Здавалка
Главная | Обратная связь

Загальна характеристика ендокринної системи



ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ІМ. АНДРЕЯ КРУПИНСЬКОГО

Лекція №6 з фізіології

На тему: «Фізіологія периферійних і центральних ендокринних органів»

Для І МС (І рівень, денна і вечірня форма навчання)

 

 

Тип лекції: засвоєння нових знань.

 

 

Мета лекції: сформувати уяву про регулюючу функцію ендокринної системи; сформувати знання видів центральних і периферійних гормонів, їх властивостей і механізмів впливу на життєдіяльність організму; ознайомити з найпоширенішими патологічними синдромами, які виникають при порушенні виділення цих гормонів.

Актуальність:враховуючи значення ендокринних органів як регулюючої системи організму, від якої залежить робота різних органів, пристосування організму до змін довкілля, поведінкові реакції, збереження здоров’я, знання структурно-функціональних особливостей цієї системи необхідні для ефективного проведення діагностики захворювань, для правильного використання гормональних препаратів, як факторів замісної терапії.

 

 

План лекції

 

1. Загальна характеристика ендокринної системи.

2. Центральні ендокринні органи:

2.1. Гіпоталамус

2.2. Гіпофіз

2.3. Епіфіз

3. Периферійні ендокринні органи:

3.1. Щитоподібна залоза

3.2. Прищитоподібні залози

3.3. Ендокринна частина підшлункової залози

3.4. Надниркові залози.

3.5. Вилочкова залоза.

3.6. Статеві залози.

 

Загальна характеристика ендокринної системи

У процесі еволюційного розвитку відбулося ускладнення структури живих істот від одноклітинних до багатоклітинних. У багатоклітинних виникла необхідність координації діяльності різних клітин, тканин та органів. Найшвидше виник метаболічний механізм регуляції за допомогою продуктів внутрішньоклітинного обміну. Далі з’явилася нервова система, що здійснювала зв’язок між окремими частинами організму за допомогою нервових імпульсів та медіаторів. Найпізніше з’явилися ендокринні залози (залози внутрішньої секреції), які здійснювали регуляцію за допомогою гормонів.

Біологічно активні сполуки, що виділяються клітинами, діють на:

а). віддалено розташовані клітини-мішені, потрапляючи туди рідкими середовищами (телекринний ефект);

б). прилеглі клітини (паракринно) місцево;

в). саму клітину (аутокринно).

Цей механізм регуляції багатьох органів і процесів, хоча й діє повільніше, але виявляється ефективнішим ніж нервова регуляція. Зумовлено це тим, що:

а). біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини;

б). спектр зазначених регуляцій ширший, ніж медіаторів нервів;

в). вони діють на клітини триваліший час.

Серед біологічно активних сполук виділяють гормони й негормональні біологічно активні речовини. До того ж деякі гормони можуть виконувати функцію медіаторів нервової системи наприклад, норадреналін – медіатор постгангліонарних волокон симпатичної нервової системи й один з гормонів мозкової речовини наднирників). Біологічна активність гормонів визначається тим, що за відносно невеликого вмісту ці речовини дають виражений ефект. Так, найтиповіші гуморальні регулятори – гормони – справляють свій вплив, перебуваючи в крові в концентрації 10-7 – 10-12 моль/л.

Гормони – це хімічні посередники, які клітини секретують і виділяють у відповідь на різні сигнали систем регуляції. Чимало гормонів секретуються клітинами, що входять до складу спеціалізованих залоз.Гормони(від гр.. hormao – рухаю, збуджую)це фізіологічно активні речовини, які синтезуються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз. Вони надходять безпосередньо в кров і проявляють свою дію лише на складні клітинні структури – клітинні мембрани, ферментні системи

Ендокринними залозами (від гр. endon –всередині, crino – виділяю) називають такі залози, які не мають вивідних протоків і секрет (інкрет, гормони) яких надходить у кров або лімфу. Клітини ендокринних залоз обплетені густою сіткою кровоносних та лімфатичних капілярів, куди безпосередньо виділяються гормони.

Термін «внутрішня секреція» був запропонований у 1885 р. французьким фізіологом К.Бернаром, а термін «гормон» - англійськими фізіологами У.Бейліссом і Е.Старлінгом у 1902 р.

Наука, що вивчає розвиток, будову та функцію залоз, що виробляють гормони, а також механізм їхнього синтезу, вплив на організм, називається ендокринологією. Вплив гормонів на клітини зумовлений тим, що на мембрані останніх розміщені рецептори до конкретного гормону.

Можна виділити чотири основних механізми спрямованості впливу гормону:

1. метаболічний (дія на обмін речовин);

2. морфогенетичний (стимулюється формоутворення, диференціювання, ріст);

3. кінетичний (включення певної діяльності);

4. коректувальний (змінює інтенсивність функцій органів і тканин).

Отже, впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони регулюють фізичний, статевий, розумовий розвиток; обмін речовин і енергії; сприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, осмотичного тиску, артеріального тиску). Вони впливають на поведінку і психіку людини. Діяльність ендокринних залоз регулюється нервовою системою. Регуляція має принцип саморегулювання, яке відбувається на основі зворотнього зв'язку: збільшення рівня цукру в крові призводить до підвищення концентрації інсуліну, який знижує рівень цукру.

Особливості впливу гормонів на органи і тканини:

1. Висока біологічна активність: гормони впливають у дуже малих концентраціях.

2. Специфічність дії: при патології підшлункової залози виникає цукровий діабет, при патології щитоподібної залози – тиреотоксикоз тощо.

3. Дистантність дії: гормони переносяться далеко від місця їх утворення, вони мають конкретні «органи-мішені».

За хімічним походженням більшість гормонів є пептидами (білки). Крім того існують гормони стероїди й похідні амінокислот.

Хімічне походження гормону відбивається на особливостях механізму його біосинтезу. Білкові гормони синтезуються за участю системи транскрипції генетичної інформації. Тому від надходження відповідного стимулюючого сигналу до утворення гормону минає досить великий проміжок часу. Синтезований пептидний гормон найчастіше накопичується в клітині у вигляді гранул, а потім за потреби під час дії відповідних сигналів декретується в міжклітинну рідину. Тут він всмоктується в кров або лімфу, а з нею також надходить в кров і розноситься по всьому організму.

На відміну від цього стероїдні гормони не запасаються в значних кількостях у клітинах, що їх синтезують, а як правило, відразу після синтезу секретуються. Попередником для їхнього синтезу слугує холестерол.

Вплив гормону на клітину здійснюється через взаємодію з білками-рецепторами, які можуть розташовуватись як на мембрані клітини, так і всередині клітини.

Стероїдні гормони легко проникають в клітину і впливають на диференціювання, ріст, адаптацію клітин до нових метаболічних умов, тобто діють на генетичному рівні. Вони стимулюють біосинтез певної кількості білків.

Пептидні гормони – гідрофільні сполуки, нездатні проникати крізь мембрану. Тому їхній ефект зумовлений наслідком взаємодії з рецепторами клітинної мембрани. Ця взаємодія запускає чимало внутрішньоклітинних систем, які змінюють стан обміну речовин, активність інших процесів.

Концентрація більшості гормонів у організмі не має сталості. Її, з одного боку, визначають інтенсивністю утворення і секреції гормону залозою, а з іншого – швидкістю поглинання, руйнування і виведення. Час напіввиведення гормонів із крові коливається від 4 діб (тироксин) до кількох годин (стероїди) і секунд (нейромедіатори і пептиди). Секреція деяких гормонів має виражену періодичність. Наприклад, зазначають виражені добові коливання, пов’язані з циклами «сон - неспання» рівня соматотропного гормону і АКТГ. А статеві гормони мають не лише добову ритміку утворення і секреції, а й чітко виражену періодику, пов’язану з віковими періодами розвитку, менструальним циклом і циклом «вагітність - пологи».

У людини гормони утворюються не завжди в тій кількості, що має забезпечувати нормальну функцію, яку вони регулюють. Функціональна активність залози може бути підвищена (гіперфункція) або, навпаки, знижена (гіпофункція).

Функції синтезу і секреції гормонів ендокринними залозами регулюють декількома методами.

1. Нейрогенну регуляцію здійснюють у трьох напрямках:

а. регуляція гормоном крові секреторної активності залози, в якій він утворюється, через зворотній зв'язок;

б. прямий вплив нервів на синтез і секрецію гормона;

в. непряма регуляція гормональної активності нервовою системою через зміну інтенсивності кровопостачання залози.

2. Безпосередній вплив на клітини залози концентрації субстрату, рівень якого регулює гормон (зворотний зв'язок). Так, концентрація глюкози крові визначає активність виходу інсуліну з підшлункової залози.

Залози внутрішньої секреції поділяються на центральні: гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз;та периферійні: прищитоподібні, щитоподібна, загрудинна, надниркові залози, острівковий апарат підшлункової залози , статеві (ячники та сім’яники), плацента, ендокринні клітини кишківника тощо.Підшлункова та статеві залози є змішаними: в них виробляються і гормони, і продукти зовнішньої секреції.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.