РАСА-II: Європеоїди-бореали
4.5.1. Раса, тобто “чиста” Північні неоантропи найменше змішалися з палеоантропами. По-перше, холодні північні території були найменш заселені палеоантропами, тому й контакти з ними були найменш інтенсивними. По-друге, світла пігментація неоантропів, яка виникла внаслідок генної мутаціїі стала домінантною ознакою в умовах дефіциту сонячного світла, сприяла чіткому розділенню на “своїх” і “чужих”, створила суттєвий міжрасовий бар’єр. Усе світле стало вважатися своїм, добрим, красивим[173], божественним, а все темне — чужим, злим, поганим, небезпечним, потворним, демонічним. У свідомості білої людини цей фундаментальний архетип існує й досі. Тому словом “раса”, що можна перекласти як “сонячна чистота”, первинно називалася саме біла раса як найменш змішана з палеоантропами.
На думку багатьох дослідників, унаслідок схрещування згаданих двох підвидів Homo sapiens — палеоантропів і неоантропів — виникало життєздатне потомство. Разом із тим достеменно відомо, що їх поведінка відрізнялася — у них була різна ментальність:“І одним, і другим було властиво турбуватися про немічних і хворих членів суспільства, ховати померлих. Однак на стоянках неандертальської людини виявлені у величезній кількості залишки осіб їхнього підвиду, насильно умертвлених, з розтрощеними черепами і “мозковими” кістками, що однозначно говорить про значне поширення серед неандертальців канібалізму. Ця внутрішня особливість підвиду мала надзвичайно стійкий характер протягом багатьох десятків тисячоліть. Уже пізніше дослідники неодноразово стикались і стикаються досі з канібалізмом в середовищі африканських, полінезійських негроїдних племен і, в меншій мірі, з пережитками канібалізму в окремих монголоїдних народів і народностей (зокрема, ритуальним поїданням людської печінки японськими самураями і т. п.).
Дані антропології свідчать, що найбільше число підвидових ознак неандертальців (черепна коробка видовжена у відношенні “обличчя – потилиця” і нижча, широке обличчя, низький і часто спадистий лоб, приплюснутий ніс з широкими отворами, висунута вперед нижня частина обличчя, скошене назад підборіддя, масивний кістяк, особливості будови тіла тощо) збереглося в негроїдній і монголоїдній расах. У європеоїдній расі подібні ознаки практично непомітні (за винятком вторинних ознак у представників середземноморських підрас європеоїдної раси, проте вони мають значно пізніше походження)”[174]. Бореальна мова Біла раса, як найбільш прогресуюча лінія неоантропів, досягла найбільших успіхів у розвитку первісної мови. Північна —бореальна— мова формувалася одночасно з бореальною расою. — Коли виникла ця мова? “Зародження і формування мови є процесом складним і не має певної дати свого початку. І все ж цілком очевидно, що рання бореальна прамова існувала вже в 35—30 тис. до н. е.”[175]. Вірогідно, важливою подією в житті бореалів було те, що вони навчилися вимовляти звуки “а” і “о” (з’ясовано, що ці звуки були принципово недоступними для палеоантропів[176]), а пізніше і звук “р” — найбільш дзвінкий, вібруючий, енергійний. Можливо, що при цьому у них виникала така ж радість, як і у сучасних дітей, коли вони починають вимовляти цей звук і застосовувати його де треба і де не треба. Оскільки освоєння цих звуків було чимось надзвичайним, то слова зі звуками “р”, “а”, “о” бореали почали використовувати для позначення всього радісного, світлого (русявого, яркого), чистого (расового, породистого), енергійного (ярого, ударного, разячого), бойового (самара), сонячного і божественного (Ра, Ар, Яр, Ярило)[177].
За даними антропології, приблизно у 25 тис. до н. е. біла раса (а отже, і бореальна мова) вже сформувалася, тобто витворився підвид, добре пристосований до природно-кліматичних умов свого проживання. Після вдалого пристосування у більшості випадків починається стрімке зростання населення і його поширення на нові землі. І справді, “у 25—15 тисячоліттях до н. е. ми зустрічаємо кроманьйонців повсюдно від Піренеїв до Камчатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки (стоянка Нельсон-бей)”[178]. Водночас, тобто починаючи з 25 тис. до н. е., популяція неандертальців у Європі різко скорочується. На думку дослідників, однією з причин цього були війни між неандертальцями і європеоїдами-кроманьйонцями. Невеликі збройні сутички мали місце і між самими європеоїдами. Проте, згідно з даними археології, на бореальному етапі європеоїди не вели братовбивчих війн. Потужним стримуючим чинником була спільна мова. Ворожнеча між носіями бореальної священно-ритуальної мови була заборонена жерцями. “Війни велись з пограничними племенами неандертальців, представниками Гомо еректус, змішаними племенами, тобто з «чужими, темними, поганими, німотними»”[179]. По мірі розселення від расотворчого центру до периферії зростало змішування з місцевими палеоантропами. Водночас у самому центрі, завдяки значному перевищуванню народжуваності над смертністю, підтримувався розвиток “чистої лінії” — відбувався “чистий процес”[180]. Подібно до чистої води поблизу джерела, з якого бере початок озеро. Крім того, навколишні споріднені племена створювали своєрідний “етнічний кокон”, який служив додатковим захистом від змішування. Ядро білої раси витворилось у приполярному (до літосферного зміщення) Північному Надчорномор’ї, куди прийшла північна хвиля неоантропів. Згодом бореали опанували всю територію навколо Руського (Чорного) моря — т. зв. Циркумпонтійську зону.Далі вихідці з Півночі почали заселяти теплий Близький Схід і Месопотамію (батьківщину неоантропів), витісняючи з цих “райських” територій місцевих первинних неоантропів. Бореали мали достатньо сили для оволодіння цими землями, оскільки були розвиненішими за неоантропів-автохтонів. Як пише Юрій Пєтухов, у 25 тисячолітті до н. е. європеоїди, зберігаючи основні ознаки неоантропів, вже суттєво відрізнялися і від своїх пращурів, що 10 тисячоліть перед тим проживали на Близькому Сході, і від своїх родичів-сучасників, які проживали на тій самій прабатьківщині. Кілька тисячоліть безперервного руху — руху у постійній боротьбі за виживання — перетворили колишніх “розніжених” мешканців помірної зони на невибагливих, витривалих і надзвичайно стійких сіверян[181]. Імовірно, що через якийсь час більша частина європеоїдного населення проживала вже на територіях Малої Азії, Близького Сходу і Месопотамії. Головними причинами особливої життєздатності європеоїдів були: 1) найбільш якісний вихідний людський матеріал (найвища чистота неоантропів через мінімальні змішування з неандертальцями); 2) найбільш жорсткий природний добір в умовах приполярної Європи. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|