 |
|
Ринкова інфрактсруктура
Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку. Сучасний ринок неможливий без розвинутої ринкової інфраструктури.
Термін "інфраструктура" з'явився в економічні літературі наприкінці 40-х років XX століття, запозичений з воєнного лексикону, що означав комплекс озброєнь, які забезпечували дії збройних сил.
Інфраструктура — сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.
Інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, генних паперів, робочої сили.
Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб'єктами через свої функції:
– правове та економічне консультування підприємств, захист їхніх інтересів у державних та інших структурах;
– страховий захист підприємницької діяльності;
– забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств;
– підвищення оперативності, ефективності роботи суб'єктів ринку;
– створення умов для ділових контактів підприємців;
– сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг;
– регулювання руху робочої сили;
– здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.
Інфраструктура ринкової економіки представлена:
у реальному секторі економіки:
– на товарному ринкові: торговельною мережею (ярмарки, біржі, торгові центри, супермаркети, крамниці тощо);
– на ринку природних ресурсів і праці: товарними біржами, освітніми закладами, мережею перепідготовки кадрів, приватними кадровими агенціями, службами зайнятості, конторами працевлаштування, тощо;
у грошовому (фінансовому) секторі економіки:
– банками;
– небанківськими фінансово-кредитними інститутами (страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, інвестиційні фонди, трастові компанії, депозитарії);
– фондові біржі;
– торговцями цінних паперів.
Серед інших складових інфраструктури виділяють:
– інформаційні мережі (Інтернет, інформаційні та рекламні агентства);
– законодавство, яке нормативно забезпечує функціонування ринкової економіки і регламентує господарську поведінку економічних суб'єктів;
– стан "ринкового мислення і поведінки населення, його готовність діяти за правилами ринкової економіки".
Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів — товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці – біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.
Здійснення ринкових угод неможливе без грошей. Однак у момент здійснення угоди в окремих суб’єктів ринкових відносин грошей може не вистало не бути зовсім. Одночасно ринок породжує наявність спеціальних суб’єктів господарювання, які володіють такими грошима. Таким чином, в розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні суб'єкти (підприємці) потребують додаткових коштів, а інші їх мають. Ті, хто має гроші, можуть надати їх в позику тим, у кого їх не вистачає. Відносини щодо такого надання таким чином коштів і відображають категорії позичкового капіталу та позичкового проценту.
Під позичковим капіталомрозуміють капітал, зосереджений у спеціальних установах – банках, основною формою функціонування якого є кредит.
Банк, у цьому випадку, називається кредитором, а той, хто позичає гроші, - позичальником. Особливістю відносин між кредитором і позичальником є те, що банк залишається власником грошей, наданих у кредит до закінчення угоди, тобто до тих пір, поки позичальник повністю не виконає умови позики. Позичальник до цього часу є лише тимчасовим користувачем частини капіталу банку.
Як і кожний суб'єкт ринкових відносин, власник позичкового капіталу одержує доход (прибуток). Цей доход (прибуток) виступає у формі процента.
Процент – це плата за позичку (кредит), і виступає зовні як ціна позички (кредиту). Відношення процента до суми кредиту називають ставкою процента (часто - ставкою відсотка).
Процент як доход на позичковий капітал, виданий у позику, – загадкова економічна категорія.
В економічній теорії існує кілька версій його суті і економічної природи.
Класична концепція, продовжена Марксом, процент пов'язує з прибутком (додатковою вартістю). Згідно з цією концепцією, капітал, наданий позичальнику (підприємцю) і використаний ним у своїй власній справі, приносить йому прибуток (додаткову вартість). Однак позичальник частину цього прибутку повинен повернути кредитору як плату за кредит у вигляді процента. Таким чином, процент - це частина прибутку (додаткової вартості), створена у процесі продуктивного використання позики, яку сплачує позичальник кредитору за користування позикою.
Психологічна концепція (з появою маржиналізму) процент пов'язує із знеціненням грошей у майбутньому. Позика грошей пов'язана з її поверненням через певний час, протягом якого власник позикового капіталу втрачає певну суму (теперішні гроші мають більшу вартість ніж майбутні). Тому процент і є найменшою втратою, яку несе власник грошей, даючи гроші в кредит на певний термін. Щоб цієї втрати не було, він вимагає від позичальника повернення більшої суми грошей порівняно із сумою кредиту.
У кейнсіанській концепції процент пов'язують із попитом та пропозицією на ресурс капітал (гроші).
Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз, замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна купити. Це пояснюється дією закону спадної віддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт, компенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу.
При аналізі категорії процента розрізняють номінальну і реальну процентну ставку. Номінальна — це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції. Реальна — це номінальна ставка за відрахуванням очікуваних темпів інфляції. Якщо номінальна ставка - 14%, а очікуваний темп інфляції - 6% на рік, тоді реальна процентна ставка дорівнюватиме 8% (14%-6%).
Посередником між капіталістом-власником виступає банк, який забезпечує формування і рух грошового капіталу.
Виникли банки за феодалізму, хоча зародки банківської справи були ще у рабовласницькому суспільстві.
Банк – це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.
Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему — сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму.
Банки є головними елементами кредитної системи, тобто системи кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні грошові засоби на кредитному ринку і надають їх у позику.
Кредитна система як система фінансових посередників, що діють на кредитному ринку, є однією із суттєвих елементів ринкової інфраструктури. Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків — посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.
Сучасна кредитна система включає такі основні компоненти:
1) центральний (емісійний) банк
2) 
комерційні, інвестиційні і спеціальні банки;
3) страхові компанії і пенсійні фонди;
4) спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи (фінансові компанії, інвестиційні фонди, кредитні системи, благодійні фонди тощо).
Центральний банк – це банк, який регулює кредитну систему. Він володіє монопольним правом випуску (емісії) банкнот в обіг і здійснює кредитно-грошову політику в інтересах національної економіки. Центральний банк — один із найважливіших інструментів державного регулювання економіки та поєднує функції банку й органу державного управління. Основним завданням центрального банку є кредитно-грошова і валютна стабілізація національної економіки. В Україні центральним є Національний банк України. Його основні функції:
1) емісія готівкових грошей;
2) регулювання кредитної емісії (випуск безготівкових грошей);
3) акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ;
4) збереження офіційних золотовалютних резервів;
5) надання кредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів;
6) здійснення розрахунків і перевідних операцій для комерційних банків;
7) грошово-кредитне регулювання економіки;
8) контроль за діяльністю кредитних установ;
9) надання комерційним банкам ліцензій на проведення банківських операцій та операцій із зарубіжною валютою;
10) обслуговування державного боргу країни.
Другим рівнем банківської системи виступають комерційні банки. Це – кредитні установи, призначені для залучення грошових засобів та їх розміщення від свого імені на умовах поверненості, строковості, платності.
Основне призначення комерційних банків — посередництво у переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців.
Комерційні банки здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні:
—концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх у позичковий капітал;
—надають кредити підприємствам і організаціям;
—здійснюють посередництво у розрахунках і платежах;
—здійснюють кредитну емісію, випуск в обіг безготівкових грошей;
—здійснюють операції з цінними паперами і товарними документами;
—надають консультаційні послуги тощо.
Усі операції, що виконуються комерційними банками, поділяють на три групи: 1) пасивні; 2) активні; 3) комісійні.
Пасивні спрямовані на залучення коштів. За цими операціями банк має зобов'язання перед іншими суб'єктами і здійснює витрати.
Активні спрямовані на використання ресурсів банку (надання позик). За цими операціями банк одержує доходи.
Комісійні операції – це посередницька діяльність: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками) за дорученням своїх клієнтів, зберігання цінних паперів, тощо.
У цілому інші операції, що виконують комерційні банки, поділяють на:
– Фондові операції – це операції з цінними паперами (придбання цінних паперів для банків, первинне розміщення випущених паперів, вторинний обіг цінних паперів, розміщення державних позик і операції з облігаціями).
– Комерційно-посередницькі операції – це операції, за допомогою яких банк за дорученням своїх клієнтів отримує глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.
Залежно від форм власності існують такі види банків: державні, приватні, акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки.
Залежно від видів господарської діяльності банки бувають промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні (здійснюють операції з кредитуванням експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками).
Значну роль у світі відіграють міжнародні, міждержавні банки: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк економічного співробітництва (МБЕС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) та ін.
Сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку та взаємодії являє собою банківську систему.Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи.
За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей.
За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності, строковості та добровільності. Кредитні відносини мають низку характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.
Існують три форми кредиту – комерційний, банківський і державний.
Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Він має товарну форму. Комерційний кредит оформлюється векселем.
Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам, населенню і державі. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й при розміщенні ними своїх заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.
Особливою формою кредиту є державний кредит, коли позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади.
Виділяють також іпотечний кредит та споживчий кредит. Іпотечний надається спеціальними (іпотечними) банками під заставу нерухомого майна — землі, будівель тощо. Споживчий кредит надається населенню для купівлі дорогих предметів споживання – будинку, квартири, автомобіля, земельної ділянки (дачі) тощо.
Не зникає і такий вид кредиту, як лихварський — позика грошей приватною особою іншій заради наживи під високий процент.
Чільне місце в інфраструктурі ринку належить організаціям та підприємствам торгівлі, тобто безпосередньої купівлі-продажу товарів.
Торгівля займає проміжне місце між виробництвом і споживанням, вона зв'язує відособлені господарства в єдину систему суспільного виробництва.
Внутрішня торгівля поділяється на оптову (гуртову) і роздрібну. Оптова (гуртова) торгівля– це посередницька торгівля, що здійснюється великими партіями. Вона обслуговує, насамперед, обіг засобів виробництва між підприємцями, що виробляють і споживають їх, а також обіг предметів споживання між промисловими підприємцями та роздрібними підприємцями-посередниками.
У своєму розвитку оптова торгівля набуває різних форм. Найдавніша — ярмаркова торгівля, що здійснюється у визначені дні чи періоди року у загальновідомих місцях.
З розвитком товарного обігу на зміну тимчасовим ярмаркам прийшли постійно діючі оптові ринки – товарні біржі. Однією з форм ярмарково-біржової торгівлі є аукціони.
Роздрібна торгівля – це торгівля дрібними партіями. Вона реалізує товари (як правило, предмети споживання) безпосередньо споживачам (переважно населенню) і користується послугами оптової торгівлі, яка доставляє товари магазинам роздрібної торгівлі.
Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі. Термін "біржа" в перекладі з латинської мови означає "шкіряний гаманець". Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції.
Товарна біржа – одна із форм функціонування оптового ринку з купівлі-продажу товарів. Як продукт розвитку ринкових відносин товарна біржа пройшла тривалий шлях. Форми біржової торгівлі, маючи ряд загальних організаційних рис, разом з тим постійно змінювались, пристосовуючись до потреб ринкової економіки. З'являлись нові функції, змінювався характер угод, відбувалась поступова трансформація економічної спрямованості біржі, тобто стара організаційна форма наповнювалась новим економічним змістом.
Ф'ючерсна біржа – це ринок прав на товар, а не ринок реального товару. В сучасних умовах саме ф'ючерсна торгівля є основною формою біржової торгівлі (90-95% усіх угод).
Усі найбільші сучасні ф'ючерсні біржі є практично міжнародними. Це значить, що вони обслуговують потреби світового ринку відповідного товару.
Міжнародні товарні біржі– це особливий вид постійно діючого ринку, на якому здійснюються угоди з купівлі-продажу масових сировинних і продовольчих товарів, які мають родові ознаки, якісно однорідні і взаємозамінні. На біржі товар, як правило, відсутній. Він продається і купується без пред'явлення і огляду, згідно із встановленими стандартами і зразками. Угоди укладаються на основі типових біржових контрактів, які жорстко регламентують якість і термін поставок.
На товарних біржах укладаються угоди.
Угода (операція)- домовленість про взаємну передачу прав та зобов'язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої. Існують два основних види угод: угоди на реальний товар і термінові (ф'ючерсні угоди).Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця, тобто здаванням-прийняттям реального товару на одному із біржових складів. Угоди на реальний товар залежно від терміну поставки діляться на угоди з негайною поставкою і угоди з поставкою в майбутньому.
Угоди з негайною поставкою, як правило, називаються угодами на наявний товар ("кеш" або "спот"). Угоди на товар з поставкою в майбутньому звичайно називають угодами на строк, або форвард. Ці угоди передбачають поставку продавцем реального товару за ціною, яка зафіксована в контракті на момент його підписання, і в строк, обумовлений контрактом. Тривалість цього строку встановлює біржа.
Термінові (ф'ючерсні)угоди на відміну від угод на реальний товар не передбачають зобов'язання сторін поставити або прийняти реальний товар в строк, обумовлений контрактом, а передбачають купівлю і продаж прав на товар (паперові операції). Ф'ючерсні (строкові) угоди укладаються з метою біржових спекуляцій або з метою хеджування. Результатами таких угод є не передача реального товару, а виплата або одержання різниці між ціною в день його виконання. При операціях на строк одна сторона завжди виграє, а інша – програє. Для прискорення цих операцій і полегшення ліквідації контрактів, а також для спрощення розрахунків за ними, біржами розроблені повністю стандартизовані форми ф'ючерсних контрактів.
Онкольні угоди — система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.
Хедж— строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін. Операція хеджування проводиться з метою страхування від збитків під час операцій з реальним товаром. При цьому укладаються дві угоди — з реальним товаром і ф'ючерсним контрактом.
Опціон — договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму — премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.
Опціон на купівлю дає право, але не зобов'язує купити ф’ючерсний контракт, товар або іншу цінність за певною ціною. Використовується при грі на підвищення, дає зад0 після сплати невеликої премії отримати необмежений прибутоквід підвищення цін.
Опціон на продаж дає право, але не зобов'язує продав ти ф'ючерсний контракт або інші цінності за визначеною ціною. Використовується цей опціон при грі на пониження і після сплати невеликої премії забезпечує необмежений прибуток від зниження цін.
Укладаючи угоди на біржі, її учасники мають на меті: купівлю і продаж реального товару; здійснення спекулятивних операцій; хеджування (страхування від можливих змін). Угода на купівлю і продаж реального товару здійснюється виробниками з метою реалізації товарів, які вони випускають; споживачами – з метою забезпечення себе необхідними товарами, в основному сировиною; торговцями – з метою перепродажу товарів кінцевим споживачам. Ці угоди здійснюються як на наявний товар, так і на строк.
Спекулятивні операції здійснюються на біржі з метою одержання прибутку від купівлі-продажу біржових контрактів у результаті різниці між ціною біржового контракту в день його укладання і ціною в день його виконання. Спекулятивні угоди ґрунтуються на різниці цін товарів у момент їх продажу й у момент оплати. При цьому реалізується не сам товар, а контракт на його продаж. Найпростішим способом спекулятивної біржової гри є гра на підвищення або зниження цін, коли біржові контракти купуються з метою їх продажу в майбутньому за високою ціною або продаються з розрахунком на майбутнє зниження цін. Спекулянтів, які грають на строковій біржі на підвищення цін, називають "биками", а спекулянтів, що грають на пониження цін, – "ведмедями".
Учасниками біржових операцій можуть виступати торговельні фірми, промислові фірми, плантаційні фірми і власники елеваторів, фірми з переробки сировини, брокери або маклери.
Брокери- це посередники при укладенні угоди між покупцями і продавцями товарів, цінних паперів, валюти та інших цінностей на фондових і товарних біржах, валютних, страхових і фрахтових ринках. Діють за дорученням і за рахунок своїх клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату – брокерідж.
Маклери (дилери, джобери) – біржові посередники, котрі купують і продають тільки для себе й за свій рахунок.
"Бики" — спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.
"Ведмеді" — спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.
В сучасних умовах основну частину посередницьких операцій здійснюють великі брокерські фірми з розгалуженою мережею філій, що мають тісні зв'язки з банками. Існують різні категорії брокерів: біржові, страхові, позичкові, валютні та ін.
Товарні біржі, виконуючи функцію ціноутворення на так звані стратегічні товари (сировина й енергоносії), тим самим здійснюють вирішальний вплив на формування цін на споживчі товари, адже ціни стратегічних товарів через витрати підприємства "закладаються" у ціни споживчих товарів і послуг. Тому товарні біржі стають необхідним елементом ринкового механізму ціноутворення і розподілу доходів, вони є одним із визначальних компонентів ринкової інфраструктури.
Фондова біржа є установою, діяльність якої забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (акцій, облігацій). Вона виступає як спеціалізована фінансова організація, яка зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу. Тобто фондова біржа, організований, регулярно діючий оптовий ринок цінних паперів (фондовий ринок).
Фондова біржа створюється як акціонерне товариство, засновником якого можуть бути торговці цінними паперами, котрі 
мають дозвіл на здійснення комерційної діяльності з цінними паперами.
Фондові біржі обслуговують вторинний ринок цінних паперів і виконують такі основні функції: організація і створення умов для здійснення біржових операцій з купівлі-продажу цінних паперів; аналіз створюваної економічної кон'юнктури всередині та поза ринками капіталу; встановлення ринкової ціни (курси) акцій і облігацій; регулярна інформація про стан ринку цінних паперів; розвиток співробітництва з фінансовими та кредитними установами; здійснення переміщення (переливання) капіталів між галузями і регіонами через збут і придбання акцій тощо.
Операції фондової біржі залежно від строку дії поділяють на короткострокові (касові) і довгострокові (ф'ючерсні чи форвардні). Останні здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу акцій чи облігацій укладається в даний момент, а їх оплата відстрочена на певний час. Тому ф'ючерсні операції стають основою біржових спекуляцій з метою одержання спекулятивного прибутку.
Операції фондової біржі здійснюють брокери (посередники, службовці біржі, доход яких утворюється від комісійних — брокеріджу — за угодами) і ділери (особи чи фірми, що здійснюють угоди за власний рахунок, купуючи місце на біржі).
Саме ділери укладають спекулятивні угоди, намагаючись передбачити динаміку курсу цінних паперів (ділерів, що "грають" на зростанні курсу, на біржовому жаргоні називають "биками", атих, що "грають" на зниженні курсу, — "ведмедями").
Крупні фондові біржі визначають напрями, темпи і закономірності динаміки курсів цінних паперів, зокрема, біржові індекси. Таким інтегральним індексом на Нью-Йоркській фондовій біржі є індекс Доу — Джонса. Індекси фондових бірж дають змогу прогнозувати економічний розвиток і циклічні коливання (зростання біржового індексу попереджує про наближення кризи, різке падіння — про саму кризу). Так фондові біржі стали своєрідними "барометрами" економічної "погоди".
Важливе місце на фондовому ринку в Україні починає займати ринок державних цінних паперів. Емітентами державних Цінних паперів виступають уряд, державні кредитно-фінансові установи, місцеві органи влади. Державні цінні папери (насамперед, облігації, а також скарбничі векселі і скарбничі бони) умовно поділяють на короткострокові (від 3 місяців до 1 року), середньо- 
гроші. Приймаються чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта. Найпоширеніші інкасові операції з чеками та акцептами банку.
- Довірчі операції - тимчасове управління майном приватних осіб, збереження цінностей у сейфах банку.
- Лізингові операції — придбання банком машин і устаткування для надання їх в оренду.
- Факторингові операції — підприємство-постачальник передає вимогу банку на оплату відправлених товарів, які банк негайно оплачує, утримуючи певний відсоток (кредитує постачальника), а сам має справу з платником, отримуючи суми, що підлягають оплаті.
Як і для всіх видів підприємницької діяльності, метою діяльності комерційних банків є отримання прибутку. Джерелом доходу банків є позиковий процент, а також комісійні за різноманітні послуги. За здійснення активних операцій (кредитування, купівля цінних паперів тощо) банк стягує процент за кредитами, а за пасивними операціями (відкриття рахунків, продаж цінних паперів тощо) банк сам сплачує проценти. Отже, банк одержує доход лише тоді, коли процент за кредитом буде вищим, ніж процент за вкладами. Ця різниця й пояснює перетворення позикового процента на банківський прибуток.
Розвинутий товарний обіг неможливий без широкого використання цінних паперів. Вони можуть виступати як засіб кредиту, так і засіб платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один із важливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів цінні папери виконують і антиінфляційні функції, "знімаючи" на відповідний строк певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і послугами. Ці та інші якості цінних паперів неминуче ведуть до їх великого розповсюдження в комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі, як його провідна ланка, займають важливе місце в країнах з розвиненою ринковою економікою.
Існують первинний і вторинний ринок цінних паперів.
На первинному ринку цінних паперіввідбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи.
Вторинний ринок цінних паперівзабезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.
В нашій економіці використовувалися лише деякі види цінних паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж в чітко окреслених межах. Останнім часом почали з'являтися фондові біржі і в Україні, що свідчить про початок формування ринку цінних паперів.
Прийняття закону "Про цінні папери і фондову біржу" і ряду інших документів створюють умови для його формування та розвитку.
Цінні папери– це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.
Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.
Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.
В управлінні акціонерним товариством можуть брати участь ті члени, які мають контрольний пакет акцій.
Контрольний пакет акцій – сума акцій, яка забезпечує їх володарю фактичне панування в акціонерному товаристві. Формально для цього необхідно 51% усіх акцій, але в дійсності великі фінансові магнати, володіючи 40-30% і навіть меншою кількістю акцій якої-небудь компанії, можуть повністю її контролювати, тому що велика кількість дрібних акціонерів спільні збори не відвідують і ніякої участі у справах компанії приймати не можуть.
Акціонерне товариство може викупити в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.
Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається курсом акцій.Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від прибутку акціонерного товариства: чим він більший, тим вищий курс акцій.
Другим фактором, що впливає на курс акцій, є норма позичкового процента: якщо він більший, то нижчий курс акцій і навпаки. Інакше кажучи, курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони приносять, і обернено пропорційний нормі позичкового процента, тобто
Курс акцій = (Дивіденд/ Позичковий процент) 100 %
Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом і пропозицією на акції, яке залежить від стану справ, рентабельності виробництва у відповідному товаристві. Якщо воно розвивається стабільно, якщо прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій.
Розрізняють номінальну цінуакцій і ринкову,або курсову,ціну. Номінальна ціна записується на акції при її випуску. Курс акцій– це ринкова ціна, за якою вона продається і купується в даний момент. У країнах з розвиненою ринковою економікою курс акцій та інших цінних паперів найбільших компаній визначається на фондовій біржі і публікується в біржових бюлетенях.
Облігація– це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх, державних і місцевих позик та облігації підприємств.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обертання. Крім основної частини, дооблігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.
Варрант – цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.
Що стосується казначейських зобов'язаньУкраїни, то це вид цінних паперів на пред'явника, що розповсюджуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань: довгострокові – від 5 до 10 років, середньострокові – від 1 до 5 років, короткострокові – до одного року.
Ваучер – майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.
Чек – форма кредитних грошей, які здійснюють свій рух на міжбанківському ринку. Чеки бувають іменними, ордерними і на пред'явника.
Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво банку про внесення (депонування) грошових засобів на банківський рахунок (депозит).
Ощадний сертифікат – облігація, що свідчить про депонування грошових засобів в ощадному банку.
Приватизаційний сертифікат – засвідчує право на частку Державного майна (обмінюється на акції та інші фондові цінності).
Одним із цінних паперів є вексель.
Вексель- це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Випускають такі види векселів: простий переказний.
До цінних паперів не відносяться документи, що підтверджують одержання банківського кредиту, внесення коштів у депозити банків (з винятком депозитних сертифікатів банків), боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.
Усі цінні папери, згідно з міжнародною класифікацією, поділяються на дві основні групи: грошові і фондові. До перших, що обертаються на грошовому ринку, відносяться комерційні і фінансові векселі, строком до одного року, банківські акцепти, комерційні папери (емітовані приватними підприємствами на строк від 10 до 180 днів), короткострокові ощадні бони і депозитні сертифікати (що випускаються банками), казначейські векселі (емітовані від імені уряду строком на 3, 6, 9 і 12 місяців). Деякі із вказаних цінних паперів використовуються як замінники готівки в ряді платежів. Так, комерційні векселі використовуються для оплати товару, а урядовими казначейськими векселями можна заплатити федеральні податки. Це, звичайно, необхідно враховувати в умовах України, де нині спостерігається нестача готівки.
У групу фондових(або капітальних) цінних паперів, що обертаються на ринку капіталів, включають акції, облігації, паї кооперативів, інвестиційні сертифікати, іпотеки (заставні листи) та їх різновиди. Кошти, мобілізовані шляхом емісії і продажу цих цінних паперів, призначені для створення або збільшення капіталу підприємств. Ринок таких паперів є важливою частиною ринкової економіки: без нього немислиме формування капіталу великого виробництва. Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком.
В Україні функціонує Міжбанківська валютна біржа (м. Київ). Вона здійснює такі операції: укладає угоди із своїми членами та організовує двосторонні угоди між ними на купівлю і продаж іноземної валюти за ринковим курсом; організовує розрахунки в іноземній і в національній валютах в угодах, які укладені на біржі; визначає поточний ринковий курс іноземної валюти до національної; організовує операції Центрального банку щодо підтримання курсу національної валюти.
Членами валютної біржі можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким діючим законодавством надане право на проведення валютних операцій. Операції щодо купівлі і продажу валюти безпосередньо на біржі мають право здійснювати тільки її члени, які діють від свого імені і за свій рахунок чи за рахунок своїх клієнтів, якими можуть бути національні підприємства, а також уповноважені банки – не члени біржі.
Фрахтова біржа — постійно діючий ринок, на яком укладаються угоди щодо фрахтування та від фрахтування суден.
Тут концентрується інформація про:
—попит і пропозицію на тоннаж;
—рівень фрахтових ставок;
—умови договору фрахтування.
Термін "фрахт" походить від німецького fracht що означає "вантаж".
Термін "фрахт" вживається на означення:
а) вантажу;
б) плати за перевезення вантажу водними шляхами або плати за використання суден протягом визначеного часу.
Найбільший міжнародний фрахтовий центр знаходиться в Лондоні. Досить могутні фрахтові біржі знаходяться в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью-Йорку, Гонконзі.
Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.
Універсальна біржа— біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.
Отже, біржі — це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції.
Аукціон — форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.
Головні суб'єкти аукціону:
власник цінностей (продавець);
організатор аукціону;
покупець.
Первинна (вихідна) ціна визначається угодою між організатором аукціону і власником — продавцем. Торги на аукціоні веде аукціоніст, який має певні повноваження оголошувати найвищу ціну під час торгів.
Види аукціонів:
—товарні — реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби;
—валютні — один із методів організації валютного ринку країни. Це публічні валютні торги. Об'єкт валютного аукціону — валютні відрахування організацій. Мета валютного аукціону — надання можливостей купити валюту тим господарюючим суб'єктам, які не мають можливості заробити її або отримати із централізованих фондів.
Існують і інші організаційні форми продажу товарів та послуг.
Торговельно-промислові палати — комерційні організації головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків із партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами і здійснюють на цільових інформаційних послуг.
Торговий дім— торговельні фірми, які закуповують товари у виробників або оптовиків і перепродують їх всередині своєї держави або за її межами.
Ярмарок — періодично організована в одному й тому самому місці виставка зразків товарів широкого вжитку і (або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв'язку, ноу-хау, де експоненти укладають угоди в національному та міжнародному масштабі. На міжнародному ярмарку не дозволяється продаж на винос. Подекуди ярмарки визначають як місце періодичної торгівлі.
Магазин — підприємство роздрібної торгівлі.
Магазин-демзал — роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за каталогами.
Маркетинг — різновид діяльності фірм, пов'язаний із продажем та збутом продукції, що включає: розробку товару, дослідження ринку, налагодження комунікацій, організацію розподілу, встановлення цін, розгортання сервісного обслуговування тощо.
Консалтингові фірми надають послуги суб'єктам економіки з питань:
—дослідження і прогнозування ринку;
—оцінки торговельно-політичних умов здійснення експортно-імпортних операцій;
—розробки і впровадження маркетингових програм тощо.
Аудиторська фірма здійснює консультування з питань бухгалтерського обліку та контролю фінансової діяльності Щодо проведення господарсько-фінансових ревізій; управління через систему обліку; готує висновки стосовно достовірності фінансового звіту фірм, що підлягають аудиторському контролю.
План семінару