Честь варни. Арійська пропорція
Протягом тисячоліть відбувалось розмивання арійських уявлень про те, що чотири варни — це прояви Божественного:Божественного як знання і чистоти, Божественного як сили і служіння, Божественного як виробництва і насолодження, Божественного як роботи і самовідданості. Система чотиричленного структурування суспільства принципово не допускає приниження будь-якої варни. Навпаки, в ній закладена потужна ідея соціальної честі: § “честь Брахмана, яка полягає в чистоті, благочесті, у високому благоговінні щодо предметів розуму і духу, в безкорисному володінні та винятковій цілеспрямованості в навчанні та знаннях; § честь Кшатрія, що коріниться в мужності, лицарстві, силі, певному гордому самовідреченні і самоконтролі, шляхетності характеру і в зобов’язаннях цієї шляхетності; § честь Вайш’ї, яка підтримує себе в чесності поведінки, діловій надійності, здоровому виробництві, порядку, милосерді і меценацтві; § честь Шудри, який віддає себе в смиренні, слухняності, вірній службі, безкорисній прихильності”[342].
У міру наближення до повноліття людина могла або залишатися у варні шудрів, або обрати собі “варнову спеціалізацію” — обрати шлях (функцію) і обов’язки (дгарму) брахмана, кшатрія чи вайш’ї: “Закон для брахмана — вчення, навчання інших, жертвоприношення для себе і для інших, роздавання дарів і їх отримання. Закон для кшатрія — вчення, жертвоприношення, роздача дарів, здобування засобів для життя військовою справою і охорона живих істот. Закон для вайш’ї — вчення, жертвоприношення, роздача дарів, землеробство, скотарство і торгівля. Закон для шудри — слухняність і ведення господарства в послуху у двічі народжених, ремесло і акторство”[343]. Здійснити правильний вибір своєї варни допомагали брахмани, оскільки це було їхнім прямим функціональним обов’язком. Саме потужним соціальним замовленням на такого роду “профорієнтацію” пояснюється надзвичайно високий розвиток в арійському суспільстві психології, доведеної до технологічного рівня. Яскравим доказом цього може бути згадана вище “Артхашастра” (“Наука влади”), яку написав індоарійський брахман Каутільяв I тис. до н. е. і яка донині не втратила своєї актуальності. Людина, яка не могла чи не хотіла себе знайти в жодній з чотирьох варн, опинялась поза суспільством. Той, хто прагнув свободи без обов’язків або споживання без самовіддачі, з погляду арійців не мав жодної вартості ні як особистість, ні як складова соціального організму. Така людина не вважалася арійцем. Арійцем був лише той, хто дотримувався обов’язків і правил честі своєї варни. Це давало йому повну свободу для ініціативи і творчості. Навіть “непосвячені” — шудри — вважались органічною, “рідною” складовою арійського суспільного організму, якщо вони дотримувались обов’язків варни шудрів. У ті далекі часи суспільство реально сприймалось як єдина родина (єдине тіло божественного Пуруші), а шудри — як діти, які ще не мають повних прав (не досягнули повноліття і не здійснили ініціацію “другого народження”), але заслуговують на любов дорослих і їхню допомогу. Проте для цього вони, як і діти, мають слухатися старших (“двічі народжених”) і не шкодувати зусиль для долучення до знань та осягнення “другого народження”. Вимога засвоєння знань у аріїв була дуже жорсткою — згідно з їхніми законами, людина, не долучена до знань, нічим не відрізнялась від тварини. В Індії, де арії змушені були пристосовуватись до місцевого, кількісно переважаючого неарійського оточення, відбувся відхід від системи чотирьох варн як рівноважливих складових богоподібного соціального організму. Різниця в інтелектуальному і культурному розвитку між аріями і місцевими негроїдами була дуже суттєвою, тому всіх аборигенів гуртом “записали” до касти шудрів — як несамостійних і “непросвічених”. Тобто варни шудрів не стало — її замінила каста шудрів, яка вже не вважалася (і фактично не була) арійською. Проте і в цьому випадку шудра міг стати “двічі народженим”, про що читаємо в “Законах Ману”, розділ IX, 335: “Шудра чистий, слухняний вищим, м’який у розмові, вільний від гордині, що завжди довіряє себе під опіку брахмана, — отримує вище народження”[344]. Цікаво, що в стародавній Індії (як і на території України) не було класичного рабства, хоча існувало до 15-ти категорій особистої залежності, яка позначалась терміном “даса” (слуга). Потрапити в розряд слуг могла кожна людина, навіть члени вищих варн. Нерідко такий слуга “зберігав право на володіння майном (придбаним, дарованим або успадкованим) та передання його у спадок; він часто мав сім’ю; господар при поводженні з ним повинен був зважати на його належність до тієї чи іншої варни”[345]. На завершення наведемо сучасну версію “арійської пропорції” — ідеального співвідношення між рівнем особистого розвитку людини, її варновою спеціалізованістю та універсальністю: · Спеціалістом може бути Людина всіх чотирьох рівнів розвитку; · Бізнесменом може бути Людина-2, Людина-3 і Людина-4; · Кшатрієм може бути Людина-3 і Людина-4; · Брахманом може бути лише Людина-4. При цьому: · Добрий брахман повинен вміти діяти як середнього рівня кшатрій; · Добрий кшатрій повинен вміти діяти як середнього рівня бізнесмен; · Добрий бізнесмен повинен вміти діяти як середнього рівня спеціаліст. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|