 |
|
Характерні ознаки індустріального суспільства
У ч и т е л ь. Найбільш прикметною ознакою економічного жит-
тя провідних країн (Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія,
США та Японія) на початку століття стало завершення формуван-
ня індустріального суспільства. Насамперед це означало створення
індустріальної структури господарства:
• значно прискорились процеси урбанізації, пролетаризації та
соціального розшарування суспільства;
• частка промислового виробництва перевищила частку виробниц-
тва сільськогосподарської продукції. Світове промислове ви-
робництво з 1871 до 1913 р. зросло майже й 5 разів, а обсяг тор-
гівлі — майже в чотири рази.
Ширше використовується наймана праця — тепер вона охоп-
лює не лише виробництво, а й будівництво, транспорт, сферу по-
слуг, сільське господарство тощо. У 1914 р. чисельність світового
пролетаріату становила 30 млн чоловік. Зросла продуктивність
праці (в 1900–1913 рр. вона виросла в промисловості в середньому
на 40 %).
Швидкими темпами відбувалася концентрація капіталу й ви-
робництва, створювалися монополії різного типу:
• картель — об’єднання кількох підприємств однієї галузі; його
учасники укладають угоду щодо розподілу ринків збуту та цін,
зберігаючи власність над засобами виробництва і продукцією та
комерційну самостійність;
• синдикат — об’єднання підприємств, що виробляють однорід-
ну продукцію; за учасниками синдикату зберігається власність
на засоби виробництва і виробнича самостійність, але вони втра-
чають комерційну самостійність; вироблена продукція реалізу-
ється як власність синдикату через спеціальну контору;
• трест — підприємства, що входять до цієї організації, позбав-
лені виробничої й комерційної самостійності; їх власники пере-
дають тресту засоби виробництва і натомість отримують акції
відповідно до внесеної ними суми паю;
• концерн — об’єднання ряду підприємств різних галузей госпо-
дарства (торговельних фірм, банків, транспортних компаній),
що перебувають під єдиним фінансовим контролем).
(Учні в зошитах записують визначення типів монополій.)
У Німеччині переважали картелі і синдикати, у США — трести
і концерни.
У цей час банки перетворюються на монополістів: вони розпо-
ряджаються майже усім грошовим капіталом, а також значною
частиною засобів виробництва і джерел сировини у своїй країні
і ряді інших держав. Контроль за господарським життям країни
потрапляє до рук всесильної фінансової олігархії. Переважна маса
цінностей зосереджується в руках незначної кількості магнатів ка-
піталу. Фінансова олігархія підпорядковує собі увесь державний
апарат, спрямовує внутрішню, зовнішню політику урядів.
8 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас
У період, коли країни вступили в індустріальне суспільство, де
панують монополії, типовим стає вивезення капіталу. Лише про-
тягом перших 13 років XX ст. капіталовкладення провідних дер-
жав зросли удвічі.
Вивезення капіталу відбувалося нерівномірно. Провідне місце
тут належало Великій Британії. На 1900 р. її зарубіжні інвестиції
становили 20 млрд доларів, Франції — 10 млрд, Німеччини —
3 млрд, а США — тільки 0,5 млрд доларів. Вивезення товарів та
капі талу зв’язало більшість регіонів з європейськими центрами
промисловості й банками. Була сформована система світового гос-
подарства.
Ще однією характерною ознакою нового індустріального сус-
пільства стала поява міжнародних монополій і транснаціональних
корпорацій, котрі розподілили між собою як світові ринки збуту,
так і виробництво товарів. Цей переділ відбувався у гострій бороть-
бі й не завжди відповідав тому територіальному переділові світу
між провідними державами, який уже завершився. У 1907 р. було
укладено угоду про поділ світового ринку і співробітництво між мо-
нополіями — «Загальною електричною компанією» (США) та «За-
гальним товариством електрики» (Німеччина). Фінансові групи —
Дж. Рокфеллера і Ротшільдів — поділили між собою «гасовий
ринок світу».
Величезний вплив на розвиток суспільства в кінці XIX — по-
чатку XX ст. мали науково-технічні досягнення, особливо в галузі
фундаментальних наук.
Наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. завершився процес
формування індустріального капіталістичного суспільства в Захід-
ній і Центральній Європі та в Північній Америці. Це була зона при-
скореного розвитку — «перший ешелон».
Південно-Східна та Східна Європа, включаючи Росію, а в Азії —
Японія лише стали на шлях реформ. Вони представляли зону «на-
здоганяючого розвитку». Схід, окрім Японії, ще не дозрів до
розв’язання буржуазно-демократичних завдань.
У більшості країн Західної Європи та Північної Америки у цей
час існували політичні свободи, діяли парламенти, визнавався
принцип розподілу влади. Більшою чи меншою мірою їх держав-
ний устрій відповідав доктрині народного суверенітету: верховна
влада належить народові, який здійснює її, обираючи своїх пред-
ставників у центральні та місцеві органи влади.
У республіках та конституційних монархіях (наприклад, у Ве-
ликій Британії) існував парламентський режим. Парламенти мали
законодавчу владу, видавали закони, визначали бюджет. Виконав-
чу владу здійснював уряд (кабінет або рада міністрів). Уряд очолю-
вав президент або прем’єр-міністр.
Окрім законодавчої та виконавчої влади, в країнах з парламент-
ським режимом діяла незалежна судова влада — система централь-
них і місцевих судів, а також Верховний суд. Згідно з доктриною
розподілу влади всі три гілки влади — законодавча, виконавча су-
дова — мали залишатися незалежними і взаємно врівноважувати
одна одну, щоб не допустити концентрації влади, що могло привес-
ти до встановлення деспотичного режиму.
Таким чином, характерними ознаками індустріального суспіль-
стві є:
1) створення індустріальної системи господарства;
2) прискорення процесів урбанізації, пролетаризації, соціального
розшарування суспільства:
3) концентрація виробництва і капіталу, створення монополій;
4) злиття банківського капіталу з промисловим, виникнення фі-
нансової олігархії;
5) вивезення капіталу;
6) утворення міжнародних монополістичних союзів;
7) широке використання досягнень науково-технічного прогресу;
8) зростання ролі держави в регулюванні економічних, соціаль-
них і політичних процесів, поява методів державно-монопо ліс-
тич ного регулювання;
9) парламентський устрій, втілення принципу розподілу влад;
10) зміна психології людини і світоглядних цінностей в дусі під-
приємництва.
Політична карта
У ч и т е л ь. На початку XX ст. політична карта світу зазнала
значних змін. Невелика група економічно найбільш розвинених
країн завершила колоніальний поділ світу. У 1900 р. їх володіння
становили близько 54,9 % усіх територій, на яких проживало по-
над 35 % населення. Найбільшою метрополією була Велика Брита-
нія — її влада поширювалась на третину суші Землі, в яких прожи-
вало близько 70 % населення колоній. Другою за величиною
колоніальною імперією була Франція. У французьких колоніях
проживали 9,5 % населення колоніальних країн. На початку XX
ст. у них з’явились серйозні конкуренти — США й Німеччина. У ні-
мецьких колоніях проживало 2,3 % населення.
До того ж переважна більшість формально самостійних країн
Азії та Латинської Америки була тією чи іншою мірою залежними
10 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас
від держав Європи та США. Єдиною країною Азії, яка на кінець
XIX ст. звільнилася від такої залежності і стала на шлях коло-
ніальних пограбувань, була Японія.
Розвинені держави поділили світ на сфери впливу. Апогею до-
сягла колоніальна політика. У колоніях та напівколоніях прожи-
вало 1367 млн чол., або 79 % населення Землі. Британська, Фран-
цузька, Російська, Оттоманська, Австро-Угорська, Німецька,
Портуґальська імперії набули класичних ознак, які їх об’єднували,
і водночас призводили до загострення нездоланних суперечностей.
Виняток становили Швейцарія, Швеція, Норвегія, деякі латино-
американські країни, де знаходила притулок трудова й політична
еміграція поневолених народів.
Політичне життя
У ч и т е л ь. У політичному устрої простежувались дві тенден-
ції — розвиток держав унітарного й федеративного типу. При-
кладом унітарних дер жав на початку століття були Ве лика
Британія, Франція, Італія. Влада у них зосереджувалася в цент-
ральних органах, місцеві органи могли самостійно вирішувати
лише другорядні питання. З одного боку, це сприяло національ-
ній консолідації, а з іншого — спричиняло невдоволення через
недостатнє урахування особливостей регіонів. За федеративного
устрою влада поділяється між центральним і регіональним уря-
дами. Засади феде рал ізму найбільш послідовно втілювал ися
в Сполучених Штатах Америки.
Абсолютних монархій на європейському континенті на зламі
століть майже не залишилось. Парламентський режим встановив-
ся і в республіках, і в конституційних монархіях. Республіки, за-
лежно від того, кому належала вся повнота влади в країні, були
президентськими або парламентськими.
У провідних країнах відбулась структуризація суспільства. Ма-
сові політичні партії консерваторів і лібералів здобули досвід і ви-
робили гнучку тактику й стратегію боротьби за вплив на суспіль-
ство. Перехопити владу намагалися Лейбористська партія (Англія)
та соціал-демократичні партії (Росія, Австрія, Угорщина, Бельгія,
Польща, Голландія та ін.).