Главная | Обратная связь

Прочитайте та законспектуйте основні положення

Уявлення про істину відіграє дуже важливу роль як у науковому пізнанні в цілому, так і у дослідницькій діяльності вченого, зокрема. Категорія істини виконує, перш за все, аксіологічну функцію, тобто істина є цінністю, на досягнення якої орієнтована наука. Істина – це мета пізнання. Крім того, проблема істини пов’язана з питанням про природу знання людини та засадами пізнавальної діяльності, її можливостями та обмеженнями. У сучасній філософії істина визначається як адекватне відображення об’єкта суб’єктом, що пізнає; це відтворення об’єкта таким, яким він існує сам по собі незалежно від людини та її свідомості. Істина є об’єктивним змістом чуттєвого досвіду, понять, суджень та теорій.

Запишіть.Головний принцип, що визначає подібний підхід до істини, полягає у відповідності (адекватності) знання об’єктивній реальності. Такий принцип називається принципом кореспонденції. Він був вперше сформульований Аристотелем і є класичним.

Проте, в історії філософської думці склалося два головних напрями по відношенню до істини. Згідно з одним із них об’єктивна істина існує і її можна пізнати. (У VI ст. до н. e. в елейській школі вперше сформувалось уявлення про об’єктивну істину, яку можна досягти раціоналістичними засобами на противагу недостовірним чуттєвим даним.) Інший релятивістичний напрям заперечує існування об’єктивної істини. (Такий підхід було запропоновано у V ст. до н. е. софістами, зокрема Протагор висловив думку “людина є міра всім речам”, маючи на увазі, що для різних людей достовірність буде різною.) Найбільш радикальною формою цього підходу ще у добу Античності став скептицизм (IV ст. до н. е.), який відмовляв у існуванні будь-яких достовірних знань. У філософії Нового часу релятивістські концепції істини та пізнання були представлені вченням агностицизму, згідно з яким питання про істинність пізнання не може бути вирішене остаточно.

Законспектуйте.У сучасній філософській думці гносеологічний релятивізм у різній формі існує:

у концепції когерентної істини, яка розглядає істину як узгоджені між собою несуперечливі знання;

у прагматичній теорії істини, яка як критерій істинності спирається на практичну значущість, користь та ефективність знань;

у конвенціоналізмі, згідно з яким істина це просто згода з тим, що вважати істиною;

у різних течіях неопозитивізму, в яких проголошується відмова від вирішення питання про відношення пізнання до дійсності;

у постмодерністській філософії, яка критикує раціоналістичні засади наукового пізнання, в якому конструюється ідея об’єктивної істини.

Слід звернути увагу на те, що різноманітні релятивістські напрями виникли в результаті усвідомлення епістемологічних труднощів класичного (об’єктивістського) розуміння істини, яке, в цілому, було й залишається домінуючим у філософії та науці. Можна виділити три головних проблеми класичного підходу:

1. Проблема природи реальності, що пізнається. Сутність цієї проблеми у тому, що людина у процесі пізнання не може безпосередньо осягти об’єктивний світ, яким він є “сам по собі”. Світ пізнається лише опосередковано через чуттєве сприйняття та теоретизацію. Тому факти, яким повинно відповідати істинне знання, не можуть бути елементами самого об’єктивного світу. Вони конструюються в процесі пізнання.

2. Проблема відповідності думки реальності полягає в тому, що пізнання не є простим копіюванням реальності, і співвідношення між мисленням (мовою) та дійсністю є складним і неоднозначним. Відображення об’єктивного світу суб’єктом не може бути абсолютно тотожним цьому світові.

3. Проблема критерію істини є узагальненням двох попередніх і може бути сформульована так: якщо людина безпосередньо не може осягти “світ у собі”, то яким чином можна перевірити відповідність (адекватність) знання, що є результатом чуттєвого досвіду та теоретизації об’єктивного світу, самому світові.

Висновки. Таким чином, усі вказані проблеми є наслідком того, що істинність результатів пізнання встановлюється лише через саме пізнання. Тому вийти з цього замкнутого кола виявилось неможливим, що призвело до створення конвенціональних, когерентних або ірраціональних теорій істини. Ані емпіричні дані, ані розум не можуть вирішити проблему істинності. Для цього потрібен об’єктивний критерій за межами знання. Як такий критерій марксистська філософія запропонувала практику – матеріальну суспільно-історичну діяльність людей. З цієї точки зору, практика, по-перше, формує предмет пізнання, оскільки суб’єкт взаємодіє не з об’єктивним світом, яким він існує сам по собі, а зі світом, який відкривається людині лише через її практичну діяльність; по-друге, вона формує суб’єкт пізнання – його можливості, методи та форми пізнавальної діяльності. Тому істина виявляється не просто знанням, яке є адекватним дійсності; істинне знання повинно відповідати її фундаментальним аспектам та бути систематизованим за допомогою теорій, які є еталоном науковості на даному етапі історичного розвитку пізнання. Таким чином, істина завжди має конкретний характер. Слабкість методологічних критеріїв верифікації, які були запропоновані логічним позитивізмом, та фальсифікації, який розробив Карл Поппер, якраз і полягає в тому, що вони не враховують конкретний характер істини, основуючись на її метафізичній концепції, де вона розглядається як абстрактний принцип.

Галкіна Л.І.