 |
|
Величина поправок для показань ареометра (денсиметра) залежно від температури електроліту
| Температура електроліту при вимірюванні його густини, ºС | Поправка до показань ареометра, г/см3 |
| від – 55 до – 41 | – 0,05 |
| від – 40 до – 26 | – 0,04 |
| від – 25 до – 11 | – 0,03 |
| від – 10 до + 4 | – 0,02 |
| від 5 до 19 | – 0,01 |
| від 20 до 30 | 0,00 |
| від 31 до 45 | + 0,01 |
| від 45 до 60 | + 0,02 |
Вимірювання ЕРС акумуляторів.
Для вимірювання ЕРС акумуляторів танкової акумуляторної батареї використовується вилка типу НВ-70.
При вимірюванні ЕРС навантажувальний резистор вилки не вводиться.
Виміряна ЕРС (повинна бути не менше 2,1 В) при її порівнянні з ЕРС, отриманої розрахунковим шляхом (Е розр.= 0,84+γ, де γ – густина електроліту при + 25°С ) дозволяє встановити наявність в акумуляторі короткого замикання (КЗ).
При короткому замиканні величина ЕРС буде менше за розрахункову ЕРС (при частковому КЗ) або дорівнювати 0 (при повному КЗ).
Вимірювання напруги.
Напруга акумулятора вимірюється навантажувальною вилкою з використанням навантажувального резистора.
За величиною різниці між виміряною ЕРС і напругою можна судити про величину внутрішнього опору акумулятора, а отже, про ступінь зносу пластин і наявність внутрішніх дефектів. Якщо напруга не є стійкою і різко падає (може знижуватися до 0), то це свідчить про сульфатацію пластин.
З причини великого струму акумулятора (100-200 А) тривалість вимірювання не повинна бути великою.
При перевірці навантажувальною вилкою напруга справного акумулятора повинна бути постійною (не менше 2 В) протягом не менше 5 с. Отвори в кришках акумуляторів при перевірці навантажувальною вилкою повинні бути закриті пробками. Акумулятори, густина в яких нижче 1,2 г/см3, не рекомендується перевіряти навантажувальною вилкою.
4. В ролі командира відділення подати команду на переповзання по одному.
5. Порядок неповного розбирання кулемета НСВТ.
- встановити й закріпити кулемет на станку або покласти на стіл (стілаж).
- відкрити кришку приймача. Відтиснути вгору прапорець засувки, відкрити кришку й підняти її вгору до крайнього положення.
- підняти основу приймача вгору до крайнього положення .
- відокремити спусковий механізм. Натиснути на прапорець запобіжника і поставити його в положення «ПР», підняти прапорець чеки вгору, висунути чеку, рухом назад відокремити спусковий механізм від ствольної коробки.
- підняти у вертикальне положення корпус відбивача з відбивачем.
- відокремити зворотний механізм з буферним пристроєм. Піднявши корпус буфера за виступи, відокремити назад зворотний механізм від ствольної коробки
- відокремити затворну раму із затвором. Відвести затворну раму в заднє положення за стійку затворної рами або за допомогою рукоятки і відокремити її назад нагору.
- відокремити рукоятку перезарядження.
- відокремити ствол від ствольної коробки. Відвести рукоятку клина праворуч , поставити ручку ствола у положення для перенесення, для чого натиснути на кнопку й відвести рукоятку трохи вниз, потім підняти вгору й опустити рукоятку назад і застопорити обойму, штовхаючи ствол за ручку вперед, відокремити його від ствольної коробки. При знаходженні кулемета на станку попередньо відокремити хомут кріплення ствола.
- відокремити газовий циліндр. Нажати вибивачем на засувку газового циліндра й, зміщаючи його вперед, відокремити від ствольної коробки
Білет № 17
1. Умови переходу до оборони, їх характеристика.
2. Призначення та загальний устрій гальма відкату.
Тормоза відката служать для поглинання енергії відкочуючихся частин гармати при відкаті і тормозіння накату при їх поверненню в вихідне положення. Тормоза заповняються рідиною ПОЖ-70 або СТЕОЛ-М (близько 3,6л).
Штоки тормозів закріплені в люльці, а циліндри в казеннику. Тормоз відката складається з циліндра, штока, компенсатора з поршнем і пружиною та ущільнень штоку.
Тормоз відкату складається із:
- циліндру;
- штоку;
- компенсатора з поршнем та пружиною;
Гальмо відкату наповнюється «Стеолом М» до повного об'єму, а потім відливається з нього 0,3 л
Нормальна довжина відката 260-300 мм, максимальна-310 мм.
3. Порядок перевірки технічного стану акумуляторної батареї знятої з машини, маркування батарей.
Перевірка наявності саморозряду. Підвищеним вважається саморозряд, який перевищує 2% номінальної ємності на добу.
Для виявлення витоку струму використовується переносний вольтметр, одним кінцем проводу якого торкаються до поверхні мастики або корпусу, а спеціальний вивід притискують до міжакумуляторного з’єднання. Відхилення стрілки від «0» показує витікання струму, що викликає підвищений саморозряд батареї.
Перевірка рівня електроліту. Рівень електроліту перевіряється за допомогою скляної трубки діаметром 5…6 мм з поділками. Зануривши трубку до упору у запобіжний щиток, потрібно затиснути пальцем верхній кінець, потім трохи підняти її: висота стовпчика у трубці відповідає рівню електроліту в акумуляторі.
Рівень електроліту в акумуляторних батареях повинен бути 10…12 мм над запобіжним щитком.
Перевіряється рівень електроліту у кожному акумуляторі і доводиться до експлуатаційної норми доливанням дистильованої води (але не електроліту!).
Взимку, щоб уникнути замерзання води, рекомендується доливати її безпосередньо перед виїздом або при працюючому двигуні.
Визначення густини електроліту. Густина електроліту залежить від температури.
На кожні 15ºС зміни температури густина змінюється приблизно на 0,01 г/см3. Вихідною вважається температура 25ºС. Тому при вимірюванні густини електроліту потрібно враховувати його температуру і за необхідності вносити поправку до показань ареометра (див. табл.).
Ступінь розрядженості батарей при експлуатації взимку допускається не більше 25%, а влітку – не більше ніж на 50%.
Для визначення ступеню розрядженості акумулятора потрібно пам’ятати, що зниженні густини електроліту, приведеного до 25ºС, на 0,01 г/см3 відповідає розрядженості акумуляторної батареї приблизно на 6%.
