 |
|
ПИТАННЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ № 4
Виберіть одне з питань за бажанням. Оформіть результат у вигляді електронного документа з наступною роздруківкою тексту з максимальним обсягом 3 стор.
ПИТАННЯ
1. В чому полягає специфіка наукового пізнання?
2. Що ви розумієте під раціональністю?
3. Як наукова проблема раціональності вирішувалась у філософії неопозитивізму?
4. У чому суть концепції критичного раціоналізму К.Поппера.
5. Що таке парадигма?
6. У чому відмінності понять науково-дослідної програми І.Лакатоса і парадигми Т.Куна?
7. З яких міркувань П.Фейєрабенд зрівнює науку з іншими видами пізнання?
8. У чому суть класичної форми раціональності?
9. В чому відмінності класичної, некласичної і посткласичної форм раціональності.
10. У чому відмінності „відкритої” і „закритої” раціональності.
11. Дайте визначення поняттям „метод” і „методологічне пізнання”.
12. Які методи емпіричного дослідження ви знаєте?
13. Назвіть методи теоретичного дослідження.
14. Охарактеризуйте загальнологічні методи дослідження.
15. Назвіть методи соціально-гуманітарних наук.
16. Чим відрізняються соціально-гуманітарні науки від природничих наук?
17. В чому суть герменевтичного методу.
18. Які проблеми гносеології в центрі уваги сучасних українських і російських філософів?
ПИТАННЯ ДО МОДУЛЯ II. (Розділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.4)
Написати дві роботи на вибір зі списку питань і подати в електронному варіанті обсягом 5 стор.
ПИТАННЯ
1. Що таке істина? Які існують підходи до розуміння істини?
2 Чому виникло уявлення про істину? Які функції виконує істина у науковому пізнанні?
3. Проблема існування істини.
4. Охарактеризуйте об’єктивізм та релятивізм у теорії істини.
5. В чому сутність концепції когерентної істини?
6. Порівняйте концепції конвенціоналізму та прагматизму у теорії істини?
7. Які існують критерії істини?
8. За якими критеріями можна оцінити істинність наукового дослідження?
9. Порівняйте критерії верифікації та фальсифікації.
10. Охарактеризуйте практику як критерій істини.
11. Які існують форми істини?
12. Істина й омана. Причини омани.
13. У чому полягає специфіка донаукового стихійно-емпіричного пізнання?
14. В чому полягає специфіка наукового пізнання?
15. Що ви розумієте під раціональністю?
16. У чому суть концепції критичного раціоналізму К.Поппера.
17. Що таке парадигма?
18. У чому відмінності понять науково-дослідної програми І.Лакатоса і парадигми Т.Куна?
19. З яких міркувань П.Фейєрабенд зрівнює науку з іншими видами пізнання?
20. У чому відмінності „відкритої” і „закритої” раціональності.
21. Дайте визначення поняттям „метод” і „методологічне пізнання”.
22. Які методи емпіричного дослідження ви знаєте?
24. Назвіть методи теоретичного дослідження.
25. Охарактеризуйте загальнологічні методи дослідження.
26. Назвіть методи соціально-гуманітарних наук.
27. Чим відрізняються соціально-гуманітарні науки від природничих наук?
28. В чому суть герменевтичного методу.
29. Які проблеми гносеології в центрі уваги сучасних українських і російських філософів?
30. Взаємодія науки та інших форм культури .
31. У чому сутність аналізу і синтезу як методів пізнання?
32. Що таке узагальнення, абстрагування, ідеалізація і яка їх роль при утворенні понять?
33. У чому сутність дедукції та індукції як методу пізнання?
34. Що таке аналогія і моделювання та який їх взаємозв’язок?
35. У чому специфіка системно-структурного методу?
ЛІТЕРАТУРА
1. Алексеев П.В. Панин А.В. Философия. – М., 1997.
2. Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. – М., 1997.
3. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. М., 1997.
4. Андрос Е.Н. Истина как проблема познания и мировоззрения. – К., 1984.
5. Аристотель. Метафизика // Соч. в 4-х т. – М. 1976. – Т. 1.
6. Богомолов А.С. Буржуазная философия США ХХ в. – М., 1974.
7. Бэкон Ф. Новый органон // Соч. в 2-х т. – М., 1978. – Т. 2.
8. Введение в философию. – М., 1989. – Ч. 2.
9. Введение в философию. Учебник для вузов под ред. И.Т.Фролова. М., 1990.
10. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика. – М., 1998.
11. Гадамер. Истина и метод. – М., 1985. Гл.1.
12. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. – М., 1974. – Т.1.
13. Герасимова И.А., Новоселов М.М. Аргументация как методология убеждения // ВФ. – 2003. – № 10. – С. 10.
14. Демидов Е.А. Логика. – М., 2004.
15. Деннет Д. Постмодернизм и истина // ВФ. – 2001. – № 8.
16. Евлампиев П.И. Неклассическая методология или конец метафизики? Европейская философия на распутье // ВФ. – 2003. – № 5.
17. Естественнонаучное познание: изменение методологических ориентаций. – К., 1993.
18. Загороднюк В. Мова у модерновій та постмодерновій парадигмах // Філософська думка. – 2003. – № 6. – С. 12 – 36.
19. Иванов Е.А. Логика. – М., 1996.
20. Ильин В.В. Теория познания. Введение. Общие проблемы. – М., 1994.
21. История философии. Учебник для вузов под ред. В.П.Кохановского. – Ростов-на-Дону, 1999.
22. Йонас Г. Изменившийся характер человеческой деятельности // Человек. – 1999. – № 2 – 3.
23. Кант И. Критика чистого раз ума // Соч. – Т. 3. – М., 1964.
24. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. – М., 1974.
25. Кохановский В.П., Золотухина Е.В., Лешкова Т.Г., Фахти Т.Б. Философия для аспирантов. – Ростов-на-Дону, 2003.
26. Краткий словарь по логике. – М., 1991.
27. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мойзерский В.М. Эпистемология культуры. Введение в обобщенную теорию познания. – К., 1993.
28. Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание. – М., 1991.
29. Кун Т. Структура научных революций. – М., 1977.
30. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ // ВФ. – 1995. – № 4.
31. Мамардашвили М.К. Классический и неклассический идеалы рациональности. – М., 1994.
32. Мир философии. Книга для чтения. Ч. 1. М., 1991. – С. 609 – 658.
33. Мотрошилова Н.В. Истина и социально-исторический процесс познания. М., 1977.
34. Новые информационные технологии и судьбы рациональности в современной культуре. Материалы «круглого стола». Выступили: Б.И.Пружинин, Д.И.Дубровский, В.Н.Порус, Н.В.Громыко, Э.И.Ломидзе, Н.С.Автономова, В.М.Розин, В.А.Кутырев, А.Ж.Кусжанова, Л.А.Микешина // ВФ. – 2003. – № 12. – С. 3-53.
35. Основы современной философии. – СПб., 1999.
36. Попович М. Раціональність і виміри людського буття. – К., 1997.
37. Попович М.В. Логіка і наукове пізнання. – К., 1971.
38. Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
39. Порус В.Л. Системний смисл поняття „наукова раціональність” // Філос. і соціол. думка – 1992. – № 1 – 2.
40. Порус В.Н. Парадоксальная рациональность. – М., 2000.
41. Проблемы методологии постнеклассической науки. – М., 1992.
42. Рассел Б. Человеческое познание, его сферы и границы. – М., 1957.
43. Рорти Р. От религии через философию к литературе: путь западных интеллектуалов // ВФ. – 2003 – № 3.
44. Рузавин Г.И. Логика и аргументация. – М., 1997.
45. Рузавин Г.И. Методология научного исследования. – М., 1998.
46. Современная философия науки: знание, реальность, ценности в трудах мыслителей Запада. Хрестоматия. – М., 1996.
47. Современные теории познания. – М., 1992.
48. Сокулер З. Проблема обоснования знания. – М., 1988.
49. Степин В.С., Горохов В.Г., Розов М.А. Философия науки и техники: Учеб. пособие. – М., 1996.
50. Тарнас Р. История западного мышления. – М., 1995.
51. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. – М., 1986.
52. Философия и методология науки. – М., 1996.
53. Философский энциклопедический словарь. – М, 1983.
54. Філософія: навчальний посібник / І.Ф.Надольний та ін. – К., 1997.
55. Хабермас Ю. Познание и интерес // Филос. науки. – 1990. – № 1.
56. Хайдеггер М. О сущности истины // Филос. науки. – 1989. – № 4.
57. Цехмістро І.З. Постмодерн і реляційний холізм в сучасній філософії науки // Вісник ХДУ. № 389. – 1997. – С. 6 – 19.
58. Что есть истина? Проблема истины в философии ХХ в. // Сб. статей. – М., 1994.
Глосарій
Абстрагування – процес відсторонення від властивостей і відношень предметів, що вивчаються.
Абстракція– 1) процеси відсторонення від деяких характеристик (властивостей, відношень) предметів, що вивчаються, від їх початкових вербальних фіксацій; від носіїв характеристик предметів, які нас цікавлять; від деяких наших здібностей і можливостей; 2) результат відсторонення, який являє собою деякі абстрактні предмети (множини, а також властивості і відношення, які розглядаються як особливі одиничні предмети.
Агностицизм– напрям в гносеології, який заперечує тією чи іншою мірою можливість достовірного пізнання.
Аналіз – процедура розумового, а часто й реального розчленування предмета, властивості предмета, відношення між предметами на частини (ознаки, властивості, відношення).
Аналогія– це один з видів умовиводів, особливий метод пізнання, який дозволяє на основі подібності двох предметів за якимись ознаками, отримати нове знання про їхню схожість за іншими ознаками.
Верифікація – доказ, підтвердження. Поняття, яке використовується в логіці і методології наукового пізнання для позначення процесу встановлення істинності наукових тверджень через їх емпіричну перевірку.
Відчуття – це елементарні пізнавальні акти, які виникають у процесі дії зовнішніх подразників, наприклад звуку, на органи відчуття людини. Відчуття також можуть викликатися процесами, які відбуваються в організмі людини, наприклад хворобою.
Герменевтика – мистецтво тлумачення, перекладу літературних текстів.
Гносеологія– теорія пізнання.
Дедукція – рух думки від загального до часткового.
Діалог – мистецтво провадити бесіду з метою виявлення понять. Вперше введено Сократом, у котрого діалог є основним методом знаходження істини.
Індукція– рух думки від часткового до загального.
Категорії – це універсальні форми мислення і свідомості, які відображають загальні властивості, взаємозв’язки, закономірності розвитку всіх матеріальних і духовних явищ та процесів.
Когнітивні структури: схема, карта, фрейм – це інформаційні форми подання знань.
Концепція когерентної істини – розглядає істину як узгоджені між собою несуперечливі знання.
Криза класичної гносеології – стан наукової методології наприкінці XIX початку XX століття після констатації факту неможливості відобразити об’єкт пізнання у понятті.
Метод – спосіб побудови пізнавальної системи, сукупність прийомів і дій для практичного й теоретичного освоєння дійсності.
Моделювання – метод дослідження предметів на їх моделях. Під словом „модель” мають на увазі спеціально створений людиною предмет чи систему, пристрій, який відтворює реально існуючі предмети або системи, що є об’єктом наукового дослідження.
Наслідок – явище похідне від причини.
Наукова революція – радикальний переворот в пізнанні, зміна наукових теорій.
Неопозитивізм– методологічний напрям, що проголошує тотожність у науці поняття та його предмета, знака та означеного. До науки належить тільки те, що може бути верифіковано, тобто підтверджено або спростовано через дослід.
Парадигма – загальний припис, що зумовлює пізнання і через це перевагу в ньому тієї чи іншої теорії.
Парадигма– сукупність теоретичних і методичних положень, прийнятих науковим співтовариством на певному етапі розвитку науки, які використовуються як зразок, модель, стандарт для наукового дослідження.
Плюралізм – методологічний підхід, основна вимога якого – охопити по можливості всі сторони і зв’язки предмета, що вивчається (гносеологічний плюралізм); використовувати у пізнанні і в соціальній діяльності будь-які методи, засоби, прийоми (методологічний плюралізм).
Поверхня-резома – термін, що у філософії постмодерну фіксує незалежність реальності як від глибинних субстанцій, так і від високих моральних цінностей.
Позитивізм – методологічний напрям, згідно з яким наукове це те, що може бути отримане і зафіксоване в експерименті та описане засобами математики.
Поняття– це пізнання загальних і суттєвих ознак предметів і явищ. Поняття – це абстракції, слова чи словосполучення (наприклад, „елементарна частка” у фізиці, „товар” в політекономії тощо).
Постмодерністська філософія – критикує раціоналістичні засади наукового пізнання, в якому конструюється ідея об’єктивної істини.
Постпозитивізм – методологічний напрям, що проголошує залежність науки від позанаукового оточення. Вплив цього оточення й зумовлює розвиток науки.
Прагматизм – спосіб мислення, який виходить з того, що істинне те, що працює у механізмі, приборі, взагалі в реальному житті.
Прагматична теорія істини – згідно з нею критерій істинності спирається на практичну значущість, користь та ефективність знань.
Практика – суттєво-предметна основна перетворювальна діяльність.
Принцип кореспонденції – полягає у відповідності (адекватності) знання об’єктивній реальності.
Причина – явище, дія якого викликає, змінює, визначає інше явище.
Раціоналізм – напрямок в гносеології, який висуває розум як єдине джерело пізнання.
Раціональне пізнання –діяльність мислення, яка здійснюється у формі поняття, судження та умовиводу.
Релятивізм– вчення, яке відкидає абсолютне і абсолютизуюче відносне в структурі пізнання.
Сенсуалізм – напрям в гносеології, який висуває відчуття як єдине джерело пізнання.
Синтез– поєднання отриманих в результаті аналізу різних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему), яке здійснюється як в практичній діяльності, так і в процесі пізнання.
Системно-структурний метод – це метод, в основі якого лежить дослідження матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру і містять певну кількість пов’язаних відповідним чином елементів.
Ситуація-проблема– термін прагматичної методології, що описує перехід пізнання від стану розмаїття у відносинах із середовищем до стану зв’язності та самодостатності.
Сприйняття – це складна форма чуттєвого пізнання, вона становить комплекс, суму різних відчуттів. Сприйняття дає цілісний образ предмета, що безпосередньо впливає на органи чуття людини.
Судження– це речення, тобто будь-яка відносно закінчена думка, в якій щось стверджується або заперечується про предмет пізнання (наприклад „Земля обертається навколо своєї осі”).
Сутність – сукупність властивостей, що характеризують предмет і відрізняють його від інших предметів.
Текст– термін у філософії постмодерну, що підкреслює вирішальну роль мовних формоутворень у процесі сприйняття дійсності, відокремленість знання від реальності.
Теорія – комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення певного явища.
Теорія істини у конвенціоналізмі– згідно з ним істина це просто погодження з тим, що вважати істиною.
Теорія істини у різних течіях неопозитивізму – в них проголошується відмова від розв’язання питання про відношення пізнання до дійсності.
Узагальнення – це дослідження таких ознак предметів матеріального світу, які характеризують не один якийсь предмет, а цілий клас однорідних предметів.
Умовивід – це низка взаємопов’язаних суджень. Форми умовиводів досліджуються логікою.
Уявленнядають чуттєвий образ предмета з пам’яті.
Фальсифікація – процедура, яка встановлює хибність теорії чи гіпотези в результаті її емпіричної перевірки.
Чуттєве пізнання – це перший ступінь пізнання, який являє собою безпосереднє сприйняття світу людиною. Це пізнання здійснюється у вигляді відчуттів, сприйняття і уявлень.
Явище – виявлення (вираження) предмета, зовнішні форми його існування.
ВІДОМОСТІ
про авторів
Попов Василь Борисович – кандидат філософських наук, доцент.
Галкіна Людмила Ігорівна – кандидат філософських наук, доцент.
Тягнібедіна Ольга Стефанівна – кандидат філософських наук, доцент.
Савельєв Юрій Борисович – кандидат філософських наук, доцент.
Левченкова Ольга Борисівна – кандидат філософських наук, доцент.
Молодцов Борис Іванович – старший викладач, здобувач кафедри.