Слов’яни — гали нової епохи
Відомо, що в давнину був звичай брати нові імена, якщо з людиною або народом відбувалися суттєві перетворення. Наприклад, у людей зміна імен відбувалась під час релігійних ініціацій— для позначення переходу з одного сакрального статусу в інший, напр., при сходженні на монарший чи церковний престол, хрещенні, постригу в ченці тощо. Заміна етноніму “гали” на “слов’яни” означала, що з народом відбулося радикальне перетворення, він здобув нові якості. — І що означав новий етнонім? Та те ж саме, що й попередній. Якщо коротко, то ім’я “гали” походить від “галас-голос-логос”, що позначає як голосистість, так і знання. Ці поняття є тісно пов’язаними, оскільки рівень мовлення (висловлювання), вищим проявом якого є пісенність, відбиває рівень мислення. Співучий народ називав себе галами за ознаками, які суттєво відрізняли його від інших народів — “голос” (співучість, милозвучність мовлення) і “логос” (мудрість, знання, інформація). Не випадково символом французьких галів був півень — “птах, що піє”[79]. Новий етнонім — слов’яни— позначав те ж саме, адже поняття “слово” якраз і означає мудрість, знання, мовлення, інформацію (“славний”, “слава”, “прославити”, “ославити”). Вірогідно, називаючи себе слов’янами (мудрими, красномовними), новий етнос стверджував, що він є носієм слова, тобто вищих знань, отриманих від Боголюдини за посередництвом народу Христа. Згодом так стали називати себе інші етноси, народжені в українському етнотворчому казані, тому “слов’яни” стало іменем суперетносу. Додамо, що назва “гали” існувала давно, принаймні вже пророк Ісайя (8 ст. до н. е.) згадує Галілею як не-юдейську (“язичницьку”) країну і пророкує їй особливу місію та прославлення (8.23). Якщо вже в цей час гали опанували простори далекої Палестини, то очевидно, що їхнє народження у Північному Надчорномор’ї відбулося раніше. Схоже, що “гали” — це була сукупна самоназва арійських племен попередньої 1596-річної епохи — від 1178 р. до н. е. до 419 р. н. е. Так що зміна самоназви “гали” на сукупну самоназву “слов’яни” ознаменувала перехід українського геосоціального організму до нової епохи (419—2015). Можна припустити, що перехід слов’ян до наступної епохи (2015—3611) також ознаменується цілком новим іменем або поверненням імені з якоїсь попередньої епохи, наприклад, арії (ярі, пасіонарні, сонячні, життєспроможні). Оскільки група племен з такою сукупною самоназвою прийшла на півострів Індостан у середині II тис. до н. е., то цілком можливо, що ім’я “ар’я” було суперетнічною назвою протягом циклу 2774—1178 до н. е. (хоча, скоріше всього, це вже було повторенням первинного імені від 55 ст. до н. е.). Зі всього сказаного вище напрошується висновок, що на початку кожної 1956-річної епохи Україна породжує новий суперетнос: арії, гали, слов’яни. Яким буде наступний — після 2015 року? Все залежить від нас. ВАРЯГИ Україна як геосоціальний організм у IX—X століттях н. е. переживала стан системної кризи, що було закономірним явищем в кінці чергового 532-річного періоду (419—951). Місцеве населення перебувало в стані соціальної дезорганізації, песимізму, безпорадності і, так би мовити, нульової пасіонарності. Серед народу все більше визрівало переконання, що наведення ладу в країні власними силами вже є неможливим. Цей пригнічений і безпорадний стан чудово відтворено літописом, згідно з яким десь після 862 року місцеві жителі заявили: “Земля наша велика і багата, а порядку в ній немає; ідіть до нас княжити і володіти нами”. І не принципово, чи справді мало місце це відчайдушне покликання допомоги іззовні. Важливо те, що з погляду етногенетики Україна вже була цілком відкрита до запліднення персонально сумісним з нею чоловічим етносом. Таким батьківським етносом стали варяги, етногенетична взаємодія яких з українським етносоціальним організмом відбулась у найсприятливіший для цього момент — час максимального загострення системної кризи.
Ментальністьварягів добре вписується в соціотип, відомий в типології Юнга як “логіко-сенсорний екстраверт” (“Адміністратор”). Щодо їхнього походження у дослідників немає одностайності, проте дедалі більше фактів свідчить про їхні витоки з українського “етнотворчого казана”. Варяги перебували у тісних стосунках з населенням Скандинавії і Балтики, проте не були норманами-вікінгами. Згідно з сучасними дослідженнями, “варяги... говорили староукраїнською чи слов’янською мовою. Записи, залишені варягами, писані кирилицею, а не рунами, якими писали нормани. Маємо згадки, що серед варягів були християни ще перед IX ст., тоді як нормани почали християнізуватися щойно в X і XI століттях. Як це сталося, що варяги-руси, якби вони були норманами, принесли в Русь-Україну не норманських, а руських богів? Як вони могли б відразу забути свого Одина-Водана? Ніколи не згадувати про Валькірію, Валгаллу, богиню Фрею чи Еду? Звідкіля вони могли знати про Перуна, Дажбога, Сварога, Хорса та інших богів? Коли подивитися на статуї варязьких і норманських богів, то бачимо разючу різницю. Перун— русько-варязький бог, з вигляду типовий гал або рус. Це стрункий вусач, безбородий, елегантний молодець. Óдин — норманський головний бог — це однооке страховище з величезною сірою бородою у товаристві двох воронів Ґуґіпа і Мупіпа та двох вовків Ґері та Френчі. Óдин — це бог перемоги і людських жертв. За норманською теорією виходило б так, що норманські вікінги, прийшовши в Русь-Україну, змінили своє ім’я з вікінгів на варягів, змінили свою віру — відцуралися свого германського бога Óдина й прийняли руського Перуна, також змінили свою мову тощо. Греки знали вікінгів-норманів, але знали й русів-варягів”[80]. Як відомо, варяги були торговцями і воїнами, активність яких охоплювала на лише Балтію, а й всю Середню і Східну Європу включно з Візантією. Нерідко вони виступали в ролі найманого професійного війська. Саме від цього й походить їхня назва — “варяги”, що означає “воїни”, “захисники” (від древнього кореня “вар”, наприклад “варта”, “вартовий”; словенське “varuh” — хоронитель, опікун, захисник; англійське “war” — війна, “warrior” — воїн). Цікаво, що в релігії зороастризму, яка була поширеною серед арійських племен, третій ангел називався Кшатра-Вайріа (Кшатра — лицар, Вайрія — воїн) — опікун металів, з яких роблено зброю — ангел лицарства — ангел полян. За християнства цей ангел — архістратиг Михаїл — став опікуном Києва[81]. Контакт доповнюючих протилежностей — українського “Миротворця” і варязького “Адміністратора” — виявився дуже плідним і мав ознаки дуальної взаємодії. За словами історика, варяги і київські “луччі люди” (місцева еліта) швидко “прийшли до порозуміння, так що варяги зайняли Київ без боротьби. Історичний перелом пройшов без потрясінь. Варяги увійшли в місцеву панівну верству, що прибрала ім’я Русі, — і зайнялися новою організацією державного життя. ...Заслуга варягів була в тому, що вони з’єднали країну в одну цупку цілість, УВІЛЛЯЛИ В ДЕРЖАВНИЙ ОРГАНІЗМ НОВИЙ ФЕРМЕНТ, оживили його і підштовхнули до нової творчості”. Київські “луччі люди”, продовжує автор, на якийсь час були частково відсторонені від державного проводу, проте утримували свій вплив на державну політику в ролі дорадників та експертів. “За пізніших часів, коли варязька експансія затихла, їм випало знову взяти кермо держави”[82]. Приблизно через століття після запліднення українського материнського етносу варязьким чоловічим началом народилась потужна і висококультурна держава, найбільша в Європі і відома на весь світ як Київська Русь. Її вихід на історичну арену супроводжувався пасіонарним спалахом в усіх сферах людського життя, а це є характерною ознакою народження нового етносу, нової етносоціальної істоти. Проте не будемо переоцінювати значення варязького елементу. Пам’ятаймо, що основу нової державної організації заклала велика княгиня Олена-Ольга, що спиралась на слов’янські традиції. Варязьку організованість, експансивність і рішучість вона облагородила світлом мудрості, справедливості та відповідальності перед Богом і людьми. Важливим чинником адміністративних успіхів Ольги було те, що згідно з типологією Юнга вона, вірогідно, була “логіко-сенсорним екстравертом” (псевдонім — “Адміністратор”) і за своєю природою належала до арійської варни кшатріїв. Через багато століть мудрий Григорій Сковородаміг би сказати, що вона займалася своєю спорідненою справою, тому й досягнула таких успіхів. Сьогодні ми можемо додати, що вся діяльність великої княгині Ольги була маніфестацією арійської ідеї свободи, творчості й особистої жертовності. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|