Главная | Обратная связь

Лінгвістична містифікація

Широкі культурні і мовні запозичення більшою чи меншою мірою зачепили всю семітську спільноту, але особливо ті племена, які безпосередньо контакту­ва­ли з індоєвро­пейцями.Сприйнявши індоєвропей­ський алфавіт і значну частину словникового запасу, вони адаптували їх до своїх умов і своєї ментальності. Тому семітиСурії-Ханаанурозмовляли мовою, подібною до мови місцевих індоєвропейців. Лінгвісти, дослі­дивши згадану подібність, віднесли цю осемічену індо­євро­пейську мову до “семітських мов північно-західної групи”[405]. Ось і випало так, що індоєвро­пейські народи заговорили семітською мовою — завдяки науковцям-лінгвістам і певному політичному замовленню (див.: 3.1.6. “Хронологічна війна”).

Далі було зроблено наступний крок великої містифі­ка­ції: індоєвропейських ханаанців, фінікійців та арамеїв ого­ло­сили семітами — на основі того, що вони “розмовляли семіт­ськоюмовою”. Взагалі-то це повний абсурд: прибульці-семіти заговорили мовою ханаанців, після чого ханаанців назвали семітами. Якщо користуватися такою логікою, то англійців можна оголосити індійцями (оскільки англій­ська мова в Індії широко застосовується і є офіційною), а французів — нігерами (оскільки французька мова домінує в Нігері).

Сьогодні “семітська байка” некритично сприймається багатьма, навіть серйозними, науковцями. Наприклад, арійських гіксосів Майкл Грант називає військовою аристократією. І при цьому пише, що вони “переважно користувалися семітською мовою північно-західної групи, що нагадувала ханаанську”[406]. З якого це дива арійській аристократії спілкуватися мовою культурно нижчих семітських племен?

Цей же автор пише, що “арамеї говорили північно-західною семіт­ською мовою, не дуже далекою від івриту”[407]. А опи­суючи правління Соломона(10 ст. до н. е.), вчений конста­тує, що “саме тоді для семітомовних народів настав час інтенсивного інтелектуального зростання — завдяки епохаль­ному винаходу ханаанців — автентичному алфавіту. ...Новим алфавітом, відповідним чином модифіко­ваним, почали вести записи інші семітські народи”[408].

Насправді, семіти розмовляли ханаансько-арамей­ською мовою, а не ханаанці-арамеї семітською. Індоєвро­пейці мали значно більший досвід мовотворення і володіли вищим рівнем мовлення, тому саме арамейська мова з середини 8 ст. до н. е. стала мовою дипломатії, культури і торгівлі на всьому Близькому Сході. “Ніяких конкретних даних про те, що у 4—2 тис. до н. е. на Близькому Сході “панували” семітські мови, немає. І бути не може. Бо ні семіти, ні їхні мови там у ті часи не “панували”. Вони там перебували. Перебували в середовищі кочових розрізнених племен-родів, які бродили таборами між містами і поселеннями індоєвропейців та русів-кавказоїдів. І мови ці були в зародковій формі”[409].

Цікаво, що ключове слово європеоїдів — “Голос” (Логос, Слово) арамейською мовою звучить як Мемра[410]: порівняйте з українським “мимрити” — тихо говорити. У Хана­ані під дубом Мамре Авраам почув тихий Голос і “збудував там жертовника Господеві, що явився йому” (Буття, 12.6-7).

У науково-популярній літературі поширене уявлення, що багато грецьких і пізніше слов’янських імен запозичені у древніх євреїв. Це помилковий стереотип. Фактично кочовики семіто-хамітських груп, вдираючись у цивілізовані країни і міста індоєвропейців, запозичували багато чого (з чим без­успішно боролися юдейські пророки), в тому числі й індоєв­ро­пейські імена. “Пізніше дещо викривлені (або просто олітера­турені) імена через християнізацію індоєвропейських народів поверталися до них і цілком природно накладалися на їхні старі, рідні, первинні імена — Іоханаан на Івана-Яна, Даниїл на Дана тощо”[411].

Цікаво, що й назва Ханааннагадує типово двоскладове індоєвропейське слово: хан-ган — сила, ан — небо, тобто первинно це слово могло означати “Небесна сила” або “Сила небес”. У давнину любили давати державам і народам такі гарні імена, оскільки добре усвідомлювали: як назвеш корабель, так він і попливе.

Проте повернімось до головної теми. Попри значну мовну подібність, індоєвропейці-хана­анці і семіти-євреї суттєво відрізнялися: зовнішньо (перші були світлішими, вищими зростом і фізично сильнішими), психологічно (як раса-3 і раса-2), організаційно (принаймні з кінця 2 тис. до н. е. ханаанці перебували на стадії раннього феодалізму, а семіти — на стадії родоплемінного ладу), релігійно (ханаанці вірили в універсаль­ного люблячого Бога, а евреї — у своє грізне родоплемінне божество).

Саме в Ханаані відбувся історичний контакт між двома згаданими спільнотами. Завдяки йому виникло колосальне духовно-цивілізаційне напруження, яке кардинальним чином вплинуло на розвиток людства протягом наступних тисячоліть.

Арійці та євреї

Євреї з’явились в Ханаані майже одночасно з пелазгами-филис­ти­млянами — у XIII ст. до н. е. Самоназва євреїв— “йєгудим” (Yehudim), звідки походять відомі нам назви “juden”, “jews”, “жиди”, “юдеї”. Назва “євреї” (hebrews) є зовнішньою і, на думку більшості дослідників, походить від слова “хабіру”[412]. Цим словом осілі жителі Ханаану називали кочівників, бродя­чих найманців, розбійників, тимчасових жителів, мандрівників, чужинців[413].