Здавалка
Главная | Обратная связь

Націєтворчий потенціал регіональної журналістики



Поряд із всеукраїнськими виданнями, слід простежити націєтворчий потенціал регіональної журналістики. У Запорізькому регіоні в постколоніальний період зросла кількість газет, але якість лишилася майже незмінною. Так, «Запорізька правда» продовжує працювати в фарватері вимог обласної ради та облвиконкому.

Російськомовна газета «Индустриальное Запорожье» час від часу змінює хазяїнів, але чесно служить кожному з них (зараз цей «незалежний орган» оспівує дії «Запоріжсталі» та «Індустріалбанку»).

Колишній «Комсомолець Запоріжжя» (орган обкому ВЛКСМ) змінив ім’я – тепер це “МИГ” і має всі ознаки таблоїдної преси, як більшість друкованих ЗМІ Запоріжжя: “Наше время”, “Суббота плюс”.

Частина регіональних друкованих ЗМІ, такі як “Мрія”, “Верже”, “Бабушка”, “Дедушка” – просто “жовті”.

Популярними в регіоні є відверто антидержавні, антиукраїнські часописи “Выбор”, “Товарищ”, “Зеркало Запорожья”, а також преса партій Наталії Вітренко, партії Політики Путіна.

Функціонування засобів масової інформації в умовах залежності від капіталу, влади породило ряд проблем, що потребують негайного рішення. Перш за все це потреба становлення в Україні якісної преси, яка б володіла усіма тими ознаками, на які було вказано ще у 1997 році (повнота і всебічність висвітлення подій, їх глибока інтерпретація, гідність в оформленні та стилі, неупередженість, відсутність сенсаційності та провінціалізму) [9, 33]. Проте на сьогодні доводиться говорити лише про прорахунки і втрати української преси. Поглянувши на ринок друкованих видань Запорізького краю, серця козацтва, можемо констатувати наявність лише однієї україномовної газети і однієї українсько-російської.

Мова суспільства є його віддзеркаленням, мова відгукується на потреби суспільства і відображає національний образ світу, про який говорив Г. Гачев [4], або, вже ближче до журналістики, відображає, зі слів Г. Солганика, релігійно-міфологічну, філософську, наукову, художню, публіцистичну картину світу. Г. Солганик стверджує, що для кожної епохи є характерною створення публіцистичної картини світу, яка пов’язана з соціальними інтересами суспільства, а тому є перш за все соціальною [12].

На тематику та стилістику журналістського твору впливає дуже багато факторів: вид ЗМК (радіо, телебачення, газета чи мультимедійне електронне видання), цільова аудиторія, на яку розраховано видання, тип видання, система постійно діючих рубрик, навіть верстка і особливості поліграфії, – тобто і макроструктура сегментного поділу інформаційного ринку, і внутрішня структурованість конкретного інформаційного продукту. Тому реалізація однієї й тієї ж тематики буде не однаковою, скажімо, у спеціалізованому виданні, у межах окремої постійної рубрики загальноспрямованої преси чи у виданні, де подібна інформація не є профілюючою, з’являючись лише у вигляді окремих матеріалів. Різниця полягатиме не лише в обсягах матеріалу, його жанрових особливостях, а також і в загальній обізнаності журналіста в проблематиці, стилістиці текстуального вирішення кожного конкретного матеріалу.

«Запорізька правда» має статус газети Обласної ради та Обласної державної адміністрації, що зумовлює тематику і жанрову специфіку видання, однак при цьому зберігається загальна домінанта саме соціальної інформації, крізь призму якої й подається та оцінюється часто культурна, політична, економічна, екологічна та інші типи інформації. Проте видання має чітку стратегічну мету – інформувати мешканців міста та області про роботу державних органів влади. При чому твориться стабільний позитивний імідж їх роботи в окресленні активної позиції влади щодо розвитку регіону в усіх сферах, в дотримані чіткої націєтворчої, державотворчої стратегії. Прикладами висвітлення таких значущих подій можна вважати значну кількість матеріалів – близько 60%, а з останніх подій – святкування Дня міста, проведення виставки-ярмарку «Хортицькі джерела» (6 жовтня 2007 року), свята бойових мистецтв «Спас» («Столиця бойових мистецтв “Спас” зустрічає ХІ міжнародний фестиваль» - 4 жовтня 2007 року).

Соціально-оціночний підхід у висвітленні різноманітних подій засвідчує використання таких типів аргументації як констатація та інтерпретація. Останній тип аргументації саме дозволяє говорити про авторську позицію – свідка і коментатора подій, що дає можливість підкреслити високий творчий потенціал журналістів видання, які працюючи в умовах замовлення влади не забувають про високе соціальне замовлення суспільства. В цьому плані варто відзначити роботу журналістів Г. Кліковки, О. Грівцової та інших.

Статус обласного видання вимагає висвітлення як подій міста, так і області. Це значно розширює межі аудиторії і в той же час розпорошує увагу суб’єкта. Проте значний інтерес для творення публіцистичної картини світу має адресат як об’єкт зображення. Це пошук людини типової, що як має загальні риси серед решти реальних людей, так і зберігає індивідуальні прикмети. Показовими в цьому плані є матеріали Н. Кузьменко «До великих родин держава не прихильна?» (16 жовтня 2007 року) про багатодітну родину Атипових із хутора Димитровського Пологівського району; О. Кудрі «Я цілую кожне слово» (13 жовтня 2007 року) про українського поета В. Чубенка. Журналістський твір є не лише життєподібним, а перш за все є частиною нашого життя.

Цікавим феноменом є позиція толерантності газети з приводу болючих проблем в суспільстві, зокрема, щодо проблеми української мови в нашому регіоні. Не секрет, що ЗМІ, як регіональні, так і загальнонаціональні, активно працюють на зросійщення аудиторії; україномовний глядач, слухач, читач сьогодні почувається ніби в гето–пеклі, ще зображеному Лесею Українкою, де почуваєшся похованим живцем, бо ти (україномовний) виявляється не існуєш. Хочеш говорити українською – будь ласка. Але з ким і де? Хочеш навчати дитину музиці, малюванню і т.п. українською мовою, вибачте, на українську мову немає попиту. Тому дуже дивно прозвучав матеріал про двомовність нашого регіону «У нас дві рідні мови» (4 жовтня 2007 року). Так само як здивувало російськомовне привітання О. Кальцева. Зрозуміло, що він не українець, то може краще рідною мовою вітати, жартували ж брати Капранови з приводу того, скільки мов треба знати мешканцю України: три (українська, російська, англійська), а чи може більше? [3].

Будь-які висновки з приводу публіцистичної національної картини світу можливі лише на загальному рівні, бо соціальна картина українського суспільства, представлена в газеті «Запорізька правда», є лише одним з її фрагментів, який не претендує на остаточність, універсальність. Отже, ознаками цієї картини є створення позитивного іміджу влади в системі глобалізацій та державотворчих дій, пошук позитивного образу, позитивного героя за будь-яких умов, а отже, певне викривлення дійсності. Наступною рисою слід назвати толерантність, яка межує із намаганням применшити існуючі проблеми або перевести їх у інше русло. «Запорізька правда» засвідчує той факт, яким може бути сьогодні україномовне видання в Запоріжжі. Той невтішний факт стану україномовної преси завдячує своїм існуванням владі, яка ще досі сама не дійшла висновків, що ж таки є національною ідеєю в Україні.

Першого січня 1991 року вийшло перше число першої незалежної газети регіону «Запорізька Січ». Редакція зазначала, що «материалы по желанию автора публикуются на русском или украинском языках». У номері українською мовою були дві куценькі інформації, анекдот і пісня Андрія Бісітова «Запорізька», яка починалася словами: «Де ж ти ділась, українська моя рідна мова?» Упродовж часу боротьби за незалежність і наступні два роки газета відзначалася відверто державницькою позицією, патріотизмом. Та з приходом на посаду головного редактора Костянтина Сушка часопис змінив букву у назві: «Запорозька Січ», запровадив четверговий номер «Перекур» і став рупором мера.

Сьогодні часопис Запорізької міської ради «Запорозька Січ» і «Перекур» працюють на імідж міського голови Євгена Карташова. Газета виходить тричі на тиждень загальним обсягом 40 сторінок. Це універсальне видання, в котрому можна знайти не тільки новини регіону, аналітичні матеріали і розслідування журналістів, але й офіційні документи, що набувають чинності після опублікування в газеті, а саме: нормативні акти, рішення міськради і міськвиконкому.

Видання відповідає потребам широкої аудиторії. Саме з цією газетою понад десятиліття пов’язав свою працю журналіст Пилип Юрик.

Єдиною дійсно незалежною та державницькою українською газетою в Запорізькій області була «Просто» Юрія Василенка, яка проіснувала трохи менше двох років і збанкрутувала.

На сьогодні серед запорізьких публіцистів, які не приховують свого патріотизму, виокремлюються Юрій Василенко, Пилип Юрик, Леонід Сосницький (Романовичов), Володимир Москаленко.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.