Главная | Обратная связь

Таємниця архангелів Гаврила та Михайла

Згідно з Євангелієм від Луки, священик Захарія і його дружина Єлисавета до старості лишалися бездітними і вже були готові з цим змиритися. Але одного разу під час священичої служби Захарії з’явився ангел Господній. Побачивши його, Захарія стривожився. Ангел же заспокоїв його і сказав, що у Єлисавети народиться син, якого треба назвати іменем Іван. Захарія в цьому засумнівався, адже вони з дружи­ною вже були в літах. Тоді ангел озвався до нього і сказав буквально таке (увага!): “Я Гавриїл, що стою перед Богом; мене послано говорити з тобою і принести тобі цю благовість. Ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що не повірив словам моїм, які збудуться свого часу” (св. Лука, 1.5—25). Коли ж усе здійснилося так, як говорив Гавриїл, і новонародженого назвали Іваном, “відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити і благословити Бога” (1.57—66). Додамо, що цей же ангел з’явився Діві Марії і сказав їй про народження у неї Сина Божого (1.26—38).

Які висновки можна зробити з описів цих подій?

По-перше, Гавриїлвиступає в ролі вісника, який говорить до людей. Начебто нічого особливого, адже слово “ангел” і означає “вісник” (від янгол, де “ян” — новий, “гол” — голос, логос, знання, інформація; звідси “євангеліє” — блага новина, звістка). Звертає увагу лише те, що цей ангел називає своє ім’я — Гавриїл, підкреслюючи цим свій вищий, архангельський статус.

По-друге, Гавриїл продемонстрував свою владу над людським мовленням: він за своєю волею відібрав у Захарії дар мовлення, а потім його повернув.

Ну то що, здогадалися, хто такий Гавриїл? Так це ж Говориїл — буквально “говорячий, промовляючий дух”, володар людського мовлення, мож­на сказати, небесний покро­витель лінгвістів, дикторів, ораторів.А нещодавно розпочато процедуру виз­нан­ня архангела Гавриїла покро­ви­телем всесвітньої мережі Інтернет[503].

Принагідно згадаємо іншого архангела, ім’я якого також має виразні арійські корені — Михаїла. Це арійське слово складається з двох частин: “Миха” + “їл”. “Їл”, “ель”, “ельф”, “ліль” — як відомо, позначає дух, духовну сутність. А “Миха” похо­дить від давньоукраїнського “мога” — могутність. Від цього слова також походять “маг” (могутній, чарівник), “мега” (вели­чезний, по­туж­­ний) та інші пов’язані з ними слова, наприклад, назва першої на землі машини, точніше, мажини (“тієї, що посилює могутність”): “мажа” (чумацький віз[504], уперше винайдений на тери­торії України), а також “мажара” (великий віз). У народних україн­ських віруваннях збереглася пам’ять про доброго бога на ім’я Миха — захисника мисливців, непримирен­ного войов­ника з нечистою силою, якому Господь доручив вогненного меча. Йому підвладна вся небесна ангель­ська сила, а на землі навіть вовки[505]. Іменини Михи наші далекі предки святкували 8 листопада, сьо­годні ж у цей день святкуємо собор Архангела Михаїла — архістратига, верхов­ного полковод­ця ангельського війська, переможця Люцифера, покро­­вителя запорізьких козаків — варни професійних воїнів-кшатріїв (нагада­ємо, що слова “козак” і “кшатрій” походять від одного й того ж самого кореня “кес” — меч, порівняйте з українським “косак” — великий ніж) і, до речі, також покровителя мисливців.

Ось така арійська етимологія імен двох найвідоміших архангелів. Порівняйте її з єврейською “народ­ною етимологією”: Гавриїл — “сила Божа”, Михаїл — “хто яко бог”[506]. Як кажуть, без коментарів. Подібна ситуація з іншими арійськими словами — Ізраїль, тобто “Іскра Божа” або “Від сонячного (небесного) Бога”. Цілком абсурдною виглядає єврейська етимологія цього слова — “богоборець”. Жоден тверезомислячий правитель не дасть своїй державі таке ім’я, яке більше нагадує прокляття.

Ще виразніший контраст між двома етимологіями в імені Саваот або Сваот, що являє собою скорочення арійського терміна “Святий Отець”, яким позначали Бога-Отця. Єврей­ська етимологія — “війська” — виглядає абсолютно недоречно і надумано.

Варто додати, що такого роду казуси з “народною етимологією” дуже часто виникали тоді, коли арійські сакральні назви потрапляли в неарійське середовище. Багато хто сушив собі голову, намагаючись зрозуміти індуїстську трійцю “Брахма, Вішну, Шива(Сіва)”, походження якої покрите суцільним мороком. Насправді це традиційна арійська формула “БрахмаВишнійСвятий”, яка в розгорнутому вигляді читається так: Бог неба (ра) і (х — символ гармонійного поєднання, руна “Гебо”) землі (ма) Всевишній (найвищий) і Святий (світлий, чистий, добрий)[507]. У цій лаконічній фразі сконцентровані уявлення арійців про Бога-Отця, який створив видимий та невидимий світ, несе світу лише святість і добро(тому Його не треба боятися). Він найвищий і наймогутніший, так що поряд з Ним не можна поставити жодну іншу духовну сутність. Як це контрастує з юдейським жорстоким і заздрісним богом, який існує в середовищі інших богів (пам’ятаєте: “Не знай інших богів, крім мене!” — перша заповідь декалога, досить дивна для арійської свідомості).

Так само арійськими, як ми вже говорили, є імена архангелів. В українській традиції слово “ель”, “ліль”, “лель” вимовляється як “ло”, звідси Михайло (Миха-дух), Гаврило (Говори-ло, мовлення-дух), Ярило(Сонце-дух), Купало (Гопал-ло — “захисник-дух”, звідси Гопалан-Аполлон)[508]. Замість слова “дух” нерідко вживають слово “бог”, але це не точний переклад. Арійсько-слов’янське “багатобожжя” — це не що інше, як знання про ієрархію духовних сутностей і керованих ними сил (звідси друїди-друвіди, тобто “знавці сили”).