Ці фантастичні сумери
Після північномесопотамської Самари арії-сумери продовжили просування на південь, заснували у Середній Месопотамії місто Кіш[256] і пішли далі. У 2600 році Кіш поступився першістю місту Ур[257] у південній Месопотамії. Інші міста: Урук, Киян, Куту, Марі, Ума, Шипар — що не кажіть, а їхні назви таки подібні до українських Київ, Кути, Маріївка, Умань, Шипарівці тощо. Маючи спільні мову і вірування, сумери ділилися на півсотні міст-держав з вічовим устроєм.
У кожній з державок віче обирало “раду старійшин”, як і на Русі. Ці старійшини називались “думу-уру”, тобто верховні (уру—гуру —горішні—високі) радники (думу-). Наше літописне “думу думали” значить “раду радили”. Щороку на Новий рік, як записано в сумерських текстах, “місто збиралось на думу-віче” й обирало вождя-короля (як у нас на Січі), що звався лугаль (“лу” — людина, галь — “великий”). Єдиного володаря сумери не мали — процвітали, так би мовити, демократіяі місцеве самоврядування. Цією децентралізованістю і пізнішими міжусобицями скористались семітські аккади на чолі з СаргономІ Великим (2371—2316 рр. до н. е.), які невеликим військом (всього 5400 воїнів)[258] завоювали Сумер і створили централізовану державу, в якій згодом було запроваджено режим найжорстокішого деспотизму[259]. У сімейному житті оріїв-сумерів панував патріархат, проте жінка користувалася великою повагою (як і у всіх арійських народів) і була захищена законами. Один з перших у світі писаних кодексів законів називався “Закон Ешнунни” — це той кодекс, що його пізніше використав Гаммурапі — видатний правитель Вавилонії (1728—1687 рр. до н. е.). Одним з найбільших свят сумерів був Великий день. У цей день вони обдаровували один одного писанками, мальованими символами вічного життя, взаємно бажали щастя, здоров’я, довголіття і багато іншого. В основу сумерської системи числення, поряд з десятковою системою, були покладені, як і на Русі, числа 6 (півтузіня, тобто півдюжини), 12 (тузінь, тобто дюжина), 30 (півкопи) і 60 (копа). Нагадаємо, що копна система є традиційною для України, наприклад, згідно з “Універсальним словником-енциклопедією”, копою називали: 1) копицю хліба з 60 снопів; 2) одиницю лічби (60 снопів, 60 яєць); 3) грошову одиницю у Великому князівстві Литовському та в Україні XIV—XVIII ст., яка дорівнювала 60 литовським грошам (пам’ятаєте українську казку “Я Коза-Дереза за три копи куплена...”?); 4) схід сільської громади для розв’язання судових (копний суд) та інших громадських справ.
Число 60 прийняли за основу завдяки астрономічним обчисленням. Зауваживши, що рік складається з 365 днів, сумери розділили річне коло на 360 частин, день і ніч окремо розділили на 12 годин (тузінь), годину — на 60 хвилин, а хвилину — на 60 секунд. Це було дуже зручно, хоча б тому, що 360 = 60 х 6, а 6 + 6 =12. А що стосується однієї секунди, то це проміжок між ударами серця фізично здорової людини в стані спокою. Описана система числення неначе прокладає місток між мікрокосмосом людини і макрокосмосом. Ця її тотальна людяність, ґрунтована на уявленні про Всесвіт як цілісний організм, яскраво виявилась у системі лінійних вимірювань. Одиницею довжини у сумерів був гин (від “згин”), тобто зігнута рука від ліктя до середнього пальця (18 дюймів, або 45 см); 4 гини складали один саг, тобто скільки, скільки можна сягнути розпростертими руками (72 дюйми, або 1,8 м)[260], 6 сагів — це була одна сара (10,7 м), а 12 сар становили 1 ган (72 саги, 128,4 м). Неважко побачити, що сумерські гини, саги, гани — це традиційні українські лікті, сажні, гони. Останні застосовувались по всій Україні для вимірювання земельних ділянок, при цьому розрізнялись: добрі гони (120 сажнів), середні гони (80 сажнів) і невеликі гони (60 сажнів)[261]. Ця одиниця довжини глибоко укорінена в народному побуті і фольклорі, наприклад, у піснях: “Чия пшениця, що довгії гони? Це ж того козака, що чорнії брови”, “Орав наш переліг і потом обливався, А гони гнав та й гнав, назад не озирався”, або в “Енеїді” Котляревського: “Пройшовши відсіль гонів двоє...”. Описану систему числення справді можна назвати арійською, адже вона була органічно близькою арійським хліборобам і протривала в українських селах понад 7 тисячоліть. З усього цього напрошуються два цікавих висновки: 1) арійські жерці у другій половині VI тис. до н. е. вже мали розвинену власну систему числення;
2) для українського геосоціального організму властива феноменальна колективна пам’ять, передусім завдяки традиціоналізму українського села. Арійсько-сумерська система числення поєднує пульсацію людини (удари серця) з пульсацією планети Земля (календарний рік). Арійські мудреці були переконаними, що наш Всесвіт — це одна велика Людина, цілісний людиноподібний організм. Ця грандіозна ідея органічного взаємозв’язку Бога, Всесвіту, народу й окремої людини згодом буде зафіксована у відичній системі знань і підтверджена фактом вочоловічення Ісуса Христа. Література сумерів У дослідників викликало здивування те, що писемність святилища Шу-нун (Кам’яна Могила) від VII тис. до н. е. до кінця VI тис. до н. е. (появи в Месопотамії перших держав) проіснувала практично без змін. Це пояснюється тим, що протосумерська мова спочатку була мовою варни жерців і тривалий час перебувала в незмінному, “законсервованому” стані[262]. Можливо, облаштування заболоченої Месопотамії відбирало у народу надто багато сил, тож було не до літератури. Крім того, ще існували допотопні навички європеоїдів-бореалів (раси-2) запам’ятовувати величезні масиви інформації, тож у записах і не було особливої потреби. З цих причин стрімкий розвиток літератури припадає лише на IV тис. до н. е. Це були часи, коли за допомогою системи відвідних і зрошувальних каналів та басейнів вже була скорена водна стихія, розпочалося бурхливе зростання багатства країни, розквіт її культури. Прочитаймо деякі фрагменти сумерської літератури. Можливо, вони нагадають нам щось дуже рідне і близьке...
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|