Главная | Обратная связь

Одкровення Марії Вальторти

Найчастіше Ісуса називали іме­нем Галілеянин, так само галіле­янами називали перших християн, оскільки цей арійський[530]народ становив етнічну основу християнства (2.3.2. “Етнічна основа християнства”). Багато цікавого про побут, харчування, одяг, звичаї галілеян можна дізнатися з книги Марії Вальторти(1897—1961) “Богочо­ловік”[531]. Інфор­мацію для своєї книги вона отримувала, перебу­ва­ючи у зміненому стані свідомості, під час якого неначе продивлялася фільм про євангельські часи. Тобто вона бачила динамічні образи, чула звуки і навіть розмови людей на незрозумілих мовах, які інколи супроводжувалися “закадровим” перекладом і коментарем. Деякі речі вона бачила неначе в тумані, здалеку, а інші — дуже чітко, впритул.

Скоріше всього, Марія Вальторта вийшла на зв’язок з якоюсь духовною сутністю, яка запропонувала їй свою версію тодішніх подій. До інформації, отриманої шляхом подібних одкровень, треба ставитися критично, сприймаючи її скоріше як загадку, яку треба розгадати, відділивши у ній правду від фантазій.

Додамо, що у подібний спосіб отримували інформацію і арійські брахмани, і троянська Касандра, і ізраїльські пророки, і Мішель Нострадамус(1503—1566), і Анна Катерина Еммеріх[532] (1774—1824), і Едгар Кейсі (1877—1945) та багато інших людей від прадавніх часів до наших днів.

Для нас з цієї книги найбільший інтерес ­становлять ті відомості, що їх Марія Вальторта зовсім не могла знати, отже вони не могли виникнути внаслідок її фантазій на базі збережених у пам’яті знань та “інформаційних закладок”. Вальторта ніколи спеціально не займалася історією, археологією і етнографією Палестини, але... Ось цитата з листа Папського Біблійного інституту (Piazza Pilotta, 36, Рим) від 23 січня 1952 року, підписаного отцем Агостіно Беа, майбутнім кардиналом: “Кілька років тому я прочитав «Життя і страсті Господа нашого Ісуса Христа» Марії Вальторти, звертаючи особливу увагу на екзегетичні[533], історичні, археологічні та топографічні повідомлення. Щодо екзегези, то в книжках, які я перевірив, не знайшов жодних вартих уваги помилок. Я був дуже вражений тією обставиною, що археологічні і топографічні описи зроблені з гідною похвали точністю”[534]. Тож погляньмо на деякі тогочасні реалії за версією Марії Вальторти, супроводжуючи їх незначними коментарями.

Ось якою Вальторта побачила Діву Маріюу 12 років: “Її личко вже не округле дитяче, а має риси майбутнього жіночого овального обличчя, воно видовжилось. І волосся вже більше не спадає вільно локонами довкола шиї; воно заплетене у дві важкі коси світлого, наче змішаного зі сріблом золота, такі вони світлі; вони покривають плечі і дістають до стегон”[535].

А ось і Йосип. На момент одруження з Дівою Марією він був не глибоким старцем, як це показує юдеохристиянська “Книга Якова”, а повним сил молодим чоловіком. Це повідом­лення Вальторти заслуговує на довіру, адже опікування Богородицею та Ісусом потребувало фізично і духовно сильного чоловіка. Ось як він виглядав: “Йосипу трохи за тридцять. Гарний чоловік з коротким, трохи кучерявим каштановим волоссям, такого ж кольору вуса і борода, що відтінюють гарне підборіддя і рожево-смагляві щоки. Він має темні, гарні, глибокі і дуже серйозні, я б навіть сказала, дещо засмучені очі. Але коли він сміється, як оце зараз, вони стають жвавими і молодими. Він одягнутий в усе світло-брунатне: просто, але дуже охайно”[536].

Згідно з видіннями Марії Вальторти, народження Ісуса відбулося в абсолютній бідності, взимку, у холодній і вологій напіввідкритій печері. Діва Марія народила його сама, тихо і спокійно, без жодної сторонньої допомоги (втомлений Йосип у цей час заснув біля багаття).

Для порятунку немовляти від холоду до нього підвели вола, щоб він своїм диханням бодай трохи зігрівав дитину від немилосердного холоду і своїм тілом захищав від протягу. Ісус народився таким самим білявим, як і Його мама. Сам факт народження в таких екстремальних обставинах мав засвідчити, що справжня людина сильніша від зовнішніх обставин.

Коли Він ще був немовлям, Його життя опинилося під смертельною загрозою, що виходила від юдейського царя Ірода, опанованого манією переслідування. За його наказом у Вифлеємі і його околиці були умертвлені всі діти до двох років. Отож Юдея завжди несла смертельну загрозу Галілеянину: від Його народження до розп’яття.

Йосип і Марія змушені були спішно втекли у Єгипет(ще одна ситуація, в якій потрібна була молодеча сила Йосипа). Ось яким Вальторта побачила маленького Ісуса у віці двох — двох з половиною років: “Голівка вся в густих золотих кучерях. Шкіра світла і ніжно-рум’яна, темно-сині очі жваві, іскристі”[537].

У цей час: “Марія носить туніку кольору мальв. Її голова не покрита, і тому я можу бачити її світле волосся, зачесане на простий проділ, сплетене у дві коси і на потилиці зібране в красивий вузол” (традиційна українська зачіска).

“Йосип іде в будинок, у кімнату, що є одночасно майстернею, кухнею та їдальнею. Тут панує порядок і чистота. Убоге, але надзвичайно чисте помешкання. Під час всіх видінь, що стосувалися людського життя Ісуса, я зауважувала, що Ісус, Марія, Йосип та Іван завжди мали акуратний чистий одяг і доглянуте волосся”.

У видіннях італійки Марії Вальторти побут і звичаї Назарета нагадують традиційне українське село(якби Вальторта була українкою, то цю частину її видінь можна було б зарахувати до фантазій).Дитячі і юнацькі роки Ісуса Христа пройшли в цьому галілейському містечку. “Ісус — красивий 12-річний підліток, високого зросту, добре збудований і міцний — не товстий. На ньому вільний, рубіново-червоний одяг, любовно витканий маминими руками. Вбрання біля шиї, спереду на грудях, на кінці довгих широких рукавів і низом прикрашає облямування, виткане темнішими за одяг нитками. Це робота Марії...”[538]. Скоріше всього, одяг Ісуса Христа був прикра­ше­ний маминою вишиванкою. Традиційною для арій­ців була вишивка хрестиком. Оздоблення одягу сотнями хрес­тиків-оберегів, виконане з любов’ю і з молитвами, було потуж­ним магічним актом, здатним покращувати людську долю.

“Я бачу Ісуса юнаком. Він одягнутий в туніку, що, як мені здається, зроблена з білого лляного полотна. Вона сягає до п’ят. По ній — прямокутна червона хустина. На голові, вкритій недовгим, до середини вух, густим волоссям, що вже стало трохи темнішим, немає покривала. Для свого віку юнак дуже міцний і високий, але вираз його обличчя ще дуже молодий”[539].

Його самовідданий і люблячий опікун святий Йосип помер, коли Ісус ще не розпочав свого служіння. Він досконало виконав свою місію і його дух не гаючись повернувся на небесну батьківщину, до інших важливих справ.

А ось Ісус Христос збирається покинути рідний дім і почати свою прилюдну діяльність. Він вечеряє разом з матір’ю. “Ісус і Марія приймають їжу не лежачи, а сидячи біля столу, як це прийнято у нас”[540]. До речі, під час Таємної Вечері Ісус та апостоли також сиділи на кріслах, а не напівлежали, як це прийнято передусім у кочівників.

Ось Ісус при хрещенні в ріці Йордан (“Яр-дан” — сонячний, ярий, життєдайний потік): “Ісус має охайне довге світле волосся, шкіру кольору слонової кістки, голубі очі і носить просту, але приємного вигляду одежу”. А ось перший[541] учень Ісуса: “Іван ще юнак, який недавно став дорослим. У нього ясне обличчя, світле волосся, натяк на бороду на щоках, червоні уста, що посміхаються, і сяючі очі, такі ясні не лише завдяки своєму блакитному кольору, а, особливо, через непорочну душу, що світиться в них. Довге м’яке темно-біляве волосся розвівається на вітрі”[542].

Перше своє чудо Ісус Христос здійснив у Кані[543] Галі­лей­ській. Воно було зроблене без жодної помпи, без застрашуючих знамень, за святковим столом, під звуки весільних пісень: просто вода перемінилася на чудове вино. До цього чуда Христа невимушено підштовхнула Діва Марія. Вони розуміли один одного без слів, неначе брат і сестра, що добре видно з євангельського опису цієї події (Іван, 2.1-12).

А ось Ісус виганяє торговців з Єрусалимського Храму, окупованого юдеями. Марія Вальторта наводить Його розмову з юдейським торговцем, який щойно обдурив простих старих селян і, відповідаючи на звинувачення Ісуса, нахабно запитує:

“— Хто ти такий?

— Праведник!

— Твоя мова і твої супутники наштовхують на думку, що ти з Галілеї. Чи може галілеянин бути праведником?

— Роби, що я кажу, і будь праведним!

— Дивіться, дивіться на галілеянина, що захищає собі подіб­них. Він хоче повчати нас у храмі, — чоловік сміється і пере­крив­ляє галілейську говірку, що звучить набагато мелодій­ніше і м’якіше, ніж юдейська, так принаймні мені здається (про галілейський діалект див: 7.4.1. «Протистояння “Північ” — “Південь”»).

— Дім Отця мого не є домом гендлярів і міняйл, а місцем молитви!

Він схожий на архангела на порозі втраченого раю. Він не має в руці огненного ме­ча, але полум’я очей, як блискавка, пронизує насмішників і осквернителів храму. Він нічого не має в руках. Лише священний гнів наповнює його. Сповнений ним, він іде від одного стола до іншого, на яких лежать акуратно розкладені купками монети. Він перевертає столи і лави і серед вигуків люті, замішання і оплесків чути дзвін па­да­ючих на землю монет і грюкіт столів. Потім Ісус вириває у наглядачів за твари­на­ми з рук повіддя, звільняє зв’язаних биків, овець і ягнят, робить з шнурка бич з вузла­ми, розмахує ним в повітрі і нещадно опускає його на винних. Повторюю — нещадно”[544].

Усі апостоли, яких обрав Ісус Христос, були дуже молодими людьми (Петро був найстаршим).Інакше і не могло бути, адже для сприйняття нового вчення потрібні були здорові молоді люди з чистими душами, здатні вчитися, витримувати фізичні перевантаження і довго жити.Цікаво, що на більшості картин з релігійної тематики апостоли навколо Христа зображені сивочолими старцями, яким саме пора готуватися не до проповіді нового вчення, а до смерті. Це також прояв юдеохри­сти­янства, згідно з яким вчення Христа цілком базувалося на старозавітній традиції, отже, апостоли мали бути авторитетними старцями, вкоріненими у цій традиції.

Усі апостоли, за винятком юдея Юди, були галіле­янами. Юда займався грошовими справами їхньої громади. Після його зради замість нього було обрано галілеянина Матвія.

8.14.3. Він здійснив усе, що запланував

Усі дні Ісуса Христа були заповнені інтенсивною працею, іноді Йому і Його учням не було часу навіть поїсти. Але він ніколи не хворів. Ми завжди бачимо його невтомним і сповненим енергії. Навколо Нього завжди була атмосфера любові, радості, віри. Нерідко учнів поряд з Ним охоплював священний трепет від близькості чогось Неосяжного.

Ісус Галілеянин або Ісус Назарянин, як Його тоді називали, зцілював невиліковно хворих, воскрешав померлих, виганяв бісів, ходив по воді, словом угамовував буйні вітри і бурі, помножував рибу і хліб, відпускав людям гріхи, підбадьо­рював слабких, картав лицемірів. При цьому в Ньому не було нічого від самовозвеличення, Він був далекий від будь-яких зовнішніх ефектів.

“Ісус не був надміру відвертим. І ця стриманість поєднувалась з величезною доступністю та дружелюбністю. Однак близькі до Нього відчували, що завжди у Ньому залишається щось невимовне. У Нього були людські почуття, Він не приховував їх, але учні бачили, що Його почуття, на відміну від їхніх власних, завжди залишаються під контролем. Він мав рідкісну гідність і авторитет. Та незважаючи на стриманість, Його слова і поведінка завжди були щирими: ні хитрувань, ні дипломатії Він не потребував”[545].

Менше за все Він був подібним до відстороненого аскета. Святоші говорили про Нього: “Ось людина, яка любить їсти і пити вино”. Ісус далекий від хворобливої екзальтації чи нестям­ного фанатизму, властивих багатьом релігійним подвиж­никам. “Про­­світ­лена тверезість — одна з головних рис Його характеру”[546].

Поцілунок Юди. Символ юдеохристиянської отрути — зрада, що маскується під вірність

Він здійснив усе, що запланував. За Ним полювали, але Він спокійно обходив усі пастки і ніхто не міг Його зупинити. Під кінець він спокійно віддав себе в руки юдеям, бо це було частиною Його плану: “Юда, отже, узявши відділ війська і слуг первосвящеників та фарисеїв, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. Ісус, знаю­чи все, що мало з ним статися, ви­йшов і мовив до них: Кого шука­єте? Ті відповіли: “Ісуса Назарянина”. Каже їм Ісус: Це я. Коли він їм сказав: “це я”, вони подалися назад і впали на землю...” (Іван, 18.3-6). Йому ще дове­­лося заспокоювати переля­ка­них вояків, що не сміли підвестися з землі.