 |
|
КОЛИ Я, ВОЛОДАРКА, СЯЯЛА В НЕБЕСАХ...
Коли я, володарка, сяяла в небесах,
Коли я сяяла, коли я танцювала,
Від сходу до заходу сонця пісень співала,
Навпроти мене, навпроти мене
Володар Куліанна став навпроти мене!
Володар мою руку стиснув,
Ушумгальанна мене обійняв!
«Облиш мене, о Дикий бик!
Я мушу додому йти!
| Мозаїчне оздоблення колон храму Інанни. Урук, II тисячоліття до н. е. |
Облиш мене, Кулі-Енліль!
Я мушу додому йти!
Що я матінці своїй скажу-збрешу,
Нінгаль, матінці своїй, скажу-збрешу?»
— «Дозволь навчити тебе, дозволь навчити тебе!
О найхитріша Інанно! Дозволь навчити тебе!
«Подруга моя заманила мене гуляти,
Гуляти-співати, під бубон танцювати!
Ах, чудові її пісні, — для мене вона співала!
Ах, веселилася я, —до самого світання гуляла!»
Рідній матінці так ти скажи, так збреши!
А ми з тобою в місячнім сяйві будемо тішитись-обійматись!
Я приготую світле ложе, розкішне ложе, царське ложе!
Ах, настане солодкий час, ах, прийде щастя-радість!»
«Сагідда» — пісня ця!
— Я, діва, вулицею походжаю,
Вулицею походжаю в сяйві дня,
Я, Інанна, вулицею походжаю,
Вулицею походжаю в сяйві дня!
По суті, все зрозуміло без зайвих коментарів, а останні рядки взагалі нагадують наше “А я собі гуляю, як рибка по Дунаю...”.
У фрагменті “Місто — зв’язок Землі і Неба” перераховані назви каналів і пристаней міста Ніппура. До речі, саме в регіон Ніппура була переселена в 598 і 587 рр. до н. е. юдейська еліта після того, як Юдею завоював вавилонський цар Навуходоносор II (Небокаднецар)[263].
У любовній пісні-діалозі “Якби не мати моя...” описана розмова-сварка між Інанною та Думузі (сумерським богом, опікуном скотарів), яка нагадує розмову-сварку Одарки і Карася із “Запорожця за Дунаєм”.
А в пісні “Коли я, володарка, сяяла на небесах” ми цілком занурюємось у світ народної поезії. Володарка Інанна(Астарта), яка сяє в небесах (Зоря, планета Венера), водночас постає перед нами і мов якась сільська дівчина, що гуляє по вулиці, досить гордовито сперечається із залицяльником, котрого зображено таким собі бравим сільським джиґуном, що “ліпиться” до дівчини. При розмові з ним Інанна використовує якесь незрозуміле звертання “Дикий бик”. Річ у тому, що це не зовсім точний переклад з сумерської. За часів Київської Русі таке звертання побутує у формі шанобливого “Яр Тур”[264] або “Буй Тур”, як, наприклад, у “Слові о полку Ігоревім”: “І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!” тощо. Слово “буйний” означає “великий, сильний, могутній, нестримний, ярий”, але не “дикий”. Отож Інанна зверталася з пошаною до свого залицяльника, а не обзивала його “биком”, як хтось може подумати.