Главная | Обратная связь

Фінансово-кредитна система

Фінанси – це сукупність економічних заходів з формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці.Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов'язане з іс­нуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування фінан­сів, є не гроші, а потреби суб'єктів економіки у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

Можна визначити наступні риси фінансів: набирають грошової (натуральної) форми; носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність; розподіл ВВП, НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу); акумулюють і використовують фінансові засоби на безплатній основі.

Ознаки фінансових ресурсів (засобів): виражають відносини власності, перебувають у постійному русі, мають особливі джерела формування, відрізняються за напрямами використання, мають специфічний склад учасників формування, розподілу та викорис­тання.

Розрізняють державні, приватні, громадські види фінансів, які включа­ють в себе:

державні: загальнодержавні, регіональні, фінанси державних підприємств, фінанси державних установ та організацій, що здійснюють некомерційну діяльність;

приватні: фінанси приватних підприємств та корпорацій, фінанси комерційних установ та організацій, фінанси домогосподарств;

громадських об'єднань: різних спілок, громадських партій, громадських рухів, спеціальних цільових та благодійних фондів.

Сутність фінансів виявляється в їх функціях: розподільна, контрольна, накопичення, регулювання,

Ознаками фінансових засобів є: відносини власності; перебування у постійному русі; особливі джерела формування; відрізняються за напрямами використання; мають специфічний склад учасників формування, розподілу, викорис­тання.

Система фінансових відносин різних рівнів та інститутів забезпечує їхнє функціонування, утворює фінансову систему країни.

Фінансова система – це система форм і методів утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, суб'єктів господарювання і населення.

Фінансова системаскладається з фінансів:

– державних: фінанси місцевих органів, держбюджету, бюджету Автономної Республіки Крим;

– господарюючих суб'єктів: фінанси підприємств та організацій;

– населення: доходи та витрати населення;

– фінанси кредитної системи;

– фінанси страхування і т. д.

Найважливішою ланкою фінансової системи є державний бюджет.

Державний бюджет як економічна категорія відображає реальні економічні відносини між державою та іншими економічними суб'єктами з приводу акумуляції та використання централізованого фонду грошових ресурсів країни, призначених для виконання функцій держави шляхом розподілу та перерозподілу ВВП.

Сукупність і взаємодія всіх бюджетів країни є бюджетною системою.

Бюджетна система України – змішана. Вона визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територі­ального розподілу України і складається з: Державного бюджету України; республіканського бюджету Автономної Республіки Крим; обласних та місцевих бюджетів; районних бюджетів, районних бюджетів у містах; сільських та селищних рад.

На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня подає його на розгляд Вер­ховній Раді України. На другому етапі – розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Вер­ховної Ради. На третьому – виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

Бюджет виконує такі функції:

розподільну, яка означає концентрацію грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення суспільних потреб;

контрольну – дана функція дозволяє дізнатися наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як правильно здійснюється їх розподіл;

регулюючу – зміни витрат і доходів держбюджету дозволяють зменшити спад виробництва, знизити рівень безробіття.

Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни.

Бюджет – це фінансовий план (кошторис) формування і використання грошових коштів, які регулюються органами держави, центральної і місцевої влади. Основними ланками бюджету є доходи та видатки.

До основних джерел доходіввідносять: податки; платежі за використання природних ресурсів (воду, землю); неподаткові надходження (від приватизації); доходи від операцій з капіталом; офіційні трансферти; цільові фонди.

Існує багато статей видатків, але їх можна згрупувати у шість основних напрямків: національна оборона; утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектора економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку економіки; відсоток за державний борг.

Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути: нормальним, коли надходження і видатки бюджету врівноважені; де­фіцитним, коли видатки перевищують доходи; профіцитним, коли доходи перевищують видатки.

Дефіцит державного бюджету – це перевищення видатків державного бюджету над доходами.

До причин дефіциту державного бюджету можна віднести: зменшення приросту національного доходу в умовах кризового стану економіки; падіння доходів; зменшення акцизних податків, які надходять у держбюджет; збільшення бюджетних витрат; непослідовна фінансово-економічна політика; падіння суспільного виробництва; зростання граничних витрат суспільного виробництва.

Засобами збалансування дефіцитного держбюджету є: підвищення податків; додаткова емісія грошей; державні позики – випуск державних цінних паперів.

Cума дефіцитів державного бюджету за мінусом бю­джетних надлишків становить державний борг.

Розрізняють:

• Внутрішній державний борг – це боргові зобов'язання уряду у формі кре­дитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

• Зовнішній державний борг – борг фізичним, юридичним особам за кор­доном та іноземним державам.

Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, їй може бути оголошенийдефолт – визнання країни як неплатоспроможної.

Головним джерелом доходів держави є податки.Податки– це обов'язкові відрахування до державного і місцевих бюджетів юридичними і фізичними особами. Податки забезпечують близько 90% доходів держави. Це важлива складова фінансової системи. За допомогою податків фор­муються фінансові ресурси держави.

Податки виконують такі функції: фіскальну – створення державної скарбниці для забезпечення існуван­ня держави та її установ, органів тощо; перерозподільну – податки є важливим інструментом розподілу і пе­рерозподілу фінансових ресурсів; стимулюючу – вилучення податків впливає на активізацію трудової і виробничої діяльності, краще використання основних виробничих фондів, стимулювання тих чи інших галузей виробництва завдяки створенню податкових пільг.

Податкова система – сукупність податкових зборів та платежів, що за­конодавчо закріплені в даній державі; принципів, форм та методів їх визна­чення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства

Податкова система включає:

1.Механізм оподаткування, тобто визначення суб'єктів та об'єктів опо­даткування. Суб'єкти оподаткування – ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи. Об'єкти оподаткування – прибуток підприємств, заробітна плата, вар­тість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.

2. Види податків. Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України. Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податкистягуються безпосередньо з індивідів та фірм. До прямих податків відносять:

• податки особисті на: прибуток громадян, прибуток корпорацій,
май­но, спадок, приріст капіталу;

• реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу (цінних паперів).

Непрямі податки– це податки, що встановлюються на товари та послу­ги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори. Акцизи – це непрямі податки, що входять у ціну товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на: індивідуальні – коли оподатковується кожна одиниця товару; універсальні – коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу. Податок на додану вартість.Його ставка в Україні становить 20%, фор­мально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить в бюджет від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг. Мито – це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

3. Податкова ставка. Податкова ставка– це величина податку на одиницю оподаткування (оди­ниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку – гектар тощо). Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види: пропорційна, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу; прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають; регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними податками є: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств; акцизний збір; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно; плата за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів; податок на промисел; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення на­вколишнього середовища; збір на обов'язкове страхування; відрахування у пенсійний та соціальні фонди.

Місцевими податками є: податок з реклами; готельно-курортний збір; ко­мунальний податок; ринковий збір; за проїзд транзитного транспорту; збір за припаркування автотранспорту; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь на бігах на іподромі; збір за участь у грі на тоталізаторі; збір за про­ведення місцевого аукціону; збір за використання символіки.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це заходи уряду, спрямо­вані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неіфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискриційну.

Дискреційна – цілеспрямована зміна величини державних податків, ви­датків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і дер­жавними закупками), в результаті зміни законодавства, метою якої є: стабілізація економіки; досягнення рівноваги в економіці; збільшення рівня зайнятості; зниження темпів інфляції. Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути: стимулюючою фіскальною політикою (експансією) та стримуючою фіскальною політикою.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика – політика вбудова­них стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів. Автоматичний („вбудований”) стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодав­ства. Такими стабілізаторами є: прогресивна податкова система; трансфертні платежі; система участі у прибутку; допомоги по безробіттю у період економічних спадів.

Реформа оподаткування в Україні розпочалася в 1997 році і досі не завершена. Метою реформи є створення системи податків, яка б сприяла підвищенню ефективності господарювання в усіх ланках народного господарства на основі кривої Лаффера. Її суть полягає в тому, що при нульовій ставці податок відсутній, як і при 1% ставці. Тільки при ставці податку більше нуля, зростає й загальна сума податку до рівня М, а потім знижується до 0 (рис. 3).

Податкові надходження

M

 

L N

 

 

Податкова ставка

Рис. 3. Крива Лаффера

 

Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощадження, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національного виробництва й доходу.

Кредит –це економічні відносини між юридичними та фізичним особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка.

Кредитні відносини – це одна з форм виробничих відносин, що ґрунту­ється на русі початкового капіталу.

Об'єктом кредитує та вартість, яка передається в позичку одним суб'єк­том іншому. Позичена вартістьяк об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наяв­ною і фактично переданою кредитором позичальнику.

Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які ста­ють їх суб'єктами – кредиторами та позичальниками.

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власнос­ті вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізу­ють кошти в інших суб'єктів, а потім самі надають їх у позики своїм клієнтам.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позику від кредиторів. Характерною ознакою позичальників є те, що вони не стають власником позичених коштів, а лише тимчасовими розпорядниками. Тому їх права сто­совно використання цих коштів дещо обмежені. Позичальниками можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Перед економічними суб'єктами, які хочуть вступити в кредитні відносини, ставляться певні вимоги, вони повинні бути:

• юридично самостійними особами;

• здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто гарантію виконання своїх зобов'язань;

• взаємно зацікавленими у співробітництві один з одним та готовими під­писати відповідні угоди.

Джерелом кредитування є: залишки на рахунках у банках вивільнених з кругообігу коштів; грошові кошти підприємств для виплати заробітної плати; нерозподілені амортизаційні відрахування, прибуток та інші кошти підприємств; грошові заощадження населення; тимчасово вільні кошти, що є на рахунках державного і місцевих бюджетів та бюджетних установ; власні кошти банків; статутний, резервний та інші фонди; нерозподілений прибуток тощо. Функції кредиту: перерозподільна, заміщення реальних грошей кредитними ресурсами, утворення додаткової купівельної спроможності, контрольно-стимулююча функція, капіталізації вільних грошових доходів, концентрації та централізації капіталу, макроекономічного регулювання. Принципи кредитування: цільова спрямованість, строковість позики, повернення позиченої вартості, забезпеченість, платність користування,

Розвиненість кредитних відносин визначається різноманітністю його форм і видів. Класифікація кредитів за його формами здійснюється в декількох об'єкта та сфери кредитування, тощо.

Види кредиту: комерційний кредит– надається у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу, банківський кредит –кредит, який надає банк клієнту у тимчасове користування частину власного капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка,споживчий кредит –видається банкомфізичним та юридичним особам на споживчі цілі, іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна, лізинговий кредит – відносини між юридичними особами з приводу оренди майна і супроводжується укладання лізингової угоди, ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати, державний кредит – це коли держава, в особі органів влади чи управління, як кредитор надає кредит фізичним чи юридичним особам, міжнародний кредит – це переміщення позичкового капіталу, наданого державою, банком іншою фізичною чи юридичною особою з однієї країни в іншу на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють та надають грошові засоби на умовах кредитування.