Здавалка
Главная | Обратная связь

Лекція 2: Етапи становлення банківської системи України



 

1. Перший етап – процеси перереєстрації

2. Другий етап – поява банків «другої хвилі»

3. Третій етап – перші банкрутства

4. Четвертий етап - стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні

Навчальна мета – ознайомитись з етапами становлення банківської системи України та з її сучасним станом.

Перший етап – процеси перереєстрації

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, — неодмінна передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці.

Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно зумовлює підвищення ролі банківського сектору.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України "Про банки та банківську діяльність".

І етап (1991-1992рр.): процеси перереєстрації та реорганізації

Перший етап в історії створення українських комерційних банків був пов'язаний зі спробою державного (директивного) реформування банківської системи СРСР при здійсненні курсу на перебудову економіки, проголошеного радянським урядом. На цьому етапі українські комерційні банки реєструвались у Москві як:

1) комерційні банки, що були створені на основі установ Державного банку СРСР та продовжували діяти зі статусом державних банків (Промбудбанк, АІЇБ "Україна", Укрсоцбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк);

2) галузеві та відомчі комерційні банки (Монтажспецбанк, Укрснаббанк, Трансбанк);

3) філії великих російських комерційних банків (Інкомбанк, "Столичний" та ін.);

4) державні та кооперативні комерційні установи, що мали право здійснювати фінансово-кредитну діяльність.

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період “міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року зареєстровано 77 банків.

2. Другий етап – поява банків «другої хвилі»

II етап (1992-1993 роки): поява банків “другої хвилі”

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.

На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них фактор. Вони залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. У цей період, на тлі розвитку жорсткої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва і розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, орієнтованих на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності Й здатних отримувати прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 р. в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих кишенькових, комерційних банків такого типу.

3. Третій етап – перші банкрутства

III етап (1994-1996 роки): перші банкрутства

Активна побудова Національним банком України чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням інфляційних процесів, що стали основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків; 1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом багатьох років виборюватимуть право на існування. Зрозуміло, це не могло не внести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї банківської системи.

Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

Протягом 1994—1996 pp. Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ уряду в цей період удалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 р. визнаний експертами в усьому світі. Підтвердженням цього факту служить грошова реформа, що була вдало проведена у вересні 1996 р. Другою ознакою успішного здійснення економічних перетворень стала зацікавленість українською економікою з боку міжнародних фінансових організацій. За період 1994-—1996 pp. в Україні було зареєстровано 14 представництв іноземних банків та банків з участю іноземного капіталу. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази — з 366,9 млн до 1 млрд 223 млн дол. США.

Кількість банків у 1995 p. становила вже 230 і на цьому рівні стабілізувалась на наступні 2—3 роки.

4. Четвертий етап - стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні

IV етап (1996-1998рр.): стабілізація банків та впровадження національної валюти - гривні

Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в Україні:

1)створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

2) пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено проміжну валюту — український карбованець;

3) створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;

4)введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

5)розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;

6)НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської системи;

7)завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію, керованими стали інфляційні процеси.

Остаточно не вирішені питання діяльності інших фінансово-кредитних установ (кредитних спілок, товариств взаємного кредиту, позичкових товариств тощо), інституційного розвитку банківської системи, стандартів бухгалтерського обліку та аудиту (українські стандарти не повністю відповідають міжнародним щодо нарахування амортизації, консолідації звітності тощо), банківської таємниці й захисту інтересів клієнтури, програмних продуктів.

Разом із тим успіхи, досягнуті у фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, що виразились у діях уряду на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість реалізації політики збалансування державних витрат у межах реальних бюджетних надходжень. Усе це спричинило (1998) фінансово-економічну кризу в Україні. У результаті комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних облігацій та валютний ринок. Унаслідок значної девальвації курсу національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30—35 %.

Розглянуті вище та інші чинники разом із жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком України на діяльність комерційних банків, визначили основним завданням п'ятого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимізацію дохідності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи загалом.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України мали помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості рішень, які вони приймали.

З метою реформування банківської системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України "Про банки та банківську діяльність", яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

За організаційно-правовою формою банки могли створюватися як:

— акціонерні товариства відкритого та закритого типів (акціонерні банки);

— товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

— кооперативи (кооперативні банки).

Відповідно до внесених до чинного банківського законодавства змін, із кінця 2006 р. банки в Україні можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств і кооперативних банків.

Нині в Україні функціонує значна кількість банків. Разом із тим більшість із них належить до середніх і малих банків.

Головними характеристиками банків України на сучасному етапі є:

— їх неоднорідність — п'ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків — відповідно, 35 та 48 %.

До особливостей розвитку банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Незважаючи на те, що кількісні параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської системи, банки в перспективі змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку — підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.

Головною метою стратегічного розвитку банківської системи України є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та потреби клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз.

Функціонування банківського сектору в економіці висуває нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банків з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.