Главная | Обратная связь

Як виглядав Христос

Євангелісти не описали зовнішність Христа, оскільки пиль­ну­ва­ли головну мету — концентровано і лаконічно виклас­ти Його вчення. Ця обставина призвела до хибних уявлень і для багатьох стала випробуванням. Під впливом юдействуючих енергійно поши­рю­вались (і далі поширюються) чутки, що Христос мав невиразне обличчя, не вирізнявся ні красою, ні зростом, ні здоров’ям. Ця пропаганда була настільки потужною, що під її вплив потрапили навіть деякі апологети християнства — св. Юстин, Климент, Тертуліан, що дало підставу ще енергій­нішим нападкам на Христа, зокрема, Цельсу з його “Правдивим словом”[520].

Водночас поширювався протилежний погляд на зовніш­ність Христа. Один з історичних документів під назвою “Послання Лентула” вперше опубліковано латиною у 1474 році у збірнику документів з бібліотеки Ансельма Кентерберійського (XII ст.)[521]: “Лентул, намісник Єрусалимський, отцям сенаторам і римському народові. У тих часах з’явився і до цього часу живе чоловік (якщо можна звати його чоловіком) великої честі, що зветься Ісусом Христом, що його люди звуть пророком правди, а його учні — Сином Божим. Він воскрешає мертвих, оздоровляє з усіх хвороб. Він високого зросту, стрункий і гарний, лице поважне, так що ті, що на нього дивляться, люблять його і поважають. Волосся має кольору горіха, рівне аж до вух, а від вух кучеряве, трохи ясніше і блискучіше, нижче плечей хвилясте, розділене посередині голови по назорейському звичаю. Чоло його рівне і спокійне, лице без зморшки і плями, прикрашене рум’яністю, ніс і уста не мають жодної хиби. Бороду має густу, кольору волосся, не довгу, але розділену надвоє. Вигляд простий і зрілий, очі блакитні, що ясніють і пронизують душу. Він дуже ласкавий, а під час навчання і розмови любий. Зате гострий і страшний у гніві. Він веселий, але поважний, деколи плакав, але ніколи голосно не сміявся. Руки і члени тіла його досконалі. В розмові скромний і маломовний, як по правді пророк його описав: «Найкращий на вроду між людськими синами»”[522].

Дуже подібний опис зовнішності Ісуса Христа подано в “Церковній історії” візантійського монаха Ники­фора Калліста (1256—1335 рр.)[523]. А згідно з описом Івана Дамаскина (8 ст.), “Ісус був подібним на Діву Марію. Він був красивим і на диво високорослим, зі світлим і дещо хвилястим волоссям”[524].

Друга версія зовнішності Христа виглядає значно прав­до­подібніше. Адже якби у Христа були якісь тілесні недоліки, то вони стали би мішенню для ворожих глузувань. Проте з Євангелія випливає, що Ісус викликав у людей симпатію з першого погляду.

Ще менш правдопо­діб­но виглядає твердження, нена­че Христос від природи був тілесно вразливим і слабосильним. Насправді ж Він багато років зай­мався фізичною працею, багато рухався, витримав 40-денний піст. В євангеліях опи­сані його енергійні переходи по горбистій і гірській місцевості під спекотними променями сонця. Найдивовижніше — Він майже не втомлювався. Пере­важна частина Його служіння відбува­лася не у домашньому затишку, а на відкритій природі, у холод і спеку, у посуху і під дощем. Немає сумнівів, що Він багато разів ночував під відкритим небом. Лише фундаментально здорове тіло могло спокійно витримати всі труднощі.

Майже тисячоліття зов­нішній вигляд Христа зали­шався прихованим. Сьо­го­дні, напередодні переходу християнства до фази повно­цінної реалізації — Золотої ери (3.4.9. “Системна альтернатива”) — ми вже знаємо Його образ. Це сталося завдяки Туринській плащаниці– погребальній плащаниці Христа, яка з 1578 року зберігається у соборі святого Івана в італійському місті Турині.

Церковна влада спо­чатку поставилася до плащаниці стримано, оскільки вважала її картиною живописця, що не мала жодної художньої цінності. На шматку полотна розміром 4,1х1,1 м було видно лише темні плями, що неясно позначали риси якогось обличчя і силует тіла.

Проте з 1898 року, завдяки відкриттю фотографа Секондо Піа, ставлення до Туринської реліквії стало змінюватися. Піа сфотографував полотно і, поглянувши на негативну фотопластину, був глибоко вражений. На ній проявилося позитивне зображення, що на диво нагадувало історичні ікони Спасителя.

Наступний аналіз показав, що плащаниця є не витвором мистецтва, а природним відбитком, що утворився незрозумілим способом у вигляді негатива. Структура тканини відповідає прийомам ткацтва, відомим за розкопками в Помпеї і Сирії. Квітковий пилок, знайдений на плащаниці, належить рослинам, які у I ст. росли лише на території Палестини. Нещодав­но виявлені сліди якоїсь радіації, а також ретельний аналіз зображення схиляють до вис­нов­ку, що це сліди преображен­ня тіла Христа, яке відбулося у момент Його воскресіння.

Що тепер можна поба­чити на Туринському полотні, якщо розглядати його як нега­тив­не зображення?

“Воно зафіксувало гармо­нійно складену фігуру оголеного чоловіка, якого піддали звірячому бичуванню і розіп’яли. Обличчя сповнене величі і спокою, незва­жа­ючи на сліди ударів і синці. Померлий мав хвилясте волосся, порівняно вузьке обличчя, тонкий ніс, коротку роздвоєну бороду. На його очі після смерті були покладені монети, які за розміром відповідають тим, що були в обігу в Палестині I століття. На голові видно сліди колючого вінка, сплетеного не обручем (як зазвичай малюють на картинах), а у вигляді шапки.

Руки і ноги пробиті цвяхами, причому руки — не в долонях, а у зап’ястях. Це точно відповідає способу розп’яття, де­талі якого з’ясовані завдяки знахідці поблизу Єрусалима. Пра­вий бік пробитий, тіло збатожене ударами. Джуліо Річчі, який понад 20 років вивчав плаща­ницю, у своїй монументальній пра­ці пише, що удари завдані саме римським бичем зі свин­це­вими шипами, форма якого у середні віки була невідомою. Таким чином, зображення на плащаниці повністю відповідає євангель­ським оповіданням”[525].

Євангеліє від Івана (20.5) говорить, що коли жінки, Петро та Іван побували у гробниці, то знайшли там поховальне полотнище. Зазвичай предмети, що знаходилися поряд з трупом, вважалися «нечистими». Проте для учнів Спаситель вже не був померлим. Тому, повертаючись у Галілею, вони могли взяти пла­щаницю з собою і зберегти її як святиню. «Потім, коли у 30-х роках християни почали покидати Палестину (див.: “2.3.4. Вихід галілеян з Палестини”. – І. К.), деякі з них оселилися у Дамаску, в Сирії. Вони-то, скоріше всього, і перенесли туди плащаницю. Із Сирії у II чи III ст. вона могла потрапити в Едессу, де тоді християнство восторжествувало і де її пошановували як нерукотворний образ. Варто замислитися над тим, що саме з цього часу в іконографії з’являється історичний образ Христа”[526].

З кожним роком дослідження Туринської плащаниці приносять нові дані на користь її автентичності. Те, що саме у наш час тілесний образ Христа перестав бути таємницею, є глибоко символічним фактом. Це виразний крок до закономірного возз’єднання в нерозривну цілісність віри, науки і мистецтва, що незабаром приведе до преобра­ження християнства й оновлення Христової Церкви.

Істинний арієць

Ісус Христос народився у Вифлеємі— тому самому місті, де тисячоліття тому народився білявий Давид. Марія і Йосип сюди прийшли для участі у римському переписі населення[527].

Первинне значення слова “Христос” — захисник, спаситель. Воно походить від бореальних коренів “хрс”-“крс” (хороший, красивий, світлий, русий, свій) і “ст” (сталий, стійкий, стабільний, сталевий). Тому “хрс”+”ст” = “хрест”, що означає “твердиня свого-світлого-хорошого-чистого”. “Красне сонечко” завжди добре, хороше, красиве, своє. Знак Хорса-сонця — хрест[528]. Символ +означає поєднання небесного і земного, божественного і людського, тому це символ боголюдини.