Главная | Обратная связь

Теорія журналістики

РЕКЛАМА ДИЗАЙН

Потрібно оволодівати працівникові масової комунікації осно­вами дизайну чи ні? У США, наприклад, у школах журналістики не викладають дизайн, а вивчають його в аспірантурі, вважаючи, що для вивчення цієї складної дисципліни потрібно уже володі­ти значним комплексом знань у галузі журналістикознавства.

Вочевидь, журналістам все ж таки треба знати першооснови дизайну, особливо тим, хто збирається займатися рекламою.

ПІДГОТОВКА ТЕКСТІВ РЕКЛАМИ

Безумовно, це чиста журналістика. Тут треба і майстерно воло­діти пером, і знати відповідну галузь, і володіти основами психо­логії, філософії загальнолюдських вартостей, знати вітчизняну і загальну історію, вивчати ментальність народу тощо.

БІЗНЕС РЕКЛАМИ

Тут важливо і володіти методами соціологічних досліджень, і вправно використовувати статистичні дані. У США, наприклад, досліджують, скільки домогосподарок мають машини 10-річної давності.

Таким чином, крім головних журналістських предметів, важ­ливо вивчати і так звані допоміжні, як-от: статистику, психоло­гію, особливо підкреслимо — право й етику, соціологію ЗМІ. Пам'ятаймо девіз західної жовтої преси, методи якої стрімголов поширюються і на теренах України: чесність, справедливість, об'єктивність — ми такої преси вам не обіцяли, ми вам обіцяли вільну пресу. А виходить: ігноруються не лише закон, етика, совість, мораль, етноісторичні й загальнолюдські цінності, а й факти, документи, викривлено висвітлюється те чи інше явище. До речі, чимало журналістів, особливо тих, що працюють у біз­несовій сфері, вважають, що не обов'язково знати історію. Жур­наліст, який працює в галузі реклами, має знати не тільки істо­рію власне реклами, а й загальну історію, історію свого народу. Адже за допомогою реклами можна не лише щось рекламувати, а й пропагувати культурні цінності, передавати духовну спад­щину.

Предмет і завдання курсу

Якщо говорити про паблік рилейшнз, то тут, крім знання те­орії і практики журналістики, треба вчитися плануванню зв'яз­ків з громадськістю, майстерності паблік рилейшнз (на Заході, наприклад, порівнюють майстерне здійснення зв'язків з громадсь­кістю із приготуванням джин-тоніку).

Щодо так званих додаткових предметів, які повинні опанову­вати працівники у галузі паблік рилейшнз, то це — психологія, право, історія, політична теорія, етика, бізнес.

Якщо репортерові (бакалавру) вистачить і чотирьох років на­вчання у вузі, то спеціалістові з паблік рилейшнз потрібно знач­но більше часу. З огляду на це й треба складати навчальні плани.

Кілька зауважень щодо навчальних планів для різних журналіст­ських спеціалізацій. Скажімо, для спеціалістів видавничої справи, безперечно, необхідно передбачити вивчення дизайну. Для фото-журналістики важливо вивчати художню школу. Крім того, підго­товка фотожурналістів значно дорожча для вузу, ніж підготовка га­зетярів. Отже, важливо використовувати фотосправудля, сказати б, заробітку власних коштів. Наприклад, в Кардіффському універси­теті (Уельс) студенти-фотожурналісти налагодили виготовлення таб­личок для бізнесових структур і заробляють для зміцнення матері­ально-технічної бази навчального процесу чималі гроші.

Щодо інших спеціалізацій, то, наприклад, у деяких навчаль­них журналістських закладах Заходу для радіожурналістів вида­ють посібники, де подають, сказати б, зразки підготовки матері­алів. Із цим, звичайно, погодитися не можна, бо будь-яка спеці­алізація вимагає оволодіння усіма секретами журналістської май­стерності.

Незаперечний лише факт (про який ми згадували), що різні форми спеціалізації вимагають різних матеріальних затрат. Під­готовка тележурналістів чи працівників новітніх засобів масової інформації взагалі вимагає чималих матеріальних затрат.

У зв'язку з цим постає проблема — технологія засобів масової інформації, а точніше: виробнича практика і вироблення основ­них навичок у вузі.

Університетська Справа в тому, що промислові техноло-

підготовка журналістів гії, на яких базується виробництво і по­ширення інформації, змінюються значно швидше, ніж система вищої освіти. Карколомно змінюється все, але ж ми вчимо і першоосновам журналістської творчості, і прищеплюємо основні професійні навички. Можливо, ця дум­ка може здатися парадоксальною, але її дотримується чимало

Теорія журналістики

викладачів західних шкіл журналістики (додамо — і не без під­став, зважаючи на дорожнечу навчання): вчити можна й на ста­рому обладнанні, не так вже й важлива техніка. Відомо, напри­клад, що професіонали з великим досвідом, які добре володі­ють пером, хочуть мати ті ж «іграшки» (старі фотоапарати, ста­рі диктофони тощо).

В. Інституті журналістики Київського університету імені Тара­са Шевченка, наприклад, довго не оновлювали теле- і радіооб­ладнання. Вчили на старій техніці. Проте із стін вузу вийшло чимало вже добре знаних в країні радіо- і тележурналістів, не кажучи вже про газетярів.

В останні роки Інститут поповнився кількома десятками аме­риканських комп'ютерів не найновіших зразків, але тепер є змо­га і комп'ютеризувати навчальний процес, і вчити студентів, як працювати на комп'ютерах.

Одне із джерел поповнення навчальною технікою — придбан­ня чи передача навчальним закладам старого обладнання редак­цій, видавництв, телерадіокомітетів. Не треба бігти навипередки з промисловістю, можна вчити й на старому обладнанні, напри­клад, на старих сканерах. Образно кажучи, навчальні заклади мають нагадувати коршунів, що харчуються на смітниках. Це девіз багатьох журналістських шкіл Великобританії, США, Німеччи­ни, Голландії та ін.

Хоча в університетах деяких країн для журналістів існують тренувальні цехи з новою технікою.

Щоправда, добре, коли виробнича практика і навички спів­падають. Принаймні, до цього слід прагнути. Але досягти цього нелегко.

Вузи мають готувати інформаційну еліту. А для цього потріб­но дуже багато: це і спеціальні радіо- і телекласи, міні-друкарні, комп'ютерні класи, студентські газети й журнали, студентські лабораторні групи із 12—15 осіб тощо.

Значну допомогу у підготовці журналістів могла б надавати Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Такі ради функціонують у багатьох країнах Заходу, вони, як правило, складаються з педагогів, науковців, журналістів-практиків, біз­несменів. Це значно полегшило б вирішення таких питань, як спонсорство, стажування, патронаж студентів, поновлення на­вчальної бази технічним обладнанням, виконання програм на замовлення (наприклад, проведення опитувань, соціологічних досліджень, залучення практичних журналістів для читання лек­цій і проведення практичних занять).

Предмет і завдання курсу

У дипломі, що видається випускникам журфаків, записано: професія — журналіст, без уточнення спеціалізації. Так от: на Заході студенти поступово проходять практику з усіх форм ін­формаційно-масової діяльності: газети, радіо, телебачення, паб-лік рилейшнз.

Директор однієї з найкращих на Заході Утрехтської школи журналістики (Голландія) професор П. Шрурс, на базі якої по­стійно проходять семінари керівників журналістських закладів, зауважує: мовляв, інколи студенти молодших курсів говорять, що писати вони не вміють, а тому прагнуть пробувати свої сили на телебаченні чи радіо. Парадокс: який же це журналіст, коли він не володіє пером? Атому перша практика, вважає П. Шрурс, для всіх спеціалізацій має починатися неодмінно з газетної прак­тики.

Очевидно, цей досвід заслуговує на увагу.

Взагалі у світовій практиці журналістське навчання, з одного боку, деталізується (наприклад, до планів окремими курсами вхо­дять такі позиції, як графіка, звук, відеографіка, ораторське мис­тецтво, документальний фільм (відео), програмування мульти-медіа тощо). З іншого боку, помітне прагнення до оволодіння журналістами фундаментальними знаннями. Життя вимагає під­готовки не просто журналістів, які вміють лише більш-менш вправно писати, але по суті є малоосвіченими. Журналіст має бути і професіоналом, і високоосвіченою людиною, справжнім представником інформаційної еліти.

Наскільки загальною є загальна університетська освіта для журналіста? Скажімо, тло для більш глибокого набуття журна­лістських навичок — досконале вивчення таких дисциплін, як етика, право. Надто корисні для журналіста знання рідної і хоча б однієї з іноземних мов, літератури, політології, етноісторичних і загальнолюдських цінностей. У тій же Утрехтській школі жур­налістики випускнику не видають диплом, якщо він не володіє вправно не лише рідною мовою, але й англійською і ще однією з трьох — німецькою, французькою чи іспанською.

Очевидно, можна погодитися з рядом відомих зарубіжних уче­них, що увесь комплекс журналістської освіти краще може за­своїти людина після закінчення школи у 17—18-річному віці.

Хоча з цього приводу є й інші думки.

І, нарешті, надто велика проблема — добір абітурієнтів. За­слуговує, наприклад, на увагу досвід Мюнхенської журналістсь­кої школи, Дортмундського університету, Датської школи жур­налістики (м. Аархус), де одразу на вступних екзаменах пропо-