Теорія журналістики
ки їй властиві специфічні закономірності функціонування і розвитку. Першою підсистемою цієї сфери є сукупність політичних, філософських, соціологічних, правових, моральних, художніх та інших поглядів суспільства. Друга підсистема в рамках цієї сфери — просвітницько-виховний напрям, який включає освіту, виховання, самовиховання. Головним елементом цієї підсистеми є людина. Третя підсистема являє собою сукупність наукових, громадських, дослідних, ідейно-виховних закладів і організацій. Колективи, які в них працюють, займаються виробництвом і відтворенням понять про загальнолюдські цінності, І, нарешті, ще одна підсистема — це сфера суспільних відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва, відтворення понять про загальнолюдські цінності. Таким чином, ідеологічні процеси, ідеологічні органи й організації, ідеологічні відносини — компоненти (підсистеми) ідеологічної сфери життя суспільства. Кожний з них має свої можливості, виконує певні функції. Суб'єктом управління соціальною сферою є саме та сукупність громадських рухів, установ та організацій, які виробляють і відтворюють відповідні ідеї і вносять їх у свідомість людей. Об'єкт управління — це і саме відтворення ідей, і відносини у процесі цього відтворення. Які ж функції управління соціальною сферою і в чому їх специфіка? У цілому ці функції не відрізняються від функцій, управління будь-якою іншою сферою розвитку суспільства. Це — пізнання цілей: загальних і конкретних. Це — підготовка і прийняття рішень. Це — аналіз результатів. Разом з тим управління соціальною сферою відрізняється від управління виробництвом, технікою, технологією. У процесі виховання має місце передусім інформаційна взаємодія між вихователем і тим, кого виховують. Вихователь впливає на почуття та інтелект людини, повідомлюючи їй, доводячи до її свідомості інформацію, змістом якої є соціальна дійсність, прагнучи до того, щоб ця інформація стала керівництвом в її практичних ділах і вчинках. Становище, по суті, не міняється, коли мова йде про масові засоби інформації: пресу, радіо, телебачення. І тут у ролі вихователя врешті-решт виступає людина, озброєна відповідною інформацією, а в ролі тих, кого виховують, виступають ті, хто сприй- Інформаційний підхід у журналістиці має її. Щоправда, вплив на свідомість людей тут здійснюється не прямо, а через технічні засоби, проте інформаційний характер взаємодії суб'єкта та об'єкта виховання зберігається. Людина, яка формує і передає інформацію, не просто інформатор, а саме вихователь, покликаний втілювати глибоку за змістом інформацію в яскраві, захоплюючі, доступні слухачеві і глядачеві форми. Інформуванню обов'язково повинні бути властиві високі художні та естетичні характеристики, а то цілком можливо, що той, кого інформують, залишиться байдужим або навіть сприйме інформацію негативно. У той же час, той, кого виховують, не пасивний об'єкт інформування, а активний суб'єкт, який сприймає інформацію через призму свого власного «я» і справляє зворотний інформаційний вплив на вихователя. Оскільки в основі виховної роботи лежить інформація, одним із центральних завдань управління соціальною сферою є вдосконалення інформаційного взаємовпливу суб'єкта й об'єкта виховання. Успішне вирішення цього завдання передбачає, передусім, високу якість соціальної інформації. Коли, де, кого, в чому і як інформувати — чіткі відповіді на ці запитання повинен обов'язково дати орган або людина, які здійснюють інформаційну роботу. В іншому разі ця робота буде безуспішною, Таким чином, журналіст (як і журналістський колектив) — суб'єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення (виробництво в даному разі розуміється широко, включаючи не тільки вибір об'єкта, збирання фактів, написання матеріалу, але і правку, верстку і т. ін., тобто весь комплекс діяльності журналіста, в тому числі й організаторську роботу по збиранню і публікації соціальної інформації). Діалектика процесу функціонування засобів масової інформації така: журналістські колективи, знайомлячись з програмами діяльності інститутів управління, доводячи ці програми до відома мас, повинні враховувати і ряд факторів, характерних для спеціалізованої діяльності з виробництва інформації, впливати на аудиторію з найбільшим ефектом. Слід мати також на увазі, що, пропагуючи у пресі програми соціального управління, ЗМІ справляють вплив не тільки на масову свідомість, на громадську думку, але й на соціальні інститути різних рангів і типів. Соціальні фактори є визначальними для виконання журналістами завдань, поставлених суспільством. їх необхідно врахо- Теорія журналістики вувати всі в комплексі, а не кожен окремо. Отже, журналіст у своїй роботі, діяльності, в своїй творчості повинен: 1. Знати і враховувати закономірності функціонування і розвитку суспільства в цілому і специфіку регіону, в якому функціонує даний вид чи тип засобів масової інформації. 2. Знати і враховувати потреби суспільства (в тому числі потреби в соціальній інформації) і потреби мешканців даної країни, області, району. 3. Знати і враховувати роль і місце засобів масової інформації в системі інших соціальних інститутів. 4. Знати структуру системи засобів масової інформації, яка функціонує в даному регіоні, вміти знайти своє місце в ній. 5. Знати реальну і потенціальну аудиторію, її інтереси, сподівання, враховувати їх у своїй діяльності. У наш час журналістика — один із могутніх соціальних інститутів освіти і виховання мас. Як відомо, суспільство не може існувати, не маючи багатосторонньої, точної інформації про дійсність, у тому числі про сферу соціальних відносин. Відчуваючи потребу в одержанні регулярної інформації, воно утворює спеціальні інститути, які надають йому цю інформацію. З іншого боку, ці інститути використовують силу інформації з метою впливу на суспільство. Для успішного розвитку демократичної держави, досягнення поставлених цілей необхідно, щоб у кожного члена суспільства формувалися правильна соціальна орієнтація і світогляд, які повинні відповідати певним ідеалам, цінностям і завданням суспільства, а також соціальна активність, спрямована на здійснення цих цілей і завдань. Таким чином, інститути соціального інформування — преса, радіо, телебачення — одночасно є інститутами виховання політичної культури, економічного мислення, які використовуються владними структурами в інтересах задоволення потреб суспільства, суспільного прогресу. Саме таким способом засоби масової інформації реалізують цілі соціального управління. Сучасне соціальне управління являє собою складну систему різноманітних видів діяльності: а) підготовку і прийняття рішень (включаючи збирання, обробку та аналіз інформації про дійсність), б) доведення рішень до виконавців, в) організацію їх виконання, г) регулювання і коригування, облік, збереження і переробка інформації. Управлінська діяльність взагалі має, по суті, інформаційну природу. Важливе місце в ній посідають зусилля щодо передачі Інформаційний підхід у журналістиці інформації населенню. Соціальне управління здійснюється в сфері економічної, господарської діяльності, політики, культури. Воно виконує не тільки функцію прямої організації поведінки людей, їх мобілізації на вирішення тих або інших практичних завдань. Головна мета цієї діяльності — вплив на свідомість людей, надання їй бажаних якостей, наближення її до ідеалу, що відповідає політичним, культурним й ідеологічним нормам і цінностям суспільства. Саме для цього в суспільстві створюється розгалужена система установ освіти і культури. Саме у цьому напрямі передусім діють засоби масової інформації. У рамках соціального управління вони вирішують такі завдання: 1) інформування -— рівень інформованості є важливим фактором, що визначає поведінку людей в суспільстві; 2) виховання — формування в аудиторії ціннісних орієнтацій; 3) організація поведінки — припинення, зміна або інспірування якої-небудь дії представниками аудиторії, на яку передається інформація; 4) створення певного емоційно-психологічного тонусу у представників аудиторії, на яку передається повідомлення. Ефект відвертання, переключення уваги для відпочинку (спортивні передачі, реклама, тонізуючі матеріали тощо); 5) посилення, підтримка або послаблення зв'язків між представниками аудиторії (членами суспільства в цілому або окремих груп), а також між представниками аудиторії, з одного боку, і органами управління (що поширюють дану інформацію), з іншого (зворотний зв'язок). Безперервність вирішення завдань, пов'язаних з передачею органами управління масової оперативної інформації населенню, а також великий обсяг інформації, яку необхідно передати, вимагає створення у суспільстві системи, яка реалізує цю діяльність. Впливаючи на свідомість людей, коригуючи їх поведінку в бажаному напрямі (за рахунок реалізації функції виховання, організації поведінки і спілкування) або готуючи «грунт» для такої поведінки (шляхом поширення інформації), система масової інформації виступає як повноправний орган управління. Але разом з тим засоби масової інформації мають свою специфіку, яка визначає їх особливе місце в загальній системі органів управління. Головна їх специфіка полягає в тому, що вони не приймають управлінських рішень, отже, не здійснюють власне керівництва тими або іншими соціальними процесами і в цьому розумінні не є керівними органами. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|