 |
|
Методичні рекомендації до розділу 2.4
Законспектувати. У системі загальнонаукових методів пізнання важлива роль належить загальнологічним методам, до яких входять: аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування, ідеалізація, дедукція, індукція, аналогія, моделювання, системно-структурний метод. Ці методи нерозривно пов’язані з діяльністю мислення, застосовуються при утворенні основних форм розумової діяльності, форм абстрактного мислення – понять, суджень, умовиводів, гіпотез, наукових теорій, – в яких відображаються наші знання про дійсність.
Мета даних рекомендацій – розглянути загальнологічні методи пізнання, кожен з яких, діючи в системі взаємопов’язаних методів, має окреме, відносно самостійне значення. Для досягнення мети необхідно розв’язати таке завдання– виявити сутність загальнологічних методів і розкрити гносеологічні можливості кожного з них в сучасному науковому дослідженні.
Розгляд загальнологічних методів пізнання розпочнемо з методів аналізу і синтезу. Вони пов’язані одне з одним, але водночас відносно самостійні.
Записати. Аналіз – (від гр. analysis – розклад, розпад) – процедура розумового, а часто й реального розчленування предмета, властивості предмета, відношення між предметами на частини (ознаки, властивості, відношення). Процедурою, протилежною аналізові, є синтез, з яким аналіз часто пов’язаний.
Законспектувати. Наукове дослідження будь-якого предмета розпочинається саме з його аналізу, коли дослідник переходить від нерозчленованого опису об’єкта, що вивчається, до виявлення його будови, складу, а також його властивостей, ознак.
Аналіз присутній уже на чуттєвому ступені пізнання і в своїх примітивних формах він властивий тваринам. Однак аналітична діяльність навіть вищих тварин проявляється в їх зовнішніх діях. У людини до чуттєво наглядних форм аналізу долучається вища форма аналізу – розумовий, чи абстрактно-логічний аналіз. Поступово людина набула здатності випереджати матеріально-практичний аналіз розумовим.
Залежно від характеру одержаних результатів виділяють такі види аналізу як методи наукового мислення.
1. Мислене (а часто, наприклад, в експерименті і реальне) розчленування на частини предмета, що виступає як представник якогось класу. Такий аналіз служить встановленню однакової структури предметів класу, що дозволяє переносити знання, отримане при вивченні одних предметів на інші.
2. Аналіз спільних властивостей і відношень між предметами, коли властивості і відношення розчленовуються на складові властивості чи відношення. В результаті аналізу спільних властивостей і відношень поняття про них зводяться до більш загальних і простих.
3. Видом аналізу є також розподіл класів предметів на підкласи. Аналіз такого виду називається класифікацією.
4. Формально-логічний аналіз – уточнення логічної форми (структури) міркування, що здійснюється засобами сучасної формальної логіки. Таке уточнення може стосуватися як міркувань (логічних висновків, доказів, умовиводів) та їх складових частин (понять, термінів, суджень), так і окремих галузей знань. Формально-логічний аналіз здійснюється за допомогою формалізованих мов логіки.
У процесі пізнання здебільшого виникає необхідність синтезувати отримані в процесі аналізу результати.
Записати. Синтез (від гр. synthesis – сполучення) – поєднання отриманих в результаті аналізу різних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему), яке здійснюється як в практичній діяльності, так і в процесі пізнання.
Законспектувати. Синтез як розумова операція, метод пізнання витворений від предметного поєднання частин предметів в ціле, та історично формується в процесі суспільно-виробничої діяльності людей.
Синтез як пізнавальна операція має безліч різних форм.
1. Будь-який процес утворення понять оснований на єдності аналізу й синтезу.
2. Емпіричні дані дослідження того чи іншого об’єкту синтезуються при їх теоретичному узагальненні.
3. У теоретичному науковому знанні синтез виступає:
а) у формі взаємозв’язку теорій, що належать до однієї предметної галузі;
б) як з’єднання конкуруючих в певних аспектах протилежних теорій (наприклад, синтез корпускулярних і хвильових уявлень в сучасній фізиці).
4. Метод сходження від абстрактного до конкретного являє собою одну з форм синтезу: отримане в результаті конкретне знання про досліджуваний предмет є синтез, єдність його різноманітних абстрактних визначень.
Для сучасної науки характерні не лише процеси синтезу всередині окремих наукових дисциплін, але й між різними дисциплінами – міждисциплінарний синтез (процеси синтезу відіграли важливу роль у формуванні біофізики, біохімії, економічній географії та ін.)
Єдність аналізу і синтезу не виключає того, що окремі види наукової діяльності є переважно аналітичними (наприклад, процес виявлення суперечностей у пізнанні, зведення складного до простого) або синтетичними (наприклад, будь-який процес конструювання з елементарного більш складного).
Аналіз і синтез тісно пов’язані з процесами узагальнення, абстрагування, ідеалізації. Синтезуючи отримані в ході аналізу результати, дослідник виводить ряд узагальнень, абстракцій, ідеалізацій, залишаючи в підсумку лише суттєве, важливе для розв’язання того чи іншого завдання.
Метод узагальнення.
Характерна особливість людського мислення, що відрізняє її від психіки тварин, полягає в тому, що воно є мисленням узагальнюючим. Метод узагальнення – один з найбільш давніх і поширених методів пізнання.
У процесі пізнання людина, відволікаючись від одиничних, індивідуальних, випадкових ознак предметів, намагається розкрити сутність предметів, закономірності їх розвитку.
Для пізнання сутності предметів і явищ матеріального світу необхідно перейти від пізнання одиничного, індивідуального до пізнання загального, суттєвого. Цей перехід здійснюється через узагальнення.
Записати. Узагальнення – це дослідження таких ознак предметів матеріального світу, які характеризують не один якийсь предмет, а цілий клас однорідних предметів.
Законспектувати. У процесі узагальнення відбувається уявне об’єднання однорідних предметів в одну множину (чи клас) на основі спільних ознак.
Особливо важливу роль узагальнення відіграє при утворенні понять. У таких випадках після виявлення суттєвих ознак у предметів даного класу доводиться, що виявлені ознаки важливі для всіх без винятку предметів цього класу. А це і є узагальнення.
Узагальнення міцно пов’язане з процесом абстрагування, оскільки людське мислення по суті не лише узагальнююче, але й абстрактне, тобто відсторонене.
Записати. Метод абстрагування (від лат. afbstractio – відсторонення).
У процесі наукового пізнання особливий інтерес викликають два види абстрагування: 1) узагальнююче абстрагування, 2) ізолююче абстрагування.
Узагальнююче абстрагування полягає в тому, що в досліджуваних предметах виокремлюють загальні ознаки і одночасно відсторонюються від інших ознак. У результаті застосування цього прийому одержуємо абстрактно мислимі, що характеризуються лише виділеними спільними ознаками предмети. Найважливішу роль цей вид абстрагування відіграє при утворенні понять. Тут він нерозривно пов’язаний з узагальненням предметів якогось класу за їх істотними ознаками.
Ізолююче абстрагування полягає в тому, що окремі ознаки предметів подумки відокремлюються від самих предметів і розглядаються як самостійні індивідуальні предмети, які існують незалежно від їхніх матеріальних носіїв. Як результат цього абстрагування маємо так звані абстрактні предмети і поняття: „білизна”, „талант”, „патріотизм”, „якість”, „кількість”, „фігура” тощо.
Законспектувати. Важливо підкреслити, що слід розрізняти такі методи пізнання як узагальнююче абстрагування та ідеалізація. Ідеалізація полягає в тому, що маючи на увазі деякі нереалізовані в реальності граничні випадки, ми подумки наділяємо предмети такими властивостями, якими вони насправді не володіють. В результаті ідеалізації появляються ідеалізовані предмети і поняття типу „ідеально пружне тіло”, „ідеальна рідина”, „абсолютно чорне тіло”, „абсолютно тверде тіло”, „ідеальний газ”, „точка”, „матеріальна точка” тощо. Ідеалізовані предмети не можна вважати лише фантазіями, що не мають до дійсності ніякого стосунку, вони являють собою результати досить складного і опосередкованого її відображення. Ідеалізовані поняття входять у склад наукових теорій.
Законспектувати. Дедуктивний та індуктивний методи. Серед загальнологічних методів пізнання найбільш поширені дедуктивний та індуктивний методи. Відомо, що дедукція та індукція – це найважливіші види умовиводів, що відіграють величезну роль у процесі отримання нових знань на основі виведення їх з отриманих раніше. Однак ці форми мислення заведено розглядати також і як особливі методи пізнання – методи отримання нового знання на основі вже існуючих.
Розкриємо суть цих методів.
Записати. Дедукція (від лат. deductio – виведення) – перехід у процесі пізнання від загального знання про якийсь клас предметів і явищ до знання часткового і одиничного. В дедукції загальне знання служить вихідним пунктом міркування, і це загальне знання передбачається „готовим”, існуючим. Зазначимо, що дедукція може здійснюватися від часткового до часткового або від загального до загального. Особливість дедукції як методу пізнання полягає в тому, що істинність засновків дедукції ґарантують істинність висновку. Тому дедуктивні умовиводи володіють величезною силою переконання і широко застосовуються не лише для доведення теорем у математиці, але й скрізь, де необхідні достовірні знання.
Індукція (від лат. inductio – наведення) – це перехід від часткового знання до загального у процесі пізнання; від знання меншого ступеня загальності до знання більшого ступеня загальності. Інакше кажучи, це метод дослідження, пізнання, пов’язаний з узагальненням результатів спостережень і експериментів. Основна функція індукції в процесі пізнання – одержання загальних суджень, в ролі яких можуть виступати емпіричні і теоретичні закони, гіпотези, узагальнення. В індукції розкривається „механізм” виникнення загального знання.
Розрізняють математичну індукцію, повну індукцію і неповну індукцію. Неповна індукція в свою чергу поділяється на популярну індукцію і наукову індукцію. Повна і математична індукція приводить до достовірно істинних висновків і в цьому відношенні вони схожі з дедуктивним висновком. До типових же видів індукції належать різні форми неповної індукції. У зв’язку з цим слід підкреслити, що особливістю індукції є імовірнісний її характер, тобто при істинності вихідних засновків висновок індукції лише ймовірно істинний і в кінцевому підсумку може виявитися як істинним, так і хибним. Таким чином, індукція не ґарантує досягнення істини, а лише „наводить” на неї, тобто допомагає віднаходити істину.
Законспектувати. В процесі наукового пізнання дедукція та індукція не застосовуються ізольовано, відокремлено одна від одної. Однак в історії філософії були спроби протиставити дедукцію та індукцію, перебільшити роль однієї з них за рахунок применшення ролі іншої, перетворити кожну з них в самостійний і єдиний метод наукового пізнання.
Насправді навіть визначення цих методів пізнання свідчить про їх взаємозв’язок. Очевидно, що дедукція використовує як засновок різні судження, які неможливо отримати через дедукцію. А якби не було загальних знань, отриманих за допомогою індукції, то були б неможливі дедуктивні міркування. В свою чергу, дедуктивне знання про одиничне і часткове створюють основу для подальшого індуктивного дослідження окремих предметів і отримання нових узагальнень. У процесі наукового пізнання індукція та дедукція тісно взаємопов’язані, доповнюють і збагачують одна одну.
Записати. Аналогія (від гр. analogia – відповідність) – це один з видів умовиводів, особливий метод пізнання, який дозволяє на основі подібності двох предметів за якимись ознаками, отримати нове знання про їхню схожість за іншими ознаками.
Законспектувати. Історія розвитку науки і техніки свідчить про те, що аналогія активно використовується в пізнавальній діяльності людей і нерідко відкриває шлях до наукових і технічних відкриттів.
Так, вивчення закономірностей коливання маятника Галілеєм в XVI ст. розпочалось саме з аналогії між коливанням люстри і коливанням маятника. Відомо, що відкриття закону всесвітнього тяжіння Ньютоном певною мірою було обумовлено аналогією між падінням яблука з дерева на землю і падінням малих небесних тіл. Створюючи планетарну модель атома, Резерфорд уподібнив будову атома будові Сонячної системи.
Очевидно, що схожість предметів пов’язана з відмінностями і без них не існує. Аналогія – це намагання завжди продовжити подібність, причому продовжувати її в новому, невідомому напрямку. Тому, якщо засновки міркування за аналогією істинні, це ще не означає, що і його висновки будуть істинними.
Аналогія, що дає високоймовірнісні і навіть достовірні висновки, називається строгою або точною. Наукові аналогії в основному є строгими. Існують також нестрогі аналогії, які дають висновки невисокого ступеня імовірності. Якщо імовірність висновку за аналогією дуже мала, то аналогія вважається безпідставною. Аналогія обґрунтована, якщо отриманий висновок достатньо імовірний для практичного застосування.
Важливо знати умови обґрунтованості аналогії.
1). Ретельне виявлення схожих, суттєвих ознак порівнюваних предметів. Чим більше схожих ознак і чим вони суттєвіші, тим більше підстав передбачати, що висновок за аналогією істинний.
2. З’ясування того, які ознаки відрізняють предмети один від одного і наскільки суттєві ці ознаки. Чим менше таких ознак, тим ближчий до істини висновок за аналогією.
3. Виявлення як взаємозв’язку схожих ознак, так і зв’язку цих схожих ознак з переносною ознакою. Якщо переносна ознака є однорідною, однотипною, органічно пов’язаною зі схожими ознаками, то метод аналогії дасть найбільш цінні результати.
Записати. Метод моделювання.
Це метод дослідження предметів на їх моделях. Під словом „модель” мають на увазі спеціально створений людиною предмет чи систему, пристрій, який відтворює реально існуючі предмети чи системи, що є об’єктом наукового дослідження.
Законспектувати. Між моделлю і предметом, що вивчається, повинно існувати відома схожість, відношення подібності, тому метод моделювання тісно пов’язаний з методом аналогії. Певною мірою моделювання є різновидом аналогії. В зв’язку з цим наукові знання, отримані з допомогою моделювання, не можуть вважатися абсолютно істинними, оскільки повної аналогії між об’єктом дослідження і його моделлю досягти неможливо. Однак за допомогою моделі можна отримати такі знання, зробити такі наукові припущення, які важко і навіть неможливо отримати при безпосередньому дослідженні предметів, що вивчаються.
У процесі пізнання в різних галузях науки використовуються два види моделей:
1) речові, або матеріальні моделі;
2) логічні, або ідеальні моделі.
Слід відзначити, що в науковому дослідженні роль ідеальних моделей зростає порівняно з речовими моделями. Істини, одержані в результаті методу моделювання при дослідженні, мають відносний характер, але ці відносні істини мають об’єктивний характер і тому часто приводять дослідника до важливих і плідних висновків.