Здавалка
Главная | Обратная связь

Теорія журналістики



ваний аналогічно американському Закону про свободу інформа­ції, але містить декілька додаткових положень, покликаних спри­яти громадянам в отриманні урядових документів, що можуть викликати соціальний розголос. Канадський Закон передбачає, що усякий громадянин Канади чи особа, яка постійно проживає на території цієї країни, може отримати доступ до урядових об­лікових документів. Дискусії з питань політики, які проводяться Кабінетом Міністрів, повністю виключені із сфери дії цього за­кону на двадцятирічний термін, і, крім того, існує список винят­ків для інших видів інформаційних матеріалів. До унікальних положень канадського Закону про доступ до соціальної інфор­мації можна віднести опис методів, які мають у своєму розпо­рядженні громадяни у тих випадках, коли їм потрібно отримати доступ до урядової інформації. З метою сприяння громадянам в отриманні такого доступу Закон зобов'язує публікувати так зва­ний «Покажчик доступу до інформації». Цей документ поділя­ється на окремі глави, які відповідають основним державним установам, і в кожній з них дається опис основних облікових документів, які знаходяться під контролем даної установи, при­чому цей опис є настільки детальним, що дозволяє громадянам запитувати різні конкретні матеріали з проблем соціально-еко­номічного і політичного життя, тобто діставали соціальну інфор­мацію.

Види інформації Ми навмисне акцентували увагу на тер-

міні «соціальна інформація». Адже те, що ми називаємо соціальною інформацією, пов'язане з життям сус­пільства передусім своїм походженням і виділяється серед інших видів «несоціальної» інформації — фізичної, біологічної, геоло­гічної і т. ін., пов'язане з явищами і процесами в живій і неживій природі.

Справді, поглянемо на розділ у вже згаданому Законі, де виз­начається інформаційна діяльність. Інформаційна діяльність, підкреслюється у цьому документі, — це суспільна і державна діяльність по задоволенню інформаційних потреб громадян, юри­дичних осіб і держави.

Якщо ж розглядати інформаційну діяльність у політичній, економічній, духовній (культурній), екологічній, науково-техніч­ній та інших сферах, то вона так чи інакше торкається соціальної сфери. А тому поділ на галузі інформації уявляється дещо умов­ним і штучним. На наш погляд, не можна соціальну інформацію звужувати лише до офіційних документованих або публічно ого-


Інформаційний підхід у журналістиці

лошуваних відомостей про стан функціонування і розвитку соці­альної сфери, її галузей: охорони здоров'я, соціального забезпе­чення, житлово-комунального господарювання, побутового об­слуговування тощо.

У широкому розумінні до соціальної інформації слід віднести всю, без винятку, сукупність повідомлень, які вийшли «з рук» людини. Це і науковий текст, присвячений аналізу хімічних спо­лук, і релігійна проповідь, і кінофільм, і газетна стаття, і лист у владні структури, і креслення, і анекдот.

Проте є істотна відмінність між статтею хіміка, робочими крес­леннями, технічною інформацією, що фігурує у роботі механіз­мів і систем, створених людиною, з одного боку, і всіма іншими переліченими прикладами інформації, з іншого.

Справа в тому, що інформація другого ряду — соціальна ін­формація у вузькому розумінні даного слова — пов'язана з жит­тям суспільства не тільки своїм існуванням, але і самим своїм змістом (її підмет, присудок — завжди предмети соціальної дій­сності, або предмети, що так або інакше безпосередньо стосу­ються соціальної дійсності), а також типом знакової системи, обраним для фіксування цього змісту (як правило, це рідна мова, яка використовується як загальний засіб спілкування).

Інша справа, що в залежності від тих або інших поділів в складі такої інформації можна виділити найрізноманітніші її види.

Предметом нашої пильної уваги є насамперед так звана масо­во-поширювана (масова) інформація, яка виділяється поряд з іншими видами інформації.

Масово-поширювана (масова) інформація — це публічно по­ширювана друкована, аудіо- та аудіовізуальна інформація. Вона розмножується і передається у масовому масштабі, практично на необмежену аудиторію, поширюється за допомогою технічних каналів, які характеризуються великою потужністю і здатністю до широкої та оперативної передачі. Це — газети, часописи, бро­шури, бюлетені та інші періодичні видання, книги і разові ви­дання, а також теле- і радіопередачі, випуски кінохроніки, пові­домлення інформаційних агентств, аудіовізуальні програми і за­писи, в тому числі новини на лазерних компакт-дисках.

Статистична інформація — це офіційна документована дер­жавна інформація про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному і культурному житті України та її адміністративних одиниць.

Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню (в абсолютних і відносних величинах).


Теорія журналістики

Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів і інших зацікавлених організацій до неопублікованих статистич­них даних. Наукові установи мають право публікувати статис­тичну інформацію, одержану ними шляхом проведення соціоло­гічних досліджень.

Система статистичної інформації, її джерела і порядок одер­жання визначаються Законом України «Про державну статисти­ку» та іншими правовими актами.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це офіційні повідомлення та систематизовані відомості в установлених фор­мах або з використанням передбачених законом засобів про різ­номанітні події, явища і процеси суспільного життя.

Основними джерелами інформації довідково-енциклопедич­ного характеру є енциклопедії, словники, довідники, путівники, географічні карти, а також довідки, що даються уповноважени­ми на те державними і громадськими органами, організаціями, посадовими особами та автоматизованими інформаційними сис­темами.

Інформація про особу — це сукупність офіційних документова­них відомостей про неї. Основними даними про особу (персо­нальними даними) є: освіта, сімейний стан, стан здоров'я, релі­гія, а також адреса і т. ін.

Джерелами особистої документованої інформації є видані на ім'я особи документи, а також відомості про особу, зібрані дер­жавними органами, організаціями і посадовими особами в ме­жах своїх повноважень.

Інформація про діяльність державних органів і організацій (пра­вова інформація) — це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі діяльності органів законодавчої, виконав­чої і судової влади, органів місцевого самоврядування і місцевої адміністрації, громадських об'єднань, державних підприємств, установ і організацій.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, акти Верховної Ради та її органів, підзаконні норматив­ні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів міс­цевого самоврядування й адміністрації підприємств, установ і організацій.

Інформація про діяльність державних органів і організацій доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікуван­ня в офіційних друкованих виданнях відповідних державних ор­ганів і організацій; опублікування в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення за допомогою аудіо- та


Інформаційний підхід у журналістиці

аудіовізуальних засобів масової інформації; безпосереднього до­ведення до зацікавлених осіб (усно, письмово та іншими спосо­бами); оголошення її в процесі публічних виступів офіційних (посадових) осіб; поширення її інформаційними службами від­повідних державних органів і організацій; іншими способами.

Джерела і порядок одержання офіційної інформації про діяль­ність державних органів і організацій визначаються законодав­чими актами про ці органи та організації.

У засобах масової інформації реалізуються інформаційні відно­сини між системою окремих інститутів, які здійснюють функції управління у суспільстві, з одного боку, і населенням, з іншого.

Масова інформація ще поділяється на фундаментальну та опе­ративну.

Виробництвом і поширенням фундаментальної інформації займаються такі інститути, як дитячі заклади, середня і вища школа, книговидавництва тощо.

Оперативна інформація поширюється засобами масової кому­нікації.

Правила Швейцарський професор Роджер Блюм

передачі інформації обгрунтував кілька правил передачі інфор­мації, яких мають дотримуватися, на його погляд, журналісти у своїй практичній діяльності. Коротко оха­рактеризуємо ці правила:

Деклараційна журналістика

Нормальним вважається, коли працівники ЗМІ повідомляють про факти, залишаючись при цьому, наскільки це можливо, не­йтральними. Вони доводять до відома своєї аудиторії те, що роблять політичні діячі. Це і є деклараційна журналістика (жур­налістика повідомлень). її негативною стороною є «журналісти­ка сторонньої людини», мета якої — передавати «об'єктивну ін­формацію». При цьому працівник ЗМІ виконує тут роль сто­роннього передавача інформації.

Журналістика думки, власного погляду на проблему

Журналістика думки розглядає світ через призму однієї ідео­логії та пропускає те, що не гармонує з власною уявною карти­ною світу. Новини та коментарі до них тут подаються непослі­довно. При цьому працівники ЗМІ виконують роль прихильни­ків якої-небудь партії. Подібно до цього певною мірою працю­ють газети «Neue Zuricher Zeitung», «Le Figaro» або «Правда». Так само працює радіо Ватикану. Така журналістика зветься жур­налістикою боротьби.








©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.