 |
|
Цілі, по яким веде вогонь танк прямою, напівпрямою і непрямою наводкою.
Технічні можливості комплексів озброєння танків дозволяють екіпажам вести вогонь із застосуванням різних видів наведення і способів стрільби. Ведення вогню з танків може здійснюватися прямим, напівпрямим і непрямим наведенням.
Види наведення:
Пряме наведення – застосовується при стрільбі по цілях, котрі спостерігаються з танка, на дальностях, що забезпечуються шкалами прицілів або балістичним обчислювачем системи управління вогнем (СУВ). При цьому точка прицілювання суміщається з вибраною точкою на цілі чи в безпосередній близькості від неї.
Вогонь прямим наведенням є основним для танків і застосовується у всіх видах бою.
Напівпряме (змішане) наведення - застосовується по цілях, які спосте-рігаються з танка, коли дальності до цілей перевищують нарізку дистанційних шкал оптичних приладів. В цьому випадку горизонтальне наведення здійснюється за допомогою прицілу, а вертикальне за допомогою таблиць стрільби та бокового рівня.
Непряме наведення - застосовується по цілях, які не спостерігаються з танка: в умовах обмеженої видимості (туман, снігопад, ніч) чи з закритих вогневих позицій. При цьому горизонтальне наведення виконується за допомогою азимутального покажчика (баштового кутоміра), а вертикальне за допомогою таблиць стрільби і бокового рівня.
Вогонь прямим наведенням є основним для танків, він застосовується в усіх видах бою і ведеться з місця, з зупинок, з коротких зупинок, а також з ходу.
Вогонь напівпрямим (змішаним) і непрямим наведенням ведеться тільки з місця.
Місце, яке займає танк (підрозділ) для ведення вогню з зупинки або з місця, називається вогневою позицією.
3. Система живлення двигуна БТР-80 повітрям.
Призначена для очищення та подачі повітря в циліндри двигуна.
Загальна будова:
-повітряочисник з двома ступенями очищення;
-ежектор видалення пилу з пилезбірника;
-індикатор засміченості повітряочисника;
-клапан захисту двигуна від попадання води при русі на плаву;
-турбокомпресори (2 шт.);
-повітряводи.
4. В ролі командира відділення подати команду на одночасне пересування відділення.
“Відділення, я напрямку такого-то предмета (на такий-то рубіж), перебіжкою, за мною—ВПЕРЕД”.
5. Порядок закриття лотка на защіпку з бронебійно - підкаліберним снарядом.
- укласти в лоток заряд і просунути його назад до упору в дно лотка;
- відсунути назад снаряд і укласти його в сектор нижнього напівлотка.
Бронебійно-підкаліберний снаряд укладається в передній напівлоток впритул своїм заднім торцем у вертикальну стінку виступу на основанні переднього напівлотка. Положення укладання по діаметру довільне. Після закриття лотка на защіпку снаряд утримується від осьового зсуву тільки за рахунок сил тертя, що виникають між поверхнею циліндра снаряда, що згорає, і гумовими амортизаторами захоплень.
Білет № 23
1.Вогневе ураження противника. Система вогню роти в обороні.
Вогневе ураження противника поділяється на загальне і безпосереднє.
Загальне вогневе ураження організується і здійснюється старшим начальником.
Безпосереднє вогневе ураження здійснюється в зоні відповідальності в інтересах дій рот першого ешелону під час вирішення окремих тактичних завдань в обмежений термін. Воно погоджується з діями підрозділів і проводиться під час вогневої заборони висування і розгортання військ противника, вогневого відбиття атаки, а під час знищення противника, який вклинився в глибину оборони, у ході підготовки і підтримки контратаки.
Основними об'єктами ураження є загальновійськові підрозділи противника на маршрутах висування, рубежах розгортання, вогневі засоби, які їх підтримують, пункти управління підрозділами та зброєю, засоби протиповітряної оборони, інші важливі цілі. До виконання завдань безпосереднього вогневого ураження залучаються штатні і придані вогневі засоби батальйону (роти), у тому числі і ті, що виконують вогневі завдання стрільбою прямою наводкою.
Вогнева заборона висування і розгортання здійснюється при зайнятті противником вихідного положення для наступу і починається з виявленням початку висування його підрозділів або досягненням встановленого рубежу, а при переході в наступ з положення безпосереднього зіткнення - з початком його вогневої підготовки атаки, але не пізніше початку висування танків з районів (позицій) очікування і продовжується до переходу в атаку. Вона має на меті затримати і дезорганізувати розгортання противника, порушити управління його підрозділами і зброєю, завдати втрат підрозділам його першого ешелону, знизити ефективність проведення ним вогневого супроводження.
Вогневе відбиття атаки підрозділами, які обороняються, починається з переходом противника в атаку і проводиться до завершення бою за утримання району оборони з метою заборони його прориву. Воно здійснюється з максимальним використанням можливостей артилерії та інших вогневих засобів шляхом нанесення противнику ударів і ведення усіх видів вогню, насамперед по танках, які атакують, і підтримуючих їх вогневих засобах, елементах систем управління підрозділами і зброєю, резервах та інших важливих об'єктах.
Вогневе ураження противника, який вклинився в оборону, проводиться з метою знищення його підрозділів, які прорвалися, рейдових загонів, повітряних (аеромобільних) десантів, диверсійно-розвідувальних формувань. Під час проведення контратак вогневе ураження противника здійснюється за періодами: вогнева підготовка контратаки і вогнева підтримка контратаки, які проводяться відповідно до загальних принципів вогневого ураження противника в наступі.
В оборонному бою під час вогневого ураження противника артилерія застосовує наступні види вогню:
вогонь по окремій цілі- вогонь батареї, взводу або гармати (міномету, бойової машини, установки протитанкових керованих ракет), який ведеться самостійно з закритої вогневої позиції, а також прямою наводкою, у тому числі високоточними боєприпасами;
зосереджений вогонь (ЗВ)- вогонь, який ведеться одночасно декількома батареями по одній цілі;
нерухомий загороджувальний вогонь (НЗВ) – суцільна вогнева завіса, яка створюється на одному (одинарний) або одночасно на декількох (глибокий НЗВ) рубежах перед фронтом противника, який атакує;
рухомий загороджувальний вогонь (РЗВ) - суцільна вогнева завіса, яка створюється на одному (одинарний НЗВ) або одночасно на двох (подвійний НЗВ) рубежах на шляху руху танків (бойових машин піхоти, бронетранспортерів) противника, яка послідовно переноситься на інші призначені рубежі по мірі виходу основної маси танків (бойових машин піхоти, бронетранспортерів), які атакують, із зони вогню.
Система вогню батальйону (роти) в обороні включає: ділянки зосередженого та рубежі загороджувального вогню артилерії і мінометів, підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах, у проміжках між ротними опорними пунктами й у глибині оборони; зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню усіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони для знищення, в першу чергу, танків і інших броньованих машин противника; підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження в короткий термін на будь-якому загрозливому напрямку або ділянці. Вона будується з урахуванням вогневих можливостей усіх видів зброї батальйону (роти) і приданих вогневих засобів, засобів протиповітряної оборони у поєднанні з інженерними загородженнями і природними перешкодами.
Основу системи вогню батальйону складає протитанковий вогонь рот, штатних і приданих протитанкових засобів, артилерії прямою наводкою з урахуванням застосування на танконебезпечному напрямку протитанкового резерву і рухомого загону загороджень бригади.
Основу системи вогню роти складає вогонь танків і бойових машин піхоти (бронетранспортерів).
Вогневі засоби в батальйонному районі оборони (опорному пункті роти) розташовуються потай, розосереджено і так, щоб можна було вести вогонь на граничну дальність і уражати противника фланговим, перехресним і кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв'язок між собою і створювати вогневі мішки. Лінійне розташування вогневих засобів недопустиме.
Бойові машини піхоти і танки розташовуються в опорному пункті роти (взводу) по фронту і в глибину на відстані до 200 м один від одного. Крім того, під час розміщення танків необхідно враховувати можливість ефективного використання ними протитанкових керованих ракет, ведення дійсного вогню з гарматно-кулеметної зброї з урахуванням прикриття ділянки місцевості в призначених секторах обстрілу і виключення ураження механізованих підрозділів, які обороняються попереду. Бронетранспортери розташовуються на вогневих позиціях у глибині опорного пункту роти (взводу) у місцях, які забезпечують ведення вогню з кулеметів переважно в сторони флангів і в проміжки.
Для вогневих засобів, крім основних, підготовляються запасні вогневі позиції, а для тих, які несуть чергування, танків і бойових машин піхоти (бронетранспортерів) - тимчасові вогневі позиції.
З метою введення противника в оману відносно системи вогню і розташування вогневих засобів можуть призначатися кочуючі гармати, танки і бойові машини піхоти, засоби протиповітряної оборони. В обороні підрозділи протиповітряної оборони займають стартові (вогневі) позиції в бойових порядках батальйону (роти), ведуть розвідку та знищення повітряного противника черговими силами, а з початком активних бойових дій противника – всіма засобами.
Готовність системи вогню визначається зайняттям вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю ракет і боєприпасів.
2.Наведення зброї. Види наведення зброї і їх характеристика.
При стрільбі по цілях, що роблять фланговий або косий рух, наводка здійснюється методом вичікування або методом супроводу цілі.
Наводка методом вичікування цілі полягає в тому, що навідник виводить обрану прицільну марку вперед по ходу цілі на три-чотири фігури і утримує її по висоті на рівні обраної точки прицілювання до того моменту, поки точка прицілювання не підійде до прицільної марки. При з’єднанні точки прицілювання з обраною прицільною маркою проводиться постріл з гармати (черга з кулемета).
Наводка методом вичікування застосовується, як правило, при стрільбі з вимкнутим стабілізатором або з включеним стабілізатором з танків, які не мають пристрою (механізму) відпрацювання бокового попередження.
Наводка методом супроводу цілі застосовується при стрільбі з танків в автоматичному режимі при наявності пристрою бокового попередження і відпрацьовування його гарматою за умови, що ціль протягом 5–6 с робить прямолінійний рух з однаковою швидкістю.
У цьому випадку навіднику необхідно після виміру дальності протягом 3 с утримувати прицільну марку (центральний косинець) на рухомій цілі. Цього часу досить для того, щоб був відпрацьований необхідний кут бокового попередження гармати або кулемета за допомогою автоматизованих приладів наведення. Постріл з гармати (черга з кулемета) у цьому випадку відбувається при з’єднанні прицільної марки (центрального косинця) з обраною точкою прицілювання на цілі.
При стрільбі з танків, що не мають пристрою відпрацювання бокового попередження, наводка методом супроводу цілі здійснюється таким чином: навідник, узявши необхідне попередження на рух цілі вибором відповідної прицільної марки, переміщає лінію прицілювання відповідно до кутового переміщення цілі і робить постріл (чергу) при найбільш правильному положенні прицільної марки відносно точки прицілювання.
При стрільбі по цілі, що рухається фронтально, спочатку здійснюється горизонтальне наведення, а потім вертикальне. Вертикальне наведення в цьому випадку може здійснюватися так само, як по нерухомій цілі при стрільбі на рівнинній місцевості, або методом вичікування чи супроводження цілі, якщо вона рухається похилою місцевістю.
При стрільбі з ходу з увімкненим стабілізатором, коли напрямок на ціль не змінюється і коливання танка малі або загасають, обрана прицільна марка підводиться найкоротшим шляхом до точки прицілювання, при цьому відразу ж проводиться постріл.
При незатухаючих коливаннях спочатку здійснюється наводка по висоті, а потім – горизонтальна. Постріл, проводиться в момент підходу обраної прицільної марки до контуру цілі.
При стрільбі з ходу з вимкнутим стабілізатором необхідно:
- наводити поле зору прицілу на ціль так, щоб при вертикальних коливаннях обрана прицільна марка своєю вершиною перетинала ціль;
- утримувати цю прицільну марку у напрямку проти цілі;
- правильно визначати необхідну величину попередження на запізнювання пострілу з урахуванням коливань танка і натискати на кнопку електроспуску (важіль спускового механізму) з таким розрахунком, щоб постріл відбувся у момент підходу прицільної марки до контуру цілі;
- постріли по можливості робити при загасанні коливань.
При стрільбі напівпрямою наводкою спочатку роблять горизонтальне наведення на ціль, тобто з’єднують за напрямком обрану прицільну марку поля зору прицілу з точкою прицілювання. Потім відповідно до отриманої команди встановлюють шкали бокового рівня у відповідне положення і за допомогою піднімального механізму гармати виводять бульбашку рівня на середину. У процесі вертикального наведення необхідно стежити за тим, щоб не збилося горизонтальне наведення.
При стрільбі непрямою наводкою спочатку роблять горизонтальне наведення повертають башту доти, поки стрілки азимутального покажчика (покажчика баштового кутоміра) з’єднаються з відповідними розподілами, потім роблять вертикальне наведення за допомогою бокового рівня так само, як і при стрільбі напівпрямою наводкою.
1.Пряме наведення – застосовується при стрільбі по цілях, котрі спостерігаються з танка, на дальностях, що забезпечуються шкалами прицілів або балістичним обчислювачем системи управління вогнем (СУВ).
При цьому точка прицілювання суміщається з вибраною точкою на цілі чи в безпосередній близькості від неї.
Вогонь прямим наведенням є основним для танків і застосовується у всіх видах бою.
2. Напівпряме (змішане) наведення - застосовується по цілях, які спосте-рігаються з танка, коли дальності до цілей перевищують нарізку дистанційних шкал оптичних приладів. В цьому випадку горизонтальне наведення здійснюється за допомогою прицілу, а вертикальне за допомогою таблиць стрільби та бокового рівня.
3. Непряме наведення - застосовується по цілях, які не спостерігаються з танка: в умовах обмеженої видимості (туман, снігопад, ніч) чи з закритих вогневих позицій. При цьому горизонтальне наведення виконується за допомогою азимутального покажчика (баштового кутоміра), а вертикальне за допомогою таблиць стрільби і бокового рівня.
3.Система змащення двигуна БТР-80.
Призначена для зберігання , очищення та подачі масла до тертьових поверхонь з метою зменшення їх зносу та відведення надлишкового тепла.
Загальна будова:
-масляний піддон;
-масляний насос (двохсекційний, шестеренчастий);
-масляний радіатор;
-теплообмінник;
-фільтр грубого очищення масла;
-фільтр відцентрового очищення масла;
-трубопроводи;
-прилади контролю.
4.Підготувати та перевірити працездатність водовідкачувальних засобів при підготовці танка до подолання водної перешкоди.
Перевірити на функціонування шляхом включення на щитку механіка-водія
носового та кормового відкачуючих насосів прослухати їх роботу по звуку.
5.Порядок закриття лотка на защіпку з осколково-фугасним снарядом.
- укласти в лоток снаряд і просунути його вперед в казенник гармати;
- укласти в лоток заряд і просунути його назад до упору в дно лотка;
- відсунути назад снаряд і укласти його в сектор нижнього напівлотка.
Осколково-фугаснийнеобхідно укладати хвостовою частиною стабілізатора на виступ основання переднього напівлотка так, щоб одна пара лопастей стабілізатора розташовувалася горизонтально. При цьому після закривання лотка на защіпку снаряди утримуються від осьових переміщень упором і сектором, розташованим на захопленнях переднього (нижнього) напівлотка.
Білет № 24
1. Система інженерних загороджень роти в обороні.
Система інженерних загороджень включає мінні поля, групи мін, вузли загороджень, завали, інші протитанкові і протипіхотні перешкоди і підготовлені до зруйнування (мінування) об'єкти, які створюються перед позицією бойової охорони, переднім краєм, у проміжках і на флангах батальйону (роти) на всю глибину батальйонного району оборони відповідно до замислу бою в поєднанні з системою вогню, природними перешкодами і з урахуванням маневру своїх підрозділів і сусідів.
Основу системи інженерних загороджень складають мінно-вибухові загородження, які встановлюються приданим інженерно-саперним підрозділом і спеціально призначеними загальновійськовими підрозділами.
Порядок руйнування об'єктів у глибині оборони визначається старшим командиром.
У ході бою нарощування інженерних загороджень на виявлених напрямках наступу противника здійснюється приданим інженерно-саперним підрозділом.
2. Способи ведення вогню з танка та їх характеристика.
Спосіб ураження цілі (вирішення вогневої задачі) вогнем одного танка встановлюється командиром танка, а в окремих випадках безпосередньо навідником і включає:
-вибір виду зброї, типу боєприпасів і установки підривника;
- визначення дальності й моменту відкриття вогню;
-вибір способу стрільби.
Вогонь з ходу – основний спосіб ведення вогню з танків під час атаки і контратаки. При стрільбі з ходу найкращим чином використовується вогнева потужність і рухомість танків, а також зменшується можливість бути ураженим вогнем противника.
Вогонь з коротких зупинок застосовується в наступі, коли вогонь з ходу через велику дальність до цілі та її малі розміри, коливання корпусу танка малоефективний, чи коли технічний стан комплексу озброєння не дозволяє вести вогонь з ходу.
При веденні вогню з коротких зупинок підготовка пострілу (заряджання зброї, визначення вихідних установок прицілу) здійснюється під час руху, а для ведення вогню танк робить зупинки тривалістю до 10 с вдень (до 12 с вночі).
На короткій зупинці проводиться один постріл з гармати чи кілька черг з кулемета. З гармати ціль уражується з однієї чи з декількох коротких зупинок, а з кулемета, як правило, з однієї. Коротка зупинка проводиться за командою навідника “Коротка”, яка надається по мірі готовності до ведення вогню.
Після пострілу з гармати, механік-водій самостійно поновлює рух танка, чи за командою навідника (командира танку), якщо вогонь вівся з кулемета.
Вогонь з зупинки застосовується в наступі чи при контратаках і ведеться до ураження цілі. Для ведення вогню з зупинки командир танка вибирає місце для вогневої позиції з розрахунком забезпечення маскування корпусу танка і подає команду механіку-водію на її заняття. Рух танка поновлюється після виконання вогневої задачі за командою командира танка.
Вогонь з місця. Застосовується в засідках, в обороні при відбитті контратак танків противника. При стрільбі з місця вогневі задачі виконуються з однієї вогневої позиції.
Вогнева позиція вибирається так, щоб забезпечити найкращі умови для ведення вогню в зазначеному напрямку (секторі), а також маскування та укриття танка.
При наявності часу, на вогневій позиції для танка обладнується окоп, визначаються дані для стрільби, складається картка чи таблиця вогню. З дозволу старшого командира дані для стрільби можуть уточнюватись окремими пострілами з гармати (чергами з кулемета).
3.Система охолодження двигуна БТР-80.
Призначена для охолодження деталей двигуна що дотикаються гарячих газів та підтримання температури цих деталей в необхідних межах.
Тип системи: рідинна,високотемпературна, закритого типу,з примусовою циркуляцією ОР
Загальна будова:
-водяний насос;
-водяний радіатор;
-теплообмінник;
-термостати (2шт.);
-сорочка охолодження;
-пароповітряний клапан;
-розширювальний бачок;
-вентилятор з гідромуфтою приводу;
-термоклапан включення гідромуфти;
-датчик та покажчик термометра.
4.В ролі командира відділення подати команду на відхід.
Рух цепу взводу (відділення) назад проводиться тими ж способами, що і вперед, за командою “Взвод (відділення), відійти на такий-то рубіж, справа (зліва або справа і зліва) по одному (по групах, відділеннях) — НАЗАД”,
5. Порядок закриття лотка на защіпку з кумулятивним снарядом.
- укласти в лоток снаряд і просунути його вперед в казенник гармати;
- укласти в лоток заряд і просунути його назад до упору в дно лотка;
- відсунути назад снаряд і укласти його в сектор нижнього напівлотка.
Кумулятивний снаряди необхідно укладати хвостовою частиною стабілізатора на виступ основання переднього напівлотка так, щоб одна пара лопастей стабілізатора розташовувалася горизонтально. При цьому після закривання лотка на защіпку снаряди утримуються від осьових переміщень упором і сектором, розташованим на захопленнях переднього (нижнього) напівлотка.
Білет № 25
1. Інженерне обладнання опорного пункту взводу.
Опорний пункт взводу - ділянка місцевості, яка підготовлена в інженерному відношенні і зайнята взводом для виконання поставленого завдання.
Він складається з позицій відділень, вогневих позицій бойових машин піхоти (бронетранспортерів), позиції групи управління і вогневої підтримки і вогневих позицій приданих вогневих засобів, які не увійшли до складу цієї групи, аопорний пункт танкового взводу — з вогневих позицій танків і приданих засобів.
Позиція групи управління і вогневої підтримки включає командно-спостережний пункт командира взводу, вогневі позиції штатних і приданих вогневих засобів. Спостережний (командно-спостережний) пункт командира механізованого взводу розташовується в ході бою на позиції відділення, обладнаної в глибині опорного пункту.
Взвод обороняє опорний пунктдо 400 м по фронту,до 300 м в глибину. Проміжки між опорними пунктами взводів можуть бутидо 300 м, а між позиціями відділень —до 50 м.Вони повинні знаходитися під безперервним спостереженням, прикриватися вогнем і загородженнями.
По всьому фронту опорного пункту механізованого взводу може відриватися суцільна траншея, яка з'єднує окопи (позиції) відділень. Від траншеї відривається хід сполучення до окопів для бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і в глибину оборони до наступного траншеї. В опорному пункті обладнуються укриття для особового складу.
Траншея, окопи і хід сполучення повинні з'єднувати основні і запасні вогневі позиції і забезпечувати ведення флангового та перехресного вогню, потайний маневр і розосередженнявогневихзасобів, а хід сполучення, крім того, — ведення бою з противником, який вклинився в оборону, створення кругової оборони, евакуації поранених, подачі боєприпасів і продовольства (доставки їжі). Прямолінійне накреслення траншеї і ходу сполучення не допускається.
Перша траншея є переднім краєм оборони і обороняється взводами першого ешелону. Вона повинна забезпечувати добре спостереження за противником, найкращі умови для створення зони суцільного багатошарового вогню всіх видів перед переднім краєм, на флангах, у проміжках і ведення вогню з глибини оборони.
Друга траншея обороняється взводом другого ешелону (резерву) роти. Вона обладнується на віддаленні400—600 м від першої траншеї з таким розрахунком, щоб взвод, який її обороняє, міг своїм вогнем підтримати підрозділи, які займають першу траншею, а також вести вогонь на підступах до переднього краю оборони і прикривати вогнем загородження перед ним.
Третя (четверта) траншея обороняється взводами роти другого ешелону батальйону. Вона обладнується на віддаленні 600—1000 м (400—600 м) від другої (третьої) траншеї з таким розрахунком, щоб розташовані в ній вогневі засоби могли вести вогонь у смузі між другою і третьою (четвертою) траншеями, а на окремих ділянках і перед переднім краєм оборони.
Машини механізованого взводуна автомобілях розташовуються за другим ешелоном (резервом) батальйону разом з підрозділом забезпечення.
В опорному пункті танкового взводу обладнуються основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції для танків і приданих вогневих засобів, вогневі позиції для танка, що кочує, а при посиленні механізованим відділенням - і його позиція. На основних вогневих позиціях відриваються окопи та обладнується бліндаж на екіпаж.
Танк в обороні займає вогневу позицію. Вона вибирається з таким розрахунком, щоб забезпечувалися: спостереження за противником і стрільба на дальність ефективного вогню з гармати і кулемета; ефективне застосування комплексу керованого озброєння; вогнева взаємодія із сусідніми танками і можливість спільного зосередження вогню перед переднімкраєм оборони і на флангах опорного пункту; безпека механізованих підрозділів, які займають оборону попереду. Командир танкового взводу керує діями підлеглих з танка.
2. Виявлення, вибір цілі та цілевказівка.
Для своєчасного виявлення цілей і стрільби по них екіпаж танка в бою постійно веде розвідку цілей спостереженням. Спостереження з танка повинне бути круговим, сектори спостереження призначаються членам екіпажу залежно від наявності і розміщення приладів спостереження.
Кожному члену екіпажа призначається сектор або зона спостереження. При діях танка в обороні, засаді сектор спостереження кожного члену екіпажу може розбиватися на зони: ближню – до 500 – 600 м; середню – від 600 до 1500 м; далеку – понад 1500 м. При цьому спостереження ведеться спочатку в ближній, потім у середній і далекій зонах. При діях танка в наступі спостереження може бути організоване таким способом. Механік-водій і заряджаючий ведуть спостереження у напрямку руху і праворуч і здійснюють розвідку цілей на глибину до 600 – 800 м, навідник – у напрямку атаки на глибину від 600 – 800 м до 1500 – 2000 м, командир танка – кругове спостереження з концентруванням особливої уваги в напрямку атаки на глибину понад 1500 – 2000 м, де можуть знаходитися небезпечні для танка цілі (установки ПТУР і ін.).
При виявленні одночасно декількох цілей черговість їх ураження (вибір цілі) визначається на основі їхньої оцінки за ступенем важливості, небезпеки, уразливості й видалення. У першу чергу уражаються найбільш важливі й небезпечні на даний момент цілі, а з однаково важливих і небезпечних та ціль, що розташована ближче і найбільш уразлива, з таким розрахунком, щоб можна було вразити її в найкоротший термін і з найменшою витратою боєприпасів.
Члени екіпажу негайно доповідають командиру танка про помічені цілі, який в свою чергу доповідає про найбільш важливі і небезпечні – командиру взводу. При виявленні одночасно декількох цілей доповідають в першу чергу про найбільш важливі й небезпечні для танка. Доповідь про виявлені цілі здійснюється у формі цілевказівки.
Цілевказівка містить певну послідовність дій, вона повинна бути короткою, чіткою, точною і зрозумілою, що забезпечує швидке виявлення цілі. У ній вказуються: напрямок на ціль; місце розташування цілі щодо орієнтирів, місцевих і інших предметів; найменування цілі і її ознаки; дальність до цілі в метрах.
Цілевказівка в танку здійснюється таким чином:
- наведенням зброї в напрямку цілі;
- від орієнтирів (місцевих предметів);
- від напрямку руху (за азимутальним покажчиком або баштовим кутоміром).
Цілевказівка в підрозділах здійснюється таким чином:
- від орієнтирів (місцевих предметів);
- трасуючими снарядами (кулями);
- розривами снарядів.
Механізовані підрозділи можуть давати цілевказівки танкам трасуючими кулями і сигнальними ракетами, що випускаються в напрямку цілі.
Спосіб цілевказівки вибирається в залежності від конкретних умов обстановки так, щоб забезпечувалося найбільш швидке відшукання цілі. При необхідності способи цілевказівки можуть комбінуватися.
Цілевказівка наведенням зброї в напрямку ціліздійснюється командиром танка за допомогою системи командирської цілевказівки. Одночасно з наведенням зброї на ціль командир танка ставить вогневу задачу або подає команду на відкриття вогню.
Приклад команди командира танка: “Бронебійним, танк в окопі, 1200, з ходу, вогонь”.
При цілевказівці від напрямку руху(за азимутальним покажчиком або баштовим кутоміром) навідник суміщає центральний косинець прицілу з ціллю і, прочитавши установку азимутального покажчика (баштового кутоміра), доповідає напрямок на ціль, її найменування і дальність до неї.
При цілевказівці трасуючими снарядами(кулями) або розривами снарядів по цілі проводиться прицільний постріл з гармати (довга черга з кулемета).
3. Призначення та загальна будова ходової частини БТР-80.
Ходова частина призначена для помякшення поштовхів та ударів що виникають під час руху машини по нерівностях дороги.
Загальна будова:
Колеса та шини (13.00-18);
Підвіска: верхній та нижній важелі, буфери стискання та віддачі, торсіони,
гідравлічні амортизатори
Муфта регулювання дорожного просвіту (закрутки торсіонів).
4. Перевірити технічний стан акумуляторної батареї 12СТ-85Р, знятої з машини.
Перевірка стану акумуляторних батарей, знятих з машини
Перевірка технічного стану акумуляторних батарей поза машиною здійснюється у наступній послідовності:
зовнішнім оглядом;
перевірка наявності саморозряду;
перевірка рівня електроліту;
визначення густини електроліту;
вимірювання ЕРС акумуляторів;
вимірювання напруги акумуляторів.
1. Зовнішнім оглядомпереконатися у справності корпусу, моноблоків, пристроїв для перенесення АБ, вивідних клем (полюсів), міжакумуляторних з’єднань і відсутності дефектів у мастиці (міхури, тріщини, відшаровування).
Виявлені несправності усуваються.
 |
Рис. 1. Зовнішній огляд батарей
2. Перевірка наявності саморозряду.Підвищеним вважається саморозряд, який перевищує 2% номінальної ємності на добу. Для виявлення витоку струму використовується переносний вольтметр типу М-45, одним кінцем проводу якого торкаються до поверхні мастики або корпусу, а спеціальний вивід притискують до міжакумуляторного з’єднання. Відхилення стрілки від «0» показує витікання струму, що викликає підвищений саморозряд батареї. Для попередження і усунення саморозряду акумуляторної батареї необхідно застосовувати тільки акумуляторну кислоту, що відповідає вимогам ДСТУ,чисту дистильовану воду, своєчасно усувати тріщини в мастиці, утримувати поверхню батарей чистою ісухою.
 |
Рис. 2. Перевірка на наявність саморозряду
3. Перевірка рівня електроліту.Рівень електроліту перевіряється за допомогою скляної трубки діаметром 5…6 мм з поділками (рис. 3). Зануривши трубку до електроліту до упору у запобіжний щиток, потрібно затиснути пальцем верхній кінець, потім трохи підняти її: висота стовпчика у трубці відповідає рівню електроліту в акумуляторі.
Рівень електроліту в акумуляторних батареях повинен бути 10…12 мм над запобіжним щитком.
 |
Рис. 3. Перевірка рівня електроліту
Перевіряється рівень електроліту у кожному акумуляторі і доводиться до експлуатаційної норми доливанням дистильованої води (але не електроліту!).
Взимку, щоб уникнути замерзання води, рекомендується доливати її безпосередньо перед виїздом або при працюючому двигуні.
4. Визначення густини електроліту.Густина електроліту залежить від температури. При підвищенні температури на 1 ºС густина електроліту зменшується, а при зниженні температури на 1 ºС, навпаки, збільшується на 0,0007 г/см3. На кожні 15 ºС зміни температури густина змінюється приблизно на 0,01 г/см3. Вихідною вважається температура 25 ºС. Тому при вимірюванні густини електроліту потрібно враховувати його температуру і за необхідності вносити поправку до показань ареометра, користуючись даними табл. 2.
 |
Рис. 4. Вимірювання густини електроліту ареометром: 1 – скляний циліндр; 2 – гумова груша; 3 – гумова пробка; 4 – забірна трубка; 5 – денсиметр (поплавець); 6 – мензурка.
Таблиця 2
Величина поправок для показань ареометра
(денсиметра) залежно від температури електроліту
| Температура електроліту при вимірюванні його густини, ºС | Поправка до показань ареометра, г/см3 |
| від – 55 до – 41 | – 0,05 |
| від – 40 до – 26 | – 0,04 |
| від – 25 до – 11 | – 0,03 |
| від – 10 до 4 | – 0,02 |
| від 5 до 19 | – 0,01 |
| від 20 до 30 | 0,00 |
| від 31 до 45 | + 0,01 |
| від 45 до 60 | + 0,02 |
Примітка.При температурі електроліту вище 30 ºС величина поправки додається до фактичного показання ареометра. При температурі електроліту нижче 20 ºС величина поправки віднімається від фактичного показання ареометра. Коли температура електроліту при вимірюванні густини знаходиться в межах 20…30 ºС поправка на температуру не вводиться.
Ступінь розрядженості батарей при експлуатації взимку допускається не більше 25%, а влітку – не більше ніж на 50%.
Для визначення ступеню розрідженості акумулятора потрібно пам’ятати, що зниженні густини електроліту, приведеного до 250С, на 0,01 г/см3 відповідає розрядженості акумуляторної батареї приблизно на 6%.