Главная | Обратная связь

Авторська стратегія в творчості Ю. Андруховича

Світ описується з ситуації «тут і зараз», сьогоднішнього знайомства з законами світу. Оповідач не знає цілого предмета, явища, процесу, який описує, але бачить його в повноті його смислу.

Автор у збірці Ю. Андруховича «Диявол ховається в сирі» має чіткий вияв приналежності до письменницької діяльності, що виявляється не лише в тематиці текстів – інтерес до творчості як українських (І. Котляревський, Т. Шевченко, В. Стус, І. Калинець), так і зарубіжних письменників (Гессен, Гетте, Г. Бенн, Кауфман) – але й у власній самопрезентації: апелювання до власних творів, згадки про діяльність «Бу-Ба-Бу» тощо. Така самопрезентація є однією із авторських стратегій Ю. Андруховича.

Збірка побудована за тематичними рівнями, які визначає сам автор. Це самовизначення проглядається в назвах творів і збірки, розшифровка яких подається в одному з есеїв певної тематичної групи, а також у короткій передмові, яку автор подає до книжки. У вступному тексті «Від автора» пояснюється певна обробка первинних текстів, що були надруковані у різних виданнях. Через їх часову протяжність автор, як особистість, що перебуває в русі, а, отже, змінюється, еволюціонує, «не зміг не змінювати, не виправляти, не перенаголошувати деякі акценти» [1, 7], проте «залишав найулюбленіші рефрени – адже я змінююся все одно не так швидко, як мені хотілося б» [1, 7]. І, насамкінець, Ю. Андрухович створює фіктивну ситуацію зустрічі автора з читачем і пропонує своєрідну гру розшифровки змісту назви збірки, яка ще варіюється в одному з есе: «Залишається ще подякувати всім, хто часом супроводжував мене на деяких відтинках тієї дистанції – і найщиріше запросити тебе, шановний читачу, до копирсання у цьому сирі в пошуках сам знаєш кого» [1, 7]. Образ сиру асоційований у автора із унікальністю, творчим первнем, природністю життя. Ця асоціація подана в есе «Швейцарська Швейцарія», в якому розповідається про родину сироварів, що живуть високо в горах. Століттями ця родина виробляє сир. Переймати досвід виготовлення екологічно чистого сиру приїздять японці. Про вироблення сиру Ю. Андрухович розповідає як про унікальний творчий акт: «Одного дня прийшло дванадцятеро японців – для них було влаштовано показовий сеанс, вони, звісно, все відзняли на відео і тепер поїдуть до себе робити свій сир, навіть не підозрюючи, що це намарне. Сеанс для японців проводив Апекс, дорослий син Хригу, сина сировара, що був сином сировара, що був сировариним сином. Усі чоловіки родини Гауетерів за всіх часів робили сир. Мені спала на думку назва можливого роману – «Диявол ховається в сирі» [1, 298]. Таким чином, назву збірки слід розуміти як спробу пошуку істини через творчий акт (писання або, навіть, читання), при чому істина має зберігати свої важливі риси, оригінальність унікальність, правдивість, достовірність. Проте щоб не зводити все лише на рівень раціо, автор творить експресивний сугестивний емоційний образ, де сир уособлює творчість, а диявол виступає як активне творче начало, спокуса пізнання. Крім того, елемент «диявол» містить у собі ігрове начало (пошук як гра, гріх спокуси – можливі інші асоціації), що відповідає карнавальному світовідчуттю постмодернізму.

Якщо в публіцистиці О. Забужко на перший план виступає все ж аналітика, інтелектуалізм, а літературний наратив виступає у ролі фактажу, то для Ю. Андруховча художня творчість, художність є визначальною. Тому автор ідентифікує себе з розповідачем, творцем міфів, любителем слова, що усвідомив своїм єством твердження «Спочатку було слово», де слово, за словами А. Ткаченка, «постійно осмислюється як першоелемент єдності світового розуму і духу, об’єктивної закономірності й ідеальної субстанції, думки й почуття, розуму і серця, аналізу і синтезу, логіки й інтуїції» [1, 5]: «З усіх сьогосвітніх ролей найближчою мені є роль оповідача. А це означає, що мова – саме мова, а не письмо, саме усне мовлення – важить для мене найбільше. …У своїх багатогодинних вечірньо-нічних одисеях по стєкляшках і кнайпах я ладен вислухати всіх… Я, Патріарх «Бу-Ба-Бу», без цього не можу» [1, 17]. Це ігрове окреслення власного призначення, самонакладання карнавального титулу «Патріарх Бу-Ба-Бу» є автодекларацію письменницького начала творчої особистості. Важливим у письменницьких звіряннях є визнання спільної творчості письменників «Бу-Ба-Бу» як важливого періоду духовного становлення, за словами А. Ткаченка, «мислення-відчуття-переживання світу» [7, 5].

Ігрова заданість «Бу-Ба-Бу» виявляє карнавальне мислення письменників учасників групи, які в своїй літературний творчості (чи грі?) притримувались принципів карнавальності, що, на думку С. Квіта, «є одним з виявів життєспроможності Європи, здатності поглянути збоку на самого себе, посміятися над собою» [3, 30]. Ю. Андрухович рефлексує з приводу власної творчості, «концепції вірша» у есе «Трохи далі, ніж дозволяє мова». Текст побудовано у вигляді роздумів автора з приводу поняття поезії, ролі Поета, власного внеску у творення культу мови. Чітко виявлена позиція активного власного «Я» - написання тексту від першої особи (наприклад, «Мені було, здається, шістнадцять, коли я зненацька усвідомив, що хочу записувати свої внутрішні стани у відмінний від звичайного мовлення спосіб, себто поетично» [1, 169]) виявляє інтимність твореної атмосфери між автором і читачем. Біографічні факти стають прикладом карнавальності творчого дійства, коли «весь світ сприймається у своїй веселій відносності» [3, 30]: «Одна з найкрасивіших пригод мого життя називається Бу-Ба-Бу, або ж бурлеск-балаган-буфонада. Нас було троє, ми були мандрівними поетами, що читали вірші на ярмарках і ринкових площах» [1, 170]. Отже, однією з провідних стратегій есеїв Ю.Андруховича їх карнавальна валентність, ігрове начало, що виявляє універсальність світомислення.

Одним з елементів ігрової тенденції публіцистики є творення містифікації в есе «Справжня історія однієї Європи», в якій розповідається про літературний проект подорожі письменників Європою, де створюється образ містичного літературного експресу в стилі жахів, що потім виявляється сном, який наснився авторові. Цей твір завдяки використанню сну надає ілюстрованим автором явищам гротескної форми, а створені образи є алегоричним втілення дійсності й самого проекту.

Письменницькі постаті в есеях Ю. Андруховича пропущенні крізь власну сутність, біографію, світовідчуття (есеї розділу «Геопоетика»), а отже, відзначається високим емоційно-чуттєвим характером.