 |
|
Розрахунок освітленості на похилій площині
Оскільки основні графіки складаються для горизонтальних поверхонь, прийнято визначати значення величин E, е або 
в даній контрольній точці, але в умовно проведеній через неї горизонтальній площині, й множити його на перехідний коефіцієнт 
.
Основою для визначення коефіцієнта є теорема про те, що освітленості в загальній точці двох поверхонь співвідносяться як найкоротші відстані від цих поверхонь до світильника, причому більшою є освітленість тієї поверхні, для якої зазначена відстань більша.
Нахил даної поверхні будемо характеризувати двогранним кутом 
, що відлічується від горизонтальної поверхні до неосвітленої сторони похилої поверхні. З рис. 4.15 випливає, що для положення 1 похилої поверхні найкоротша відстань до світильника 
; аналогічно для положення 2, що характеризується тим, що із проекції світильника на горизонтальну площину не видно освітленої сторони похилої площини 
. Оскільки найкоротшою відстанню світильника до горизонтальної площини є h, одержуємо
, (4.12)
причому знак плюс ставиться до положення 1, а мінус – до положення 2. Для вертикальної площини (положення 3) 
.
Рисунок 4.15 – Освітлення похилої поверхні
(1, 2 і 3 – положення розрахункових поверхонь)
Під р в усіх випадках розуміється довжина перпендикуляра, опущеного із проекції світильника на лінію перетину горизонтальної й похилої поверхонь. Значення р, а отже, і однакові для всіх точок цієї лінії – при освітленні одним світильником, і для всіх точок і всього ряду світильників, якщо вісь ряду паралельна цій лінії.
Освітлення від похило встановлених світильників можна розраховувати, провівши через контрольну точку умовну площину, перпендикулярну до осей світильників. Стосовно цієї площини, взятої як горизонтальна, освітлювана поверхня буде похилою.