Главная | Обратная связь

Спостереження Гюстава Лебона

Одну з перших психологічних типологій расових відмін­ностей запропонував видатний французький психолог, соціолог і історик Гюстав Лебон(1841—1931) у своїй всесвіт­ньо­відомій праці “Psychologie des Foules” (“Психологія натовпів”), 1898 р.:

“Розглядаючи лише головні психологічні ознаки людських рас, ми можемо розділити їх на такі чотири групи: первісні, нижчі, середні і вищі.

Первісні раси — ті, у яких не знаходять ні найменшого сліду культури і які зупинилися на тій епосі первісної тварин­ності, яку переживали наші предки в кам’яній добі: такими є нинішні фіджийці й австралійці.

Крім первісних рас, існують ще нижчі раси, головними представниками яких є негри. Вони здібні до зачатків циві­лі­за­ції, але лише до зачатків. Ніколи їм не вдавалося піднятись ви­ще цілком варварських форм цивілізації, хоча випадок робив їх (наприклад, негрів Сан-Домінго) спадкоємцями вищих цивілізацій.

До середніх рас ми відносимо китайців, японців, монголів і семітичнінароди. Через ассирійців, монголів, китайців, арабів вони створили високі типи цивілізацій, які могли бути перевершеними лише європейськими народами.

Середвищих рас можуть займати місце лише індоєвро­пейськінароди. Як і в древності, в епоху греків і римлян, так і в наші часи лише вони одні виявилися здібними до великих відкриттів у сфері мистецтва, науки і промисловості. Лише завдяки їм ми маємо той високий рівень, якого досягнула нинішня цивілізація. Пара й електрика вийшли з їхніх рук. Най­менш розвинені з цих вищих рас, наприклад індуси, піднеслися в царині мистецтва, літератури і філософії до такого рівня, якого ніколи не могли досягнути монголи, китайці і семіти”[146].

Лебон не пояснює, чому виникло таке розділення рас — він просто констатує фактичний стан справ, покладаючись на результати спостережень. При цьому він звертає увагу на те, що чим вище стоїть раса, тим більше в ній внутрішньої різноманітності: “У нижчих рас всі індивіди, навіть тоді, коли вони належать до різних статей, володіють майже тим самим психічним рівнем. У вищих рас нерівність індивідів і статей, навпаки, є загальним правилом”. Тому для вимірю­вання величини расових відмінностей доцільніше порівнювати не середні, а вищі прошарки населення. “Індуси, китайці, європейці мало відрізняються своїми середніми шарами і водночас суттєво різняться вищими”[147].

Гюстав Лебон був одним з перших, хто застосували науко­вий підхід у дослідженні расової психології. Тим сильніше здивування у нас викликають глибина та проникливість старо­дав­ніх, так би мовити, донаукових текстів, які у символічній формі віддзеркалюють ті ж самі закономірності.

Хроніка Ура-Лінда

Йдеться про древній текст, відомий як “Хроніка Ура-Лінда”. Що це за документ? У 1859 році одна з голландських бібліотек придбала фрагмент старовинного рукопису, напи­са­ного на давньофризькій мові, яка вже 300 років вважається мертвою. Колишній власник рукопису, який продав його біблі­о­теці, стверджував, що рідкісний документ зберігався в його роді з XIII ст., але написаний набагато раніше (дата, вказана автором рукопису — “3449 р. після затоплення країни Альтланд”). Хроніка Ура-Лінда фактично починається з опису походження рас:

“До дванадцятого Юла він[148] народив трьох дів:

Ліду з розжареного пилу;

Фінду з гарячого пилу;

Фрею з теплого пилу.

Коли вони були створені, Вральда наділив їх своїм подихом. Божественний Од[149] наблизився до них, і кожна народила 12 синів і 12 дочок...[150] Від цього пішли всі люди.

Ліда була чорною, з кучерявим волоссям, як у ягняти, очі її палали, як зорі, так що навіть погляд орла був мутним порівняно з нею. Вона нічого не хотіла знати про закони, її вчинки визначалися її пристрастями.

Фінда була жовтою, її волосся було подібне до гриви жеребця. Вона написала 1000 законів, проте не виконала жодного з них. Вона ненавиділа праведних за їхню прямоту і була поступливою до підлабузників. Її слова були солодкими, наче мед, але горе тому, хто їй повірив. Вона прагнула владарювати над усіма, її сини були подібні їй, їхні сестри прислужували їм, і сини убивали одне одного.

Фрея була білою, наче сніг на зорі, і блакить її очей була сильнішою за блакить райдуги. Волосся її було подібне променям полуденного сонця, вони були тонкими, наче павутина. Її їжею був мед, а її напоєм — роса, зібрана з квіткових пелюстків.

Світла Фрея. Перше, чому вчились її діти, був догляд за собою, друге — любов до чеснот. Коли вони ставали дорослі­ши­ми, вона вчила їх пізнавати цінність свободи. Вона гово­рила: «Без свободи всі інші чесноти добрі лише для того, щоб зробити вас рабами, а ваших нащадків укрити вічною ганьбою»”[151].

Три священні Матері — це три расові типи, три світоглядні моделі. Ось як їх інтерпретує відомий російський традиціоналіст Олександр Дугін:

Нащадки чорної Ліди не знають, що таке закон — ні зовнішній, ні внутрішній. Їхня поведінка визначається хаотичними імпульсами. Ієрархії у них фактично не існує. Їхній соціальний устрій — хаотична анархія. Вони часто стають рабами народів жовтої раси.

Нащадки жовтої Фінди живуть при патріархаті. Чоловік стоїть у центрі їхньої цивілізації, жінка займає підпорядко­ване, вторинне становище. Вони живуть в умовах жорсткої ієрархії, у них є володарі, слуги, раби. Їхні закони ретельно розписані, але виконуються лише під впливом зовнішнього тиску. Їхній Бог і їхні закони — назовні. Вони схильні до ідолопоклонства, сліпого поклоніння, обожнювання земних речей (влади, грошей, насолоджень). Вони войовничі й агре­сивні. Їхній соціальний устрій — авторитарний централізм.

Нащадки білої Фреї мають закон у своїй душі, тому зовні вони є цілком вільними. Їхній соціальний устрій — органічна (райська) демократія. Вони вшановують жіноче начало, Велику Білу Матір — концентрат расової ідеї і божественної чистоти. У них не буває рабів, оскільки свобода є для них фундаментальною цінністю. Іноді нащадки Фреї приходять до народів жовтої Фінди і стають серед них вищою кастою, воло­дарями, царями. Серед білих бувають відступники і вигнанці, які ставлять потенції білої раси на службу інтересів народів жовтої раси. Лише завдяки таким відступникам нащадки Фінди можуть дійсно конкурувати з нащадками Фреї[152].

Ось такий символічний опис психології трьох великих рас. Попри деякі на диво точні спостереження і влучні формулювання, йому не вистачає системності. Історія знає, що відсутність системності та цілісності нерідко призводить до неточних висновків і помилкових вчинків, а в расових питан­­нях — і до злочинів проти людяності. Уникнути небезпек допомагає психоінформатика — синтетична наука, що виникла на стику системології, психології і менеджменту.