Главная | Обратная связь

ЦЕ МОЖЕ ВІДБУТИСЯ ЛИШЕ ОДНИМ ЄДИНИМ СПОСОБОМ: ЧЕРЕЗ НАРОДЖЕННЯ РАСИ ЧЕТВЕРТОГО РІВНЯ — РАСИ-IV.

Універсальний механізм расоутворення

Ми вже розповідали про відомий науковий експеримент, в результаті якого відбувся однозначний поділ жаб’ячої породи на дві групи: “роз­ви­нених” і “відсталих” (див.: 4.1.5. “Жаба в казані”). “Відсталі” тихо зварилися в казані, навіть не зрозумівши, що, власне, відбулося. “Розвинені” були виділені з основної маси і отримали звільнений “відсталими” життєвий простір для розвитку як нова раса.

Щось подібне нині відбувається з людством. “Глобаль­ний казан” вже закипає, часу обмаль. Тому треба якнайшвидше зрозуміти закономірності расоутворення і вчасно “вистриб­нути” у нову екологічну нішу.

У словниках слово раса здебільшого виводять від фран­цузь­кого rase та італійського razza, що буквально означає “порода”. Етимологічно це слово походить від прадавнього кореня “ра” (“ар”, “яр”, “рус”, “рос”) — сонячний, божест­вен­ний, блискаючий, світлий, русявий, чистий, красивий, радіс­ний, ярий, сповнений життєвої сили.

Річ у тім, що первинно слово раса стосувалося лише білої раси. Нині воно викорис­товується в ширшому сенсі — для позначення великої групи людей, що склалася історично і характери­зується спільністю спадкових фізичних особливостей (будова тіла, колір шкіри, очей і волосся, форма голови, розріз очей тощо). “Людські раси близькі до підвидів, тобто відмінності між ними незначні і людство являє собою єдиний біологічний вид”[160].

— Що потрібно для виникнення нової раси?

По-перше, виникнення нових спадкових психофізіо­ло­гічних якостей, які сприяють пристосуванню до навколиш­нього (в т. ч. соціального) середовища. Такого роду “спадкова (генотипічна) мінливість зумовлена виникненням мутацій і їх комбінаціями при схрещуванні”[161]. Нові якості з’являються внаслідок мутацій або змішувань між різними підвидами.

По-друге, природний добір осіб, які є носіями цих якос­тей. Найефективніший добір має місце під час еволю­цій­них криз, пов’язаних з різкою зміною навколишнього середо­вища і неможливістю жити “по-старому”. До речі, головна праця Чарльза Дарвіна (1809—1882), видана у 1859 році, нази­ва­лася не зовсім так, як нас вчили у школі. Її повна назва — “Поход­жен­ня видів шляхом природного добору, або збереження вибра­них рас у боротьбі за існування”[162].

По-третє, закріплення нових якостей у групі, яка є їх носієм, шляхом схрещування між членами цієї групи. Важливу роль при цьому відіграє географічна ізоляція цієї групи “нових” осіб від “вчорашніх”, а також наявність між ними фізіологічних чи психологічних бар’єрів. Тобто для виник­нення раси потрібен достатньо ізольований від навко­лишніх теренів “расотворчий казан”.

РАСА-I: Неоантропи

На думку більшості вчених, неоантропи (Homo sapiens sapiens[163]) як раса сформувалися приблизно 40 тисяч років тому в районі Близького Сходу, скоріше всього в Месопотамії з її тодішнім чудовим помірним кліматом. Імовірно, що вони виникли в ре­зуль­­таті генних мутацій (про джерело цих мутацій ми поки що промовчимо)[164]. Головними мутацій­ними змінами неоантропів були:

1) прогресивніший череп (у т. ч. вища брахікефаль­ність, яка сприяє кращій організації головного мозку) і пов’язана з цим така психічна новація, як

2) третя сигнальна система, яка уможливила повноцінне роз­криття в земній людині феномену совісті як фундаментальної властивості людського духу і потужного чинника колективного виживання[165];

3) членороздільна мова(володіння Словом).Мова стала найпрактичнішим здобутком Людини і головним чинником ефективнішої соціальної організації, вищої здатності до зла­год­жених дій (на роботі, на полюванні, в бою, при плануванні робіт і бойових операцій), розви­неніших технологій і, загалом, більшої жит­тє­спроможності. Са­ме з народ­жен­ням неоантропів пов’яза­не виник­нення першої у світі мови, яка лежить в основі всіх мов світу[166].

Завдяки цим новаціям нео­ан­тропи набули суттєво вищої жит­тє­здатності і конкурен­тоспро­мож­ності порівняно з палео­антро­па­ми. В результаті такої переваги попу­ля­ція неоантропів пережила ней­мовір­ний демогра­фічний ви­бух і кіль­кома потужними хвилями заселила всі доступні території Земної кулі.

До останнього літосфер­но­го зміщення(яке відбулося, ймо­вірно, близько 7562 р. до н. е.) на тодішньому Близькому Сході був м’який помірний клімат. Скоріше всього, перша хвиля пере­селен­ців ринула в Африку. Внаслідок змішування неоантропів з африкан­ськими палеоантропами, пристосування до екваторіального клімату Африки і достатньо ізольованого розвитку у Південному расотворчому казані виникла негроїдна раса: “Сьогодні з повною впевненістю можна сказати, що у формуванні негроїдної раси брали участь не лише кроманьйонці, неандертальці, представники підвиду Гомо еректус, а й інші палеоантропи, що населяли Африку і Середземномор’я”[167]. Це була раса першого психоінформаційного рівня.

Друга хвиля пішла на схід — “у чудесні краї, де сходить Сонце”. В результаті змішування неоантропів з азіат­ськими палеоантропами (передусім синантропами — носіями виразних монголоїдних ознак), пристосування до тропічного клімату Південно-Східної Азії та ізольованого розвитку у Східному расотворчому казані виникла монголоїдна раса як раса першого психоінформаційного рівня. Пізніше (орієнтовно, близько 24—20 тис. до н. е.) вона здійснила перехід на другий психоін­форма­ційний рівень завдяки “вливанню свіжої крові” з боку європейських кроманьйонців: “Перші кромань­йон­­ці, що зайшли далеко на схід, були прак­тич­но повністю асимільо­вані синантропами й іншими підви­дами палеоантропів. У східному етніч­ному казані тих часів і наро­ди­лась раса монголоїдів”[168].

Третя велика хвиля вибухо­во зростаючої популяції неоантро­пів пішла у найважчому напрямі — на північ приблизно 35 тисяч років тому і дала початок білій, європеоїдній расі:“Ми можемо вва­жати Центральну і Східну Єв­ро­пу не лише місцем постійного, багато­ти­сячолітнього проживання русів-бореалів (європеоїдів. — І. К.), а йі їх прабать­ківщиною — тобто місцем, де вони сформувались і закріпилися як практично друга природна фаза-ступінь у розвитку суперетносу (неоантропів. — І. К)”[169].

Біла раса сформувалась у су­во­рих умовах приполярної Європи (“на льодовій кромці”), тому адаптація північних неоан­тропів тривала найдовше — при­близно до 25-го тисячоліття до н. е.

Європейську локалізацію неоантропів умовно назива­ють кромань­йон­цями (за назвою антропологічної стоянки Cro Magnon у південній Франції), хоча точніше їх було б назвати русами[170], тобто білими, русявими. Це була раса другого психоінформаційного рівня.

В якості Північного (т. зв. Бореального) расотвор­чого казана виступило Північне Надчорномор’я[171] — терито­рія від вкритих льодовиком Карпат до ріки Ра (найдавніша назва Волги) і від Руського (Чорного) моря до північного (Вал­дайського) льодовика.

На цій достатньо ізольованій території сформувалося ядро білої раси: “Ядро базової європеоїдної раси від 5 до 10 тисяч років знаходилося в ізоляції, що дозволило йому випрацювати і закріпити свою прамову і свою менталь­ність, зберегти свої підвидові ознаки”[172].