Главная | Обратная связь

Принцип чотирьох фаз

Наш світ улаштований так, що будь-яка масштабна ідея (релігійна, наукова, політична, мистецька, технологічна) або система (особистість, корпорація, народ, цивілізація, раса, людство) у процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази:

1) генерування та популяризація ідеї або її нового бачення (“дитинство”);

2) створення експериментального зразка, діючого прототипу (“чернетки”) та його перевірка в екстремальних умовах (“підлітковий вік”, “молодість”);

3) руйнування зразка (кризове випробування, “смерть”), критичний аналіз результатів експерименту (“психологічна криза”);

4) синтез всього набутого досвіду шляхом переходу на вищий рівень, створення повноцінної моделі та її масове тиражування (“зрілість”).

 

Наочним прикладом може бути створення нового автомобіля. Після формування ідеї нової машини і розробки конструк­торської документації (фаза 1) відбувається створення діючого зразка. Ця експериментальна модель перевіряється і проходить жорсткі випробування на механічні, температурні, вібраційні, хімічні та інші навантаження (фаза 2). Після руйнування експериментальної моделі починається етап осмислення її сильних і слабких сторін (фаза 3). І лише після того, як успішно пройдено ці три етапи і зроблено правильні висновки, стає можливим створення повноцінної системи, придатної для масового тиражування (фаза 4).

Дослідження показують, що існує чітка відповідність між фазами розвитку і “формами інтегрованої культури”:

§ фаза 1 — ідеалістична (“Срібна доба” або “Трета-юга”),

§ фаза 2 — сенсорна (“Мідна доба” або “Двапара-юга”),

§ фаза 3 — криза і руйнування сенсорної культури (“Залізна доба” або “Калі-юга”),

§ фаза 4 — подолання кризи шляхом переходу (воскресіння) до ідеаційної культури (“Золота доба” або “Сатья-юга”).

Системоутворюючим ядром для інтегрованої культури як системи цінностей кожної з чотирьох фаз є один з чотирьох метафізичних архетипів. Ці архетипидуже рідко виявляються у житті в чистому вигляді (зазвичай маємо їх поєднання у різних пропорціях), проте кожен з них завжди прагне до повного, одноосібного домінування в індивідуальній чи масовій свідомості.

3.4.5. Архетип “Біоробот”

Згідно з ним, існує Бог-Отець, який створив Всесвіт і людину. Людина як творіння Боже носить на собі Його відбиток, проте між нею і Богом існує така ж сама прірва, як між людиною і, скажімо, створеним нею роботом. Людина від самого початку є грішною істотою, вигнаною з Раю. Вона цілком залежить від Творця і сама не здатна до повноцінних актів творчості. “Повернення в Рай” можливе лише завдяки колективним зусиллям цих слабких недолугих істот. Кращою формою самоорганізації для них є демократія, коли колектив обирає зі свого середовища такого “старшого”, який найбільше відповідає усталеним колективним нормам і схильний до їх збереження. З погляду політології архетип “Біоробот” лежить в основі центристських ідеологій, які, за самим визначенням, орієнтовані на збереження існуючого порядку.

Найпослідовніше цей архетип реалізовано в юдаїзмі, звідки він потрапив у раннє післяапостольське христи­янство і вже з кінця 2 ст. н. е. став у ньому домінуючим.Прийняття описаної світоглядної бази логічно призвело до проникнення у християнство різноманітних відкритих і прихо­ваних єресей “юдействуючих”, в тому числі старозавітнього уявлення про “страх Божий” і людину як “раба Божого”, що цілком суперечить букві і духу Євангелія.

Архетип “Біоробот” відповідає психологічному стану дитинства, в якому до кінця життя перебуває більшість людей. Саме для таких несамостійних “дітей” властива гостра потреба в зовнішньому керуванні. Носій цього архетипу відчуває головну відповідальність не перед собою чи іншими людьми (такими самими “біороботами” чи “дітьми”), а перед зовнішнім Творцем (“дорослим”, який може нагородити або покарати). Ця відповідальність перед Богом є головним чинником, який обмежує сваволю людини з описаним світоглядом.

Додамо, що християнська церква ніколи б не стала масовою, якби з самого початку не врахувала “дитячий” рівень свідомості своїх членів і не взяла за основу згаданий “дитячий” архетип. Окрім того, архетип “Біоробот” добре надавався для впорядкування церкви і дисциплінування маси віруючих, що переконливо довів оснований на тому ж самому архетипі юдаїзм з його неперевершеним колективізмом.

Архетип “Біоробот” завдяки своєму стабілізуючому впливу на суспільство є дуже зручним для ідейного контролю­вання людських мас на великих територіях. Тому саме цей тип християнства був сприйнятий Візантійською імперією, а пізніше імплантований в масову свідомість Київської Русі.

3.4.6. Архетип “Надлюдина”

Згідно з ним,кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Всіляке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Формою самоорганізації спільноти з таким світоглядом є монархія на чолі з “божественним правителем” (імператором, фюрером, царем). Він є правителем “сакрального космосу” (“Священної Імперії”, “Тисячолітнього Райху”, “Царства Божого на Землі”), котрий потребує просторового розширення, імперської експансії.

Домінування цього метафізичного архетипу проявилося у хрестових походах 11—13 ст., які втілили релігійну потребу розширення сформованого у Західній Європі т. зв. “Християнського світу” (Pax Christi) на чолі з Римським папою і впорядкування навколишнього світу. В Україні цей архетип почав реалізовуватися з реформами Володимира, проте він швидко був погашений інформаційною агресією з боку Візантії, коли вмираюча імперія спромоглася просунути на нашу землю варіант християнства півтисячолітньої давності, плоди якого дають себе знати до сьогоднішнього дня. Проте надлюдське християнство, загнане у підземелля, таки здійснило прорив назовні і вибухнуло у формі січового військово-чернечого ордену. Додамо, що у 20 столітті надлюдський архетип найяскравіше виявився у нестримному динамізмі націонал-соціалістської Німеччини.

Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”. Можна сказати, що “надлюдський” світогляд з його гординею є гострою реакцією на розбалансування, викликане домінуванням світогляду “рабів Божих”, пристрасним бажанням “підлітка” якнайскорше “вистрибнути з дитячих штанців”, позбавитися опікування “дорослих” і самому стати “дорослим”. Надлюдський архетип лежить в основі правих ідеологій зі всім їхнім романтизмом та революційністю.

3.4.7. Архетип “Матерія”

Згідно з ним,Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матеріямає чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізмз його обожненням матерії. Оскільки матеріярозвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Тим паче, що природа для носія матеріалістичного світогляду є не храмом, а майстернею, у якій можна робити що завгодно.

Домінування цього світоглядного архетипу заперечує будь-яку ієрархію, тож його соціально-політична реалізація тяжіє до відвертої чи прихованої атеїстичної диктатури: від комуністичного тоталітаризму до тоталіта­ризму “суспільства споживання” на кшталт сучасних США. Послідовний матеріаліст не має жодних моральних обмежень — ні зовнішніх, ні внутрішніх, а тому перебуває у стані цілковитої безвідповідальності. На цьому архетипі ґрунтуються ліві ідеології, для яких властива перманентна революційність заради “всезагального прогресу”.

Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким настає або руйнування особистості, або її преображення (воскресіння). Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”. Нинішня глобальна криза спричинена тим, що в сучасній цивілізації домінує матеріалістичний архетип попри її зовнішню релігійність, звідси — стан духовного спустошення, описаний в Біблії як “мерзота запустіння”.

3.4.8. Архетип “Боголюдина”

Згідно з цим архетипом, є Бог-Отець — Творець Неба і Землі, Вишнійі Святий. Він є соборною особистістю, тобто колективним організмом, що складається з божественних істот: “Я сказав: ви боги” (Іван, 10:34). Ці божественні сутності перебувають одна з одною в стані гармонії і любові: “Бог є любов” (Перше послання Івана, 4:8). Частина богів “одягнула” духовну оболонку і, втілившись у фізичному світі, стала людьми. Тобто людина має чотири складові: плоть, психіку (душу), дух і божественне ядро. Відповідно, людина має свідомість земну (психіка), духовну і божественну. Пізнання людиною своєї духовної і божественної природи дозволяє їй долучитися до щастя і сили Бога-Отця, що виражається в оволодінні ВІРОЮ — найпотужнішою силою у Всесвіті: “Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого” (Матвій,17:20).

Як ми вже показали, три описані вище метафізичні системи — “Біоробот”, “Надлюдина”, “Матерія” — взаємозаперечують і взаємопоборюють одна одну. Суперечність між ними знімається з виходом у надсистему — до архетипу “Боголюдина”, який визнає часткову слушність кожної з трьох систем і розставляє їх на свої місця, адже:

§ Психофізичну оболонку як людини, так і тварини справді можна розглядати як біоробота, керованого земною свідо­містю — психікою (подібно до механічного робота, керованого комп’ютерною програмою). Проте людина принципово відріз­няється від тварини тим, що людина керується “оператором” — втіленою духовно-божественною особистістю.

§ Людина справді є втіленим богом і за достатнього рівня розвитку може усвідомити свою божественність (за прикладом Христа). Проте її внутрішній “божественний оператор” є представником соборної особистості всемо­гутнього Бога-Отця. Тому чим сильніший зв’язок людини з Богом-Отцем, тим більша її земна могутність. Крім того, людина є відповідальною не лише перед собою і людьми, а й перед Богом-Отцем, який за необхідності може втручатися в “природний” розвиток земного світу.

§ Матеріясправді є чарівною, а Всесвіт є живим організмом, але лише тому, що таким його створив Бог-Отець. Цей всесвіт еволюціонує, але лише тому, що у ньому активно працюють ангели на небі і люди на землі, які разом борються з силами зла і хаосу.

Найяскравішим виявом боголюдського архетипу був період земного життя Ісуса Христаі діяльність його апостолів з їхньою здатністю до цілительства і чудотворення. Часткове відновлення боголюдського архетипу також зустрічаємо у першій половині існування Запорізької Січі як православного військово-черне­чого ордену з християнською магією козаків-характерників.

Архетип “Боголюдина” відповідає психологічному стану такої особистості, яка подолала внутрішню кризу і стала “дорослою” (здійснила ініціацію-воскресіння), позбавилася страху і відчула себе втіленою божественною істотою, відповідальною перед Творцем та людьми — мертвими, живими і ненародженими.