Главная | Обратная связь

Відтворення і економічне зростання на макрорівні. Система ринкових макропоказників

 

На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна необхідність відтворення зумовлена необхідністю виробництва матері­альних благ – економічної основи життя людського суспільства. Щоб жити, треба споживати матеріальні блага, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт.

Отже, якщо споживання є безперервним, то й виробництво в його постійному зв'язку повинно безперервно відновлюватися, тобто відтворюватися.

Відтворення – безперервне відновлення процесу виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі якого здійснюється відтворення всіх еле­ментів економічної системи – продуктивних сил, техніко-економічних від­носин, організаційно-економічних відносин, виробничих відносин та госпо­дарського механізму.

Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли безперервність, повторюваність виробництва відбувається в ме­жах окремого підприємства, господарства. Відтворення здійснюється і на рівні макроекономіки, коли безперервний процес виробниц­тва відображає взаємозв'язки між важливими структурними про­порціями, узагальнюючими показниками народного господарст­ва, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, які охоплюють усі галузі національної економіки.

Однією з головних цілей макроекономічної теорії є забезпечення стабіль­них темпів економічного зростання. Але розуміти, в чому суть цієї проблеми, можна лише на основі розгляду процесу відтворення на макроекономічному рівні, на рівні суспільного відтворення.

Суспільне відтворення– це постійне й безперервне віднов­лення результату спільного виробництва – продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, відповідних економічних відносин, форм та методів організації праці.

На певному етапі розвитку суспільства об'єктивною необхідністю стає задоволення потреб людей у зростаючій кількості послуг та духовних благ. Тому поряд з матеріальним виникає і розвивається духовне виробництво, го­ловною метою якого є формування розумових здібностей людей, їх творчих обдарувань, особистості, її організаційних здібностей.

Процес розширеного відтворення в умовах ринкової економіки має свої особливості: по-перше, він відбувається на основі різно­манітних форм власності; по-друге, визначається дією всієї системи об'єктивних економічних законів, передусім законів ринкової еко­номіки; по-третє, підпорядкований економічним інтересам това­ровиробників; по-четверте, базується на органічному поєднанні ринкових відносин і планомірного розвитку господарства.

Процес відтворення включає: відтворення робочої сили, відтворення виробничих відносин, відтворення природних ресурсів, відтворення інформації.

Найважливішим у відтворенні всіх елементів економіч­ної системи є постійне відтворення робочої сили з високим рівнем освіти, кваліфікації, інтелекту і культури. Відтворення робочої сили полягає в безперервному відновленні та підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини, підвищенні кваліфікації працівників.

Відтворення виробничих відносин полягає вїхньому вдосконаленні, що проявляється як: розширення товарно-грошових відносин на основі розвитку різноманітних форм власності; удосконалення економічних методів управління; розвиток кооперації в усіх галузях економіки.

Відтворення природних ресурсів передбачає відновлення природних умов економічного зростання, збереження довкілля тощо.

Особлива роль в умовах постіндустріального суспільства належить відтворенню інформаціїна основі вико­ристання найновіших досягнень НТП, серед яких особлива місце займає всесвітня мережа Інтернет.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізня­ють просте, розширене і звужене відтворення.

При простому відтворенні в кожному наступному циклі відбувається відновлення суспільного продукту в незмінних обсягах і такої самої якості.

Розширене відтворення передбачає, що виробництво відновлюється у зростаючих масштабах.

Звужене відтворення характеризується зменшенням обсягів національного виробництва з кожним наступним періодом.

Економічне зростання – це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни. Він є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного до­ходу порівняно зі зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Розрізняють два поняття: „економічний розвиток" та „економічне зрос­тання".

Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до ін­шого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й має місце виробництво но­вих товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання –це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави (є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком).

Розрізняють два головних: екстенсивний та інтенсивний, а також зміша­ний типи економічного зростання.Екстенсивний тип економічного зростаннядосягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості ви­робничих ресурсів: збільшення чисельності зайнятих, збільшення обсягу капіталу, залучення більшої кількості природних ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростаннядосягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто: технологічного прогресу, рівня освіти та професійної підготовки кадрів, економії за рахунок зростання масштабу виробництва, покращення розподілу ресурсів, також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсив­ного й екстенсивного типів економічного зростання, і утворюється зміша­ний (реальний) тип економічного зростання.

Змішаний (реальний) тип економічного зростання– зростання вироб­ничих потужностей внаслідок збільшення кількості використання факторів виробництва і вдосконалення техніки та технологій.

Економічне зростання вимірюється річними темпами зростання за наступною формулою:

Т= ,

де Т – темп економічного зростання; Y₁ – реальний ВВП (ВНП) (ЧНП або НД) у поточному році; Y₀ – реальний ВВП (ВНП) (ЧНП або НД) у базовому році.

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факто­рами зростання. Факторами економічного зростання називають яви­ща та процеси, які впливають на обсяги реального вироб­ництва і якість продукції. За способом впливу на економічне зростання всі фак­тори можна поділити на прямі й непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають на економіч­не зростання: удосконалення технології та організації виробництва, збільшення кількості та поліпшення якості природ­них ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму тру­дових ресурсів, збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу, розвиток підприємництва.

Непрямі фактори – впливають на можливість реалі­зації потенціалу прямих факторів: рівень цін на виробничі ресурси, рівень податків, норма позичкового процента, ступінь монополізації ринку.

Рівні економічного зростання визначається макроекономічними показ­никами. Вироблений продукт оцінюється на різних рівнях: 1) макро– (в цілому у суспільстві); 2) мікро– (на окремих підприємствах); 3) метарівні(на рівні галузей).

Основним макроекономічним показником є суспільний продукт, який має натуральнуі вартісну форми. Існують два методи обчислення суспільного продукту:

1. Система національних рахунків (СНР) – це адекватний ринковий еко­номіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру еконо­міки, найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві.

2. Система балансу народного господарства (БНГ) – це система взаємо­пов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш прин­ципові сторони економічного процесу. БНР обчислює тільки матеріальне вироб­ництво, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без розмежування матеріального і нематеріального виробництва, У СНР принципове значення має система домогосподарств.

Показниками загального національного розвитку або сучасними формами суспільного продукту є:

Валовий суспільний продукт (ВСП)– сума всіх благ, створених суспільному виробництві за певний період (як правило за рік). При визначенні його виникає повторний рахунок різних елементів проміжного продукту, причому частка його в сукупному продукті досить значна (до 50 %).

Кінцевий продукт – це частина валового продукту, або готова продукція яка використовується для споживання народом, відновлення зношених упродовж року засобів праці та нагромадження. Розраховується він як сума валової продукції лише тих галузей виробництва, де формується готовий продукт.

Валовий і кінцевий продукти є показниками матеріального виробництва. А у суспільстві існує і нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства.

Валовий національний продукт (ВНП) –вартість товарів і послуг, вироблених вітчизняними підприємствами на території країни і за кордоном.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) визначається як сума валових дода­них валових вартостей галузей економіки і податків на продукти за виключенням субсидій на продукти. Існує номінальний ВВП(обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами) і реальний ВВП(обсяг вироб­ництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін).

Відмінності між показниками ВВП та ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі відсотки за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

ВВП= ВНП – доходи, отримані за кордоном доходи, отримані іноземцями в даній країні.

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами: виробничим, методом обчислення витрат, методом обчислення доходів.

При виробничому методіпідсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки.

Метод обчислення витратполягає в додаванні витрат усіх економічних суб'єктів: домашніх господарств, підприємств, держави, а також іноземних підприємств та громадян, які здійснюють експортно-імпортні операції. Отриманий показник матиме такий вигляд:

ВВП= С+ І + G+NЕ,

де С витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів; І – валові приватні інвестиції (виграти підприємств на придбання сировини, матеріалів, обладнання, технологій тощо); G –витрати держави на утримання державного апарату (армії, правоохоронних органів та ін.); NЕ – чистий експорт, розрахований як різниця між вартістю вивезених із країни і ввезених у країну товарів.

Метод обчислення доходівпередбачає додавання всіх доходів економічних суб'єктів країни:

ВВП = A + W + Р + і + r + Т_n,

де А – амортизаційні відрахування; W – заробітна плата з усіма додатковими виплатами до неї; Р - прибуток підприємств усіх форм власності та господарювання (до вирахування податків); I – процент, що його отримують домашні господарства від розміщення заощаджень у фінансових установах; r – рентні доходи власників різноманітного майна від передачі йото в оренду; T_n – непрямі податки (на додану вартість, акцизи, мито), що входять у ціну товару.

На основі валового внутрішнього продукту можна роз­рахувати й інші показники системи національних рахунків. Показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП)роз­раховується шляхом віднімання від вартості ВВП аморти­заційних відрахувань. ЧВП є досконалішим індикатором обсягу виробництва конкретного року.

ЧНП = ВНП – амортизація

Особливе місце в системі економічних показників зай­має національний дохід(НД). Це фактично зароблений дохід усіх економічних суб'єктів країни. НД можна розрахува­ти двома способами:

– як різницю між ЧВП і непрямими податками

НД = ЧНП – непрямі податки;

– як суму доходів домашніх господарств, підприємств (окрім амортизаційних відрахувань) і держави (окрім не­прямих податків).

НД = W + R + I + P

У національних рахунках використовується показник осо­бистого доходу(ОД):

ОД = НД – внески на соціальне страху­вання – податків на прибуток підприємств та їхніх нерозподі­лених прибутків + трансфертних платежів (допомоги з безробіття, пенсій, інших соціальних виплат).

У макроекономіці застосовують декілька індексів. Найбільш значущі:

Індекс споживчих цін(ІСЦ) розраховується шляхом порівняння вартості стандартного набору товарів за різні роки.

Ціна споживчого кошика в поточному році

ІСЦ = --------------------------------------------------------- • 100 %

Ціна споживчого кошика в базисному році

Якщо цей індекс більше 100%. То вартість життя в країні зростає, і навпаки.

Дефлятор ВНП –це ціновий індекс, який показує цінові зміни одного року щодо іншого і таким чином допомагає порівняти реальний та номінальний ВНП. Також він використовується для визначення рівня інфляції.

ВНП ном.

Дефлятор ВНП=---------------

ВНПреал.

Якщо значення дефлятора ВНП більше 1, то це означає, що в економіці інфляція; якщо менше 1, то в економіці – дефляція.

Валовий дохід складається із двох час­тин: необхідного продукту, який формує фонд опла­ти праці трудівників, і додаткового продукту, або чисто­го доходу. Як новостворена вартість він є основою утворення фондів споживання і нагромадження.

Фонд споживання – це частина створеного в сільсько­му господарстві валового доходу, який використовується для особистого і суспільного (невиробничого) спожи­вання.

Фонд нагромадження– це розширення виробництва за рахунок залучення у виробництво додаткових засобів виробництва та формування фонду життєвих засобів для залучення у виробництво нових робітників.

Україна знаходиться на етані інверсійної економіки. Інверсійна економіка– зміна поступального напряму розвитку економіки, що для постсоціалістичних країн означає розвиток у напрямі від адміністративного соціалізму до ринкових засад економічної організації. Цей процес неможливий без широкого залучення у виробництво інвестицій.

Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головна мета інвестування – одержання у, перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, відсотка, ренти. Прибуток, в свою чергу, перетворюється в капітал. Капіталявляє собою економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів. Капітал реалізується в процесі капіталізації. Капіталізація– спрямування частини доходу на розширеним виробництва. Сам же процес розширення виробництва називається нагро­мадженням. Крім того, розрізняють фінансові(вкладення в цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою) і реальні інвестиції(вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів).

В певних умовах джерелом інвестування може виступати також фонд заміщення– це обслу­говування процесу простого відтворення. Основним джерелом особистого інвестування також виступає необхідний продукт.

Механізмом управління інвестиційним потоком є виробничий мультиплікатор. Це показник, який вказує, наскільки потрібно збільшити інвестиції, щоб отримати відповідний приріст доходу:

ΔД

ΔД = Δі • К, К =-------

Δі

де ΔД – приріст доходу; Δі – приріст інвестицій; К – виробничий мультиплікатор.

Нагромадження існує певних видів.

1. Виробниче нагромадження – розширення сфери матеріального виробництва внаслідок залучення до нього додатково праці землі (перш за все їх раціонального використання), капіталу у формі інвестицій.

2. Соціальне нагромадження перед­бачає розширення, зміцнення соціальної сфери суспільного виробництва.

3. Індивідуальне нагромадження – нагромадження на окремому підприємстві або в певній галузі суспільного виробництва.

4. Суспільне (сукупне, валове) нагромадження – характеризує сутність розширення виробництва в матеріальному та нематеріальному (духовному) виробництві одночасно.

5. Регіональне нагромадження – передбачає розвиток об'єктів власності територіальних громад, динамізм функціонування матеріального і соціального виробництва в регіонах за рахунок коштів держбюджету та доходів органів місцевого самоврядування.

Ефективність нагромадження визначається нормою нагромадження. Норма нагромадження – це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

Норма нагромадження визначається за формулою:

Фн

Нн = • 100

НД

деНн – норманагромадження; НД – національний дохід.