Здавалка
Главная | Обратная связь

Способи активізації образотворчості творчої діяльності школярів у процесі малювання з натури, по пам’яті та за уявою.



Творчість супроводжувала людину ще з давніх часів і тому завжди була об'єктом зацікавленості різних дослідників.

Проблема творчих можливостей школярів, за словами В.О.Сухомлинського, - "одна з ділянок педагогічної цілини", - особливо специфічне та малодосліджене явище, а дитяча творчість - "глибоко своєрідна сфера духовного життя".

З огляду на проблеми творчого становлення особистості дитини, серед значного переліку основних ознак творчої особистості, на мій погляд, доцільно виділити наступні: вільне, поза стандартами, мислення, його гнучкість, сприйнятливість до нового, ентузіазм, прагнення до творчої самореалізації, фантазія, уява, образне та асоціативне мислення, певні творчі здібності тощо.

Творчий розвиток кожної людини на певному етапі має бути педагогічно керованим, оскільки саме учитель може значною мірою професійно закласти підґрунтя для становлення творчої особистості та визначити сталий напрямок цього процесу. Загальний творчий потенціал особистості, яка розвивається через мистецтво, може бути успішно трансформований в інші види життєдіяльності людини.

Факти стосовно того, що творчо розвинуті (т.зв. креативні) учні помітно відрізняються від просто здібних дітей ще й глибиною почуттів, багатством емоцій та великим творчим потенціалом, уможливлюють висновок щодо актуальності та злободенності проблем творчого розвитку сучасних школярів загалом та їхньої образотворчості зокрема.

Відомо, що "творча діяльність... знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід є матеріалом, на якому формується фантазія".'

Відтак різноманітна життєва основа дитячої образотворчості безперечно необхідна для розширення кругозору щодо естетичного сприймання, для формування оцінного ставлення відносно оточуючого світу та, передусім, для його творчого опанування та перетворення. За мотиваційною природою дитяча творчість звичайно відрізняється від творчості дорослих. Наприклад, крім таких подібних стимулюючих факторів, як прагнення до самоствердження, самовираження, самореалізації, їй притаманні ще особлива емоційна насиченість та гостра потреба в позареальних, іноді фантастичних уявленнях. Крім того; для дитини в образотворчості більш важливий не її результат, а сам процес творіння.

В контексті пошуку найефективніших способів активізації образотворчості молодших школярів бачиться доречним впровадження в педагогічну практику різноманітних сучасних концепцій, що були розроблені як на теренах України, так і за кордоном.

Найбільш вагомою з-поміж вітчизняних є сучасна педагогічна концепція про взаємодію та інтеграцію мистецтв у поліхудожньому розвитку школярів, що стала результатом наукової співпраці українських і російських вчених Г.П.Шевченко та В.П.Юсова. Одним з найважливіших положень цієї концепції є визначення інтеграції (взаємного проникнення різних видів мистецтва на базі одного освітнього компонента) найбільш результативним механізмом активізації дитячої творчості в школі. Вихідні положення даної концепції уможливлюють розробку та практичне впровадження широкого спектра творчо-активізуючих способів естетичного розвитку дітей різних вікових категорій, в тому числі й молодших школярів.

Однією з популярних закордонних теорій є концепція відомого німецького педагога Рудольфа Штейнера (засновника так званої вальфдорської школи), за якою дитяча образотворчість має посідати одне з найперших місць у навчально-виховному процесі і повинна бути спрямована, передусім, на дитину та її інтереси, а ".. .живопис, рисунок, ліплення органічно вплетені в опанування всіма предметами".

Основне завдання кожного вчителя вальфордської школи - не "зачіпаючи власного "Я" учня, сприяти його розвитку таким чином, щоб його індивідуальність (дух) могла б стати максимально досконалою та творчою. Неабияке значення має в цьому процесі натхнення й творча праця педагогів, бо "...імпульси, що ідуть від учителя, його активна участь у творчій діяльності дітей постійно підтримують у них незмінну глибоку зацікавленість в творчій роботі."

У більшості вітчизняних загальноосвітніх шкіл апробованими на достатньому рівні є форми масової роботи з активізації дитячої образотворчості: тематичні конкурси, ранки, виставки, олімпіади та інтегративні з іншими видами мистецтв свята й фестивалі. За твердженням добре знаного всіма психолога Л.С.Виготського, навчити творчості неможливо, але можна дати вміння, навички і знання, які допоможуть дитині у творчості.

Цілісний підхід до активізації творчої діяльності школярів на уроках образотворчого мистецтва (урахування вікової сензитивності та особливостей художньої діяльності; визначення необхідного обсягу знань, умінь та уявлень у відповідному курсі; організація певної емоційної налаштованості на творче самовиявлення) безперечно може стати основою для продуктивної художньо-творчої діяльності нерідко завдяки застосуванню різноманітних варіантів ігрових форм і методів.

Гра знайома кожній дитині з раннього віку, тому вона з великим бажанням і задоволенням "підключається" на уроці до запропонованої уявної або дієвої ситуації. Це спрямовує дитячу увагу, робить навчання цікавим. Адже непомітно, ніби-то ненароком і разом з тим досить ґрунтовно діти молодшого шкільного віку опановують весь необхідний навчальний матеріал.

Ігри та ігрові ситуації не тільки значно активізують життєвий досвід та уяву учнів, але й розвивають асоціативно-образне мислення, формують естетичні почуття, потреби, оцінки, створюють умови для більш повної актуалізації творчого потенціалу кожного учня, адже "саме гра поєднує духовні сили з активністю, необхідною для творчості". Всі ігри в залежності від характеру, місця та форми проведення умовно розподіляють на дві основні групи: творчі ігри (сюжетно-рольові, драматичні, імпровізовані тощо) та ігри за правилами (дидактичні, пізнавальні, спортивні і т.д.)

В умовах шкільних занять з образотворчого мистецтва можуть успішно використовуватися як творчі, так і ігри за правилами. Різні казково-ігрові моменти уроку "обігруються" як самим вчителем, так і його своєрідними помічниками-ляльками (гномами, мультиплікаційними тваринками чи персонажами відомих казок: Тюбиком, Незнайком, Олівцем-малювцем, Телесиком, Барвінком та іншими).

За допомогою ігор з ляльками на уроці дітлахи природно "залучаються" до різних видів образотворчої діяльності, у них додатково стимулюється уява, фантазія та творчі прояви. Ляльки, як справжні персонажі лялькового театрального дійства, в доброзичливій формі "підтримують" та "оцінюють" результати художньої діяльності учнів на уроці, що особливо надихає дітей на активну творчу роботу.

Емоційно та продуктивно проходять на уроках образотворчого колективні ігри, в яких беруть участь декілька груп школярів, що творчо змагаються між собою або створюють колективну творчу роботу ("Разом готуймося до свята", "У світі кольорових казок", "Художники і глядачі", "Змагання кольорових плям", "Знайома картина" та багато інших).

Дійсно, спілкування дітей як у грі, так і в процесі творчої діяльності, особливо колективної, цінне тим, що "яскраво виявляється індивідуальна самобутність кожної дитини", розвивається коло її почуттів, загострюється осмислення тих явищ, яких вона раніше не помічала. Тобто вдосконалюється емоційно-почуттєва сприйнятливість та інтелектуально-пізнавальні можливості особистості.

Великого значення в цьому процесі набуває власне творча праця на уроці, що "можлива лише тоді, коли людина ставиться до роботи з любов'ю, коли вона свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця стає для неї основною формою прояву особистості і таланту".

Саме колективна творча праця за умови її оптимальної організації і дає змогу будь-якій дитині максимально реалізувати свої творчі нахили та здібності. Оскільки кожен учень може водночас працювати і самостійно, і в колективі, він відчуватиме як свою індивідуальність, так і вплив групи. І чим більшу зацікавленість викличе в дитини участь у колективній творчості, тим більше перспектив відкривається на шляху до її гармонійного розвитку як у сфері мистецтва, так і в інших видах життєдіяльності.

Колективні форми образотворчості виступають сприятливими умовами для здійснення вільного самовиявлення різних за психологічними типами особдадостей (інтровертів, екстравертів тощо), та ще й у найбільш комфортному комунікативному режимі (модифікації так званого аристотелівського "катарсису").

Комунікативна функція "мистецтва відома ще з античних часів, та особливо актуальною вона стає сьогодні, коли так званий "комплекс некомунікабельності" особливо стосується дітей різного віку. Колективна творчість може непомітно, відновлюючи емоційну рівновагу в психіці дитини, "лікувати" (явище "арттерапії") таких школярів від замкненості, невпевненості й спонукати їх до самовдосконалення, бо "характер колективних завдань нібито заздалегідь визначає ієрархію ролей і деякою мірою диктує свій попит відносно конкретних якостей людей (ерудицію, кмітливість, терпіння, аналітичне мислення, ризик, уміння доводити)".

У загальній справі, в спільному творчому пошуку потрібні різні особистості, серед яких є й такі, що традиційно всюди залишаються поза увагою. Отже, колективна образотворчість може відчутно допомогти дитині розкрити свої найбільш вагомі індивідуальні риси.

В початкових класах колективні роботи з образотворчого мистецтва особливо ефективні та привабливі, бо завдяки використанню ігрових ситуацій роблять успішною реалізацією завдань з формування емоційно-почуттєвого апарату дітей, їхніх різнопланових пізнавальних та творчих інтересів. До того ж, колективна образотворча діяльність сприяє позбавленню у молодших школярів негативних переживань відносно результатів своєї роботи та пробудженню віри у власні сили.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.