Здавалка
Главная | Обратная связь

Економічна роль держави в ринковій економіці



Державне регулювання економіки (ДРЕ)– це вплив держави на діяльність суб’єктів господарювання та кон’юнктури ринку з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, розв’язання екологічних та соціальних проблем.

Головні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб'єкт, об'єкт, методи, принципи і функції.

Суб'єкти це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси.Це – наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Об'єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності. Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вважати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.

До форм державного регулюваннявідносять: бюджетно-податкове регулювання, кредитно-грошове регулювання, адміністративно-економічне регулювання та цінове регулювання. Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку. Кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки. Адміністративно-економічне регулювання – передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової економіки і реалізації соціальних цілей суспільства (роздержавлення, приватизація, система екологічних, економічних та соціальних стандартів, і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності). Цінове регулювання – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, посилення конкурентоздатності національної економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Методи ДРЕ – це способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до на­ціональної економічної політики.

Для регулювання економіки використовують такі методи як економічне, правове та адміністративне регулювання.

Економічне регулюванняпов'язане зі створенням державою фінан­сових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й зумовлювати їх поведінку. Економічне регулювання поділяють на пряме та непряме. Прямі методи економічного регулювання – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. До прямих методів відносять: держконтракти, держзамовлення, субсидії, дотації, прямі витрати уряду тощо. Непрямі методи державного регулювання– сукупність опосередкова­них засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки. До прямих методів відносять: антициклічну політику, інвестиційну політику, антиінфляційну політику тощо. До інструментів економічних методів відносять: ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації.

Правове регулюванняздійснюється внаслідок прийняття та вдоскона­лення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та попра­вок до них тощо).

Адміністративне регулюваннябазується на використанні сили держав­ної влади. Це заходи (засоби) заборони (заборона будівництва на певних те­риторіях тощо), дозволу (дозвіл державним підприємствам галузей промис­ловості займатися туристичним бізнесом) або примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС). До інструментів адміністративного регулювання відносяться:укази, директиви, розпорядження; ліцензування, квотування; встановлення фіксованих цін, валютних курсів; встановлення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, еко­логічних стандартів і нормативів; контроль за дотриманням законів і правил; санкції за порушення.

Принципами ДРЕ є:наукова обґрунтованість, погодження інтересів, системність, цілеспрямованість, пріоритетність, комплексність, адаптація, мінімальна доступність, ефективність.

Основні функції держави в економічному житті країни: створення правового поля, в межах якого суб’єкти господарювання можуть залучатися до економічної діяльності та здійснювати її; формування конкурентного середовища та його захист; усунення негативних екстерналій, розподіл і перерозподіл доходів; розробка і здійснення науково обґрунтованої і цілеспрямованої державної структурної політики, виробництво суспільних товарів та послуг; вирішення соціальних проблем та захисту населення; регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Моделями державного регулювання є:

американська – лібералізована система управління національною економікою, в якій основними акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення “правил гри” і сприятливих умов для розвитку бізнесу;

японська – централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування, особистих інтересів колективним і державним інтересам;

шведська– управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного державного втручання у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності;

німецька– система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни;

східноазійська – державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Історичні особливості й різноманітність практики господарювання зумовили існування різних поглядів щодо ролі держави, які знайшли своє відображення в основних економічних течіях:

меркантелістивважали багатством країни золото і срібло. Відстоювали економічну політику протекціонізму;

фізіократи – вбачали роль держави у створенні умов для розвитку сільського господарства як єдиної продуктивної галузі;

класична теорія саморегулювання – визначає ринковий механізм найкращим інструментом, який ефективно регулює розподіл ресурсів, автоматично встановлює рівновагу між попитом і пропозицією. Роль держави зводиться до забезпечення законності, порядку, включаючи гарантії прав власності й виконання контрактів;

марксизм – держава повністю, свідомо та цілеспрямовано контролює економічну діяльність, розподіл ресурсів, доходів тощо;

кейнсіанство – вважає, що система ринкових економічних відносин не є досконалою та саморегулюючою, максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Об’єктивна необхідність державного регулювання економічної активності (заохочення інвестиційної діяльності, державні замовлення, закупівля, підвищення рівня зайнятості);

неокласичні теорії (монетаризм, раціональних очікувань, економіки пропозиції) – розглядає ринкову економіку як таку, що здатна до автоматичного саморегулювання; роль держави обмежується жорсткою грошово-кредитною політики кою. Мінімалізація державного втручання в економіку (регулювання грошового обігу, скорочення прибуткового податку, соціальних виплат);

неокласичний синтез є основою змішаної системи державного регулювання економіки: поєднує інструменти кейнсіанської теорії бюджетного, податкового, фінансового-кредитного державного регулювання економіки з точнішим врахуванням і широким використанням ринкових умов.

Сучасна система державного регулювання економіки України проявляється у залишках командної системи управління, незбалансованості народного господарства, зовнішньому та внутрішньому боргу, слабкій мотивації стратегічної діяльності, відсутності ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження тощо.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.