Здавалка
Главная | Обратная связь

Теорія журналістики



творчі показники в конкурентній боротьбі. Сьогодні можна от­римати більшу за кількістю і точнішу інформацію з усього світу, з усіх сфер життя, ніж десять або двадцять років тому. Проте ми відчуваємо негативні симптоми в ЗМІ. Монополізація вилучає конкуренцію в галузі 3ML Інтернаціоналізація телевізійних ме­реж та новин вимагає від людей допоміжних знань, не змініючи їх менталітет. Подальша уніфікація створює взаємозамінні ЗМІ, що відрізняються лише дизайном та версткою. Домінуюча роль індустрії розваг призводить до аполітичності людей.

Враховуючи такий стан справ, можна запитати: куди ж ми йдемо? Розвиток цивілізації на планеті на стільки ж суперечли­вий, як і сучасна політична ситуація у світі. Але тенденцію, котра виявляється зараз і, без сумніву, буде мати велике значення у майбутньому, ми можемо назвати цифровізацією.

Цифровізація — це найбільша революція в ЗМГз часу відкрит­тя телеграфу та початку введення в експлуатацію телебачення: вже сьогодні мільйони з'єднані інформаційною мережею «Inter­net». На зламі століть стає можливим користування «кому­нікаційним суперхайвеєм», приймати 500 телевізійних програм, індивідуально програмувати (замовляти, переглядати) художні фільми, записи, брати участь у інтерактивних телеконференціях, обирати все за допомогою ПК та з'єднуватися з будь-яким відда­леним пунктом: телешоппінг (тут можна блукати за допомогою комп'ютерної миші по полицях супермаркетів), телебанкінг, ку­півля автомашин, мовні курси та купівля одягу, прийом у лікаря та спекулювання на біржі, висловлення громадської думки та за­гальнонаціональне опитування, комп'ютерні відеоігри, відео-фільми — все це стає можливим за допомогою однієї штепсель­ної розетки та кількох рухів. Користь комунікаційного суперхай-вея полягає у тому, що більшість проблем можна швидко та раці­онально вирішити. Але від цього також може бути шкода, яка виявлятиметься у тому, що люди будуть комунікувати, викорис­товуючи лише технічні засоби, більше не зустрічаючись. Наслід­ком цього буде збільшення індивідуалізму, сегментація та аполі­тичність населення, можливо також збільшення ізоляції та не­впевненості. Якщо люди будуть розсудливими, вони будуть ви­користовувати нові можливості тільки там, де це практично. Якщо вони будуть нерозсудливими, то вони зачиняться у своїй кварти­рі і будуть лише за допомогою клавіатури та монітора комуніку­вати з навколишнім середовищем.

А тепер перекладемо теоретичні розвідки у площину практич­ної діяльності сучасної журналістики. Спробуємо сформулювати


Нормативна база діяльності преси

бодай три коротких, але корисних принципи, додержання яких може прислужитися дійсно відповідальній роботі засобів масової інформації.

1. Свобода преси — це значить, що журналіст несе відпові­дальність тільки перед законом і своєю совістю. Отже, свобода —-це закон, межі якого може встановити тільки совість журналіста.

2. Ця межа свободи не може бути визначена у нормативному порядку. Сфера її застосування визначається у кожному випадку конкретно.

3. Свобода, що визначена згідно з власною совістю, приведе до справедливості — вищої мети працівника засобів масової інфор­мації — лише у тому випадку, коли читач буде досить добре оз­найомлений з культурними, ідеологічними, економічними ас­пектами.

Виходячи із цих положень, поглянемо на свободу преси та різні форми її обмеження у контексті історичного розвитку сві­тової преси і, зрештою, світової цивілізації.

Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 р. з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси — всього через 35 р. після винаходу Гутенбергом друкованого верстата, а в 1559 р. було обнародувано перший список заборонених книг. Паралельно з церковною ро­згорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади.

У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура, введена лише на період надзвичайної ситуації (війни, революції тощо), «обростає» соціально-політичними ін­ститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем, незва­жаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді цензура набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямову­ється спеціальними державними установами.

Майже два століття тому Установчі збори часів Французької революції проголосили одне із найдорогоцінніших прав людини: кожен громадянин може вільно говорити, писати, публікувати. У той час це було вражаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував усталений порядок речей у всій Європі. Але що залишилось від нього?

Якщо повернутися до сьогоднішніх реалій, до проблем в Ук­раїні, то офіційного й урочистого проголошення принципу «преса








©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.