної) конвертованості всі фізичні і юридичні особи як вітчизняні, так і зарубіжні, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно і необмежено обмінювати їх на іноземні з метою здійснення всіх поточних і зовнішніх розрахунків.

За часткової конвертованостіна операції з купівлі й продажу валюти державою встановлюються певні обмеження (зазвичай національна валюта обмінюється лише на деякі іноземні валюти й не використовується для розрахунків певних видів міжнародного платіжного обороту).

Внутрішня конвертованість валюти передбачає надання прав громадянам і юридичним особам лише даної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для використання її насамперед у зовнішньоекономічній діяльності.

При зовнішній конвертованості валюти лише іноземним резидентам надається право вільно обмінювати свої активи у грошових одиницях даної країни (у вигляді доходів, прибутку чи інших надходжень) на необхідну їм валюту інших країн і здійснювати перекази цієї валюта кордон. Такий режим робить економіку країни відкритою і привабливою для іноземного капіталу.

Замкнена (неконвертована) валюта —це національна валюта, яка функціонує лише в межах даної країни, не вивозиться за кордон і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий – як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Тим часом інфляція є складним, багатостороннім явищем, причини якого криються у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу.

Інфляція — зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується стійким зростанням цін на товари та послуги.

Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

– порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадженням і споживанням, попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

– значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, зумовлених непродуктивними державними витратами;

– надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закони грошового обігу;

– мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до недовиробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

– недосконалість податкової системи, збільшення податкового тягаря на товаровиробників;

– кризові явища у фінансово-кредитній системі;

– монополізація виробництва;

– зовнішньоекономічні фактори.

Зовнішні фактори інфляції пов'язані з посиленням інтернаціоналізації господарських зв'язків між державами що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів, товарів та послуг, робочої сили, загостренням міжнародних валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами (енергетичною, продовольчого, фінансовою та ін.) Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначена інфляції.

Інфляція — це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція може набувати різноманітних форм :

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція — це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

Повзуча інфляція —інфляція,що розвивається поступово, коли ціни зростають незначноюмірою, але неухильно (до 10 % на рік).

Помірна інфляція (3–5 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко – на 20-100 % щорічно.

Гіперінфляція — інфляція, коли ціни зростають швидко – на 1–2 % щодня або на 500 % і більше на рік.

Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні.

Збалансована інфляція – інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.

Незбалансована інфляція – інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.

Очікувана інфляція – зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників — на сировину та засоби виробництва.

Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.

Інфляція пропозиції – зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати, олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави і т. ін. Вона може також виникнути в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Стагфляція — це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Рівень інфляції можна обчислити за допомогою індексу цін за формулою:

де Н — індекс зростання цін за рік; — ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; — обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

Інфляція — це тяжка хвороба економіки з глибокими соціально-економічними наслідками.

Економічні наслідки інфляції:

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при її невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад до простої, або випадкової, форми вартості.

По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.