Главная | Обратная связь

Домогосподарства як суб'єкт ринкових відносин

У сучасних цивілізованих краї­нах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах од­нієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секто­рів є домашні господарства.

Згідно з рекомендаціями ООНдомогосподарствовизначається як “особа або група осіб, поєдна­них з метою забезпечення всім необхідним для життя”, тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття “домогоспо­дарство’ ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям “сім'я”. Сім'я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних ро­динністю та спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебу­ває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалі­дів, ув'язнені та ін. Термін “домогосподарство” більш чітко прив'язаний до тери­торіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). Важливо уявити до­могосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов'язану із соціально-економічною макроструктурою.

Домогосподарства можна класифікувати по цілому ряду ознак: територіально-регіональна належність (міське, сільське, село, хутір, Крайня Північ, Південь і т.д.); демографічна характеристика (кількість членів сім'ї, кількість дітей; одно-національні, змішані, різниця в виді та ін.); доходна характеристика (рівень і структура доходів, число утриманців, тип споживання – орієнтація на заощадження або максимальне задово­лення потреб); майнова характеристика (характер житла – квартира, будинок, дача); економічна характеристика (зайнятість членів домогосподарства; під­приємництво, робота за наймом в державній, комерційній структурі, кіль­кість працездатних; індивідуальне підсобне господарство; малий бізнес); соціальний статус (працюючий, непрацюючий, пенсіонер, безробітний, рівень освіти, сектор економіки, професія і т.д.); критерій влади (патріархальні, матріархальні, егалітарні).

Домашнє господарство виконує такі функції: постачальника ресурсів; споживача ресурсів; заощадника ресурсів; інвестора ресурсів.

Домашні господарства постачають на ринок такі важливі виробничі ресур­си, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, на яких створю­ються товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами.

Домогосподарства також на ринок постачають і грошові ресурси, які є необхідними при організації суспільного виробництва. Також вони купують акції великих промислових корпорацій та банків, кладуть гроші на рахунки, купують боргові цінні папери.

Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел. Головне джерело доходів – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства. Існують та­кож трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні вироб­ничим витратам.

Статистика України виокремлює такі статті доходів населення: оплата праці членів сім'ї; пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації; надходження від особистого підсобного господарства; дохід з інших джерел.

Отже, сукупний дохід домогосподарства – це вся сума дохо­дів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь-яких джерел.

Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору то­варів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами.Для оцінки доходів населення, крім прожиткового мінімуму, має враховуватись і оптимальний споживчий бюджет– вар­тість набору життєвих засобів, розрахована за нормами і нор­мативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки джерела їхніх доходів, а й розподіл їх між собою, що дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем, спосіб існування пануючої соціально-еконо­мічної системи.

Розрізняють два основних підходи: функціональний розподіл доходів та особистий розподіл доходів.

Функціональний розподіл доходів означає, що грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток.

Особистий розподіл доходівпов’язаний зі способом, за допо­могою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Розуміння як функціонального, так і особистого розподілу до­ходів є ключовим моментом в оцінці ролі домогосподарств у економіці. В Україні існує нерівність роз­поділу особистих доходів населення, яка пояснюється різними причинами: здібнос­ті кожної окремо взятої людини, здобута освіта, види діяльності, політичний вплив, дискримінація, низький рівень життя.

Доходи домогосподарств підлягають розподілу: частина доходу надходить державі у вигляді особистого прибуткового податку, а залишок розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.

Споживчі витрати діляться на такі групи:

1) витрати на товари довгострокового користування, тобто такі, які служать більше ніж один рік: автомобілі, персональні комп'ютери, магнітофони, телевізори, холодильники тощо; 2) витрати на товари короткострокового користування – такі, що служать менше ніж один рік: продукти харчування та біль­шість предметів одягу; 3) витрати на послуги: лікаря, перукаря, установ освіти, куль­тури та ін.

Витрати домо­господарства на споживання пов'язані з попитом та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, споживчий надли­шок, максимізація корисності.

Ефект доходуозначає вплив зміни ціни на реальний дохід споживачів.Якщо ціна зростає, а грошові доходи залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.

Ефект заміниполягає в тому, що коли ціна на то­вар зростає, то споживачі намагаються замінити цей товар іншим, аби отримати бажане за найнижчу ціну.

Існує розрив між за­гальною корисністю блага і його ринковою вартістю, що вира­жається додатковою вигодою для домогосподарства, або спо­живчимнадлишком. Ця вигода виникає, бо споживач отримує більше ніж платить унаслідок дії закону спадної граничної корис­ності. Споживачі платять одну ціну за кожну одиницю продукту. Отже, вони платять за кожну одиницю стільки, скільки коштує остання одиниця.

Домогосподарство як споживач намагається максимізувати свою корисність або вели­чину задоволення, які є наслідком покупки споживчих товарів. Домогосподарство як покупець повинне так упорядкувати своє споживання, щоб кожен окремий товар приносив йому однакову граничну корисність на кожну витрачену гривню.У такій ситуа­ції члени домогосподарства матимуть максимальне задоволення або корисність від закупок товарів.

Головна умова максимального задоволення корисності така: споживач зі сталим доходом за таких ринкових цін досягне мак­симального задоволення або корисності, якщо гранична корис­ність останньої гривні, витраченої на певний товар, є такою са­мою, як і гранична корисність останньої гривні, витраченої на будь-який інший товар. Середня гранична корисність на гривню всіх товарів за стану рівноваги для споживача називається гранич­ною корисністю доходу.