Здавалка
Главная | Обратная связь

Країна Особливості політичної ситуації



Чілі У вересні 1924 р. група офіцерів здійснила військовий пере-

ворот під гаслами створення сильного уряду. Хунта, що за-

хопила владу, зібрала навколо себе правителів і прибічників

твердої авторитарної влади, реформістів і радикалів.

Незважаючи на прийняття прогресивної Конституції

1925 р., передового трудового законодавства, реальна влада

у країні дедалі більше зосереджувалася в руках Ібаньєса

дель Кампо, який обійняв посаду військового міністра.

У 1927 р., ставши президентом країни, він установив режим

особистої диктатури (1927–1931 рр.)

Куба У 1925 р. президентом країни було обрано Херардо Мачадо-

і-Моралеса, який установив в країні диктаторський режим,

розпочавши жорстокі репресії проти демократичного руху.

Мачадо створив урядову федерацію трудящих і наслідував

приклад італійського фашизму, називаючи себе «антиль-

ським Муссоліні»

Нікараґуа Установлено диктаторський режим після придушення руху

патріотів на чолі з Аугусто-Сесаром Сандіно. Владу захопив

командувач національної гвардії Анастасіо Сомоса. Дикта-

тура клану Сомоси проіснувала в Нікараґуа понад 40 років

 

Запитання до таблиці

1. В яких країнах Латинської Америки були встановлені дикта-

торські режими?

2. Чому, на вашу думку, саме в цих країнах диктатура перемогла

демократичні принципи та ідеї?

У ч и т е л ь. На хвилі загальнореволюційного підйому, що по-

чався в Європі наприкінці війни, трудящим Латинської Америки

вдалося досягти важливих соціальних завоювань. Так, у Бразилії

в 1919 р. була дозволена діяльність профспілок і прийняті закони

про відповідальність підприємців за нещасні випадки на виробни-

цтві, відміну штрафів та поліпшення санітарних умов. 8-годинного

робочого дня добилися працівники Коста-Ріки, Арґентини та Ку-

би. У Чілі в 1920–1925 рр. до того ж були запроваджені обов’язкові

недільний відпочинок та соціальне страхування. В Арґентині у се-

редині 20-х рр. розгорнулася масова кампанія за націоналізацію

родовищ нафти, що й було здійснене у 1929 р.

У Бразилії та Нікараґуа зіткнення прогресивних і реакційних

сил у 20-і набуло форми збройної боротьби. У середовищі молодшого

 

46 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас

офіцерства бразильської армії виник патріотичний та антиолігар-

хічний рух тенентистів (портуґальською tenente — лейтенант).

У липні 1922 р. вони організували повстання у форті Копакабана

в Ріо-де-Жанейро, через 2 роки — в Сан-Паулу, яке вони утримува-

ли протягом трьох тижнів, а колона повстанців під командуванням

капітана-інженера Луїса Карлоса Престеса, застосовуючи тактику

маневреної партизанської війни, за 2,5 роки пройшла 25 тис. км

з південного сходу на північ 14-ма штатами країни, завдавши пів-

сотні поразок кращим генералам урядової армії. Непереможною,

вона в лютому 1927 р. відступила на територію Болівії. У Нікара-

ґуа в травні 1926 р. ліберальна опозиція також піднялася на бо-

ротьбу проти реакційного режиму, невдовзі до армії лібералів при-

єднався повстанський загін під проводом робітника Аугусто Сесара

Сандіно, що продовжив бойові дії після того як опозиція через рік

склала зброю. Восени 1927 р. за участі добровольців майже з усієї

Латинської Америки на півночі країни почала формуватися парти-

занська армія, яка завдала чимало поразок урядовим військам

і підрозділам морської піхоти США. Зрештою, обраний у листопаді

1932 р. президентом Нікарагуа від партії лібералів Сакаса погодив-

ся піти на переговори із Сандіно.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.