Главная | Обратная связь

Теорія журналістики

вільна» (через 200 років після Франції!) виявилося недостатньо. Справа в тому, що для втілення його в життя довелося чекати прийняття відповідних законів. Зробивши красивий жест, зако­нодавці поклали край сваволі політичної влади, однак не зверну­ли належної уваги на владу економічну.

І ось уже преса, особливо місцева, опиняється у великій скру­ті — без паперу, коштів, оргтехніки, без економічної підтримки держави.

Намагаючись вижити, преса використовує своє право на сво­боду своєрідним чином: щоліта, скажімо, публікує безліч матері­алів, присвячених сексуальному життю чи походенькам з любас-ками, наліво і направо дає різні поради з приводу того, як краще засмагнути чи схуднути, публікує ігри, що мають «велике осві­тянське значення», заповнює сторінки своїх видань патологією в усіх іпостасях або друкує історії про місцеві дива — барабашки чи польоти уві сні й наяву на далекі планети. Право на свободу стає правом на вульгарність.

З іншого боку, політика гласності в Україні, як і в інших дер­жавах колишньої імперії, викликала хвилю критики безпреце­дентних масштабів. Преса стала більш інформованою і менш монолітною. Були зняті чи послаблені обмеження на публічне обговорення багатьох гострих проблем. Разом з тим ці процеси, не маючи конституційної основи, могли легко повернутися у зворотному напрямі.

У цьому зв'язку особливо важливими стають закони, що сто­суються безпосередньо преси. Юридичний аспект свободи преси — це законодавство про журналістику як правова фіксація меж еоціа^іьно-творчої свободи. Прийняття цих документів, з одного боку, має на меті забезпечити «відкритій» політиці незалежної держави міцну правову основу, захистити журналістів, розшири­ти їх доступ до інформації, яку мають державні організації, а з іншого ~ більш чітко визначити її межі, що заспокоює внутріш­ніх критиків гласності.

Принагідно зауважимо, що серед широкого кола проблем щодо обмеження свободи преси вчені виділяють таку проблему, як методи цензури, а головний з них — закони про пресу, що вмі­щують у собі правила, які регулюють діяльність преси, видав­ництв, електронних засобів масової інформації, а також визна­чають права журналістів та їх відповідальність.

У Великобританії, наприклад, немає не тільки конституції, у якій було б закріплено право на свободу слова, але й самих зако­нів про пресу. Засоби масової інформації мають тут ті ж свободи,

Нормативна база діяльності преси

що й будь-який громадянин країни. Тому, за винятком ряду не дуже суттєвих моментів, на пресу поширюються ті ж положення законів, у яких визначається, що можуть самі британці включати у поняття свободи слова.

Досвід Англії заслуговує на увагу, адже там законоположень порівняно небагато, а судочинство тримається здебільшого на прецедентах. Років двадцять тому в англійському суді розглядав­ся позов, поданий лігою захисту моральності, яка вимагала вилу­чити з обігу випущену одним видавництвом книгу під назвою «Коханець леді Чатерлей». Це еротичний роман XVIII ст. Про­цес тривав півроку. Запрошувались авторитети в галузі етики, філософії, літератури. Суд виніс мудре рішення: визнати випуск роману замахом на суспільну мораль, основну частину тиражу залишити як явище літератури того часу, а певну кількість при­мірників передати до бібліотеки, дозволивши доступ до них тіль­ки спеціалістам.

Англія та ще, можливо, Японія і Швеція — це виняток із правил. У багатьох країнах поширені зловживання законами про пресу, в результаті чого ці закони або законодавчі доку­менти часто створюють лише подобу свободи преси. Саме так було у колишньому СРСР і його республіках, у тому числі в Україні, у Конституціях яких хоч і записувалось формально право на свободу слова, проте на практиці засоби масової ін­формації, окрім виконання інших функцій, повинні були «до­помагати комуністичному вихованню народу», передбачався жорсткий контроль партії над усіма каналами інформації (пар­тійне керівництво пресою), а важливий обов'язок журналіста був «виховувати почуття відданості партії і соціалістичній бать­ківщині», «бути підручним партії у проведенні її політики у життя». Офіційно вважалося злочинним висловлювати сумніви в істинності марксистсько-ленінського вчення, підтримувати опозицію і дисидентство, виявляти нетолерантність до вищих ешелонів партійної та державної влади.

Правові основиСпробуємо охарактеризувати основні

функціонування ЗМІпринципи прийнятого у листопаді 1992 р.

Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і з'ясувати, як вони співвідносять­ся з нашим минулим досвідом і зі світовою практикою.

Насамперед цей Закон створює правові основи діяльності дру­кованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону