 |
|
Пакт Бріана–Келлога
4-а група
Учні опрацьовують витяг з пакту Бріана–Келлога.
27 серпня 1928 р.
Стаття 1
Високі Сторони, що домовляються, урочисто ого лошують від
імені своїх народів, що вони засуджують засіб використання війни
для врегулювання міжнародних конфліктів і відмовля ються у сво-
їх взаємовідносинах від війни як знаряддя національної політики.
Стаття 2
Високі Сторони, які домовляються, визнають, що врегулюван-
ня або розв’язання всіх суперечностей або конфліктів… повинні
розв’язуватися лише мирними засобами.
Стаття 3
Ця угода буде ратифікована Високими Сторонами, що домовля-
ються… згідно з конституціями цих країн, і вона набере чинності
у відносинах між ними, щойно всі документи про ратифіка цію буде
депоновано у Вашинґтоні.
Ця угода, щойно вона набере чинності, як це передбачено в попе-
редньому абзаці, залишиться відкритою так довго, скільки буде
необхідно для приєднання до неї інших держав світу.
Запитання
1. Що спонукало Францію та США до розробки та укладання так
званого пакту Бріана–Келлога?
2. Якими були основні умови даного пакту?
3. Які країни приєдналися до даного пакту?
4. Чи відіграв даний пакт призначену йому роль у забороні гонки
озброєнь та війни як засобу розв’язання конфліктів між держа-
вами? Свою думку обґрунтуйте.
Складання таблиці
Розгляд питання про плани Дауеса та Юнга доцільно провести
під час складання порівняльної таблиці. Для цього учні опрацьову-
ють відповідний пункт параграфа у підручнику та додаткову ін-
формацію.
План Дауеса План Юнга
Мета
Коли і де прийнятий
Сума репарацій, умови виплати
Наслідки
100 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас
Репарація — повне або часткове відшкодування (за мирним до-
говором або іншими міжнародними актами) державою, що
розв’язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що за-
знала нападу.
План Дауеса
Наприкінці 1922 — на початку 1923 р. суперечності між
Німеч чиною та країнами-переможницями загострилися. Найбо-
лючішим залишалося питання про репарації. Обсяг репарацій,
установле ний 1921 р., виявився для Німеччини нездійсненним.
С користав ш ис ь з не виконання Німе чч иною ре параційних
зобов’язань, у січні 1923 р., Франція і Бельгія окупували Рур-
с ький басейн та Р ейнсь ку область. Оку пація Руру, де було
з ос ере джено важку промисл овість Німеч чини, призвела до
загост рення економічної кризи в країні. Тисячі підприємств при-
пинили діяльність через відсутність сировини, зросло безробіття,
зменшилася заробітна плата, збільшилась інфляція. Криза на-
була міжнародного характеру, але ні США, ні Велика Британія
не підтримали Францію , не бажаю ч и її посилення в Європі.
Франція (а також Бельгія) мусила виве сти свої війська та пого-
дитися на перегляд репараційних зобо в’язань Німеччини.
Лондонська конференція, що відбулася в серпні 1924 р,, схва-
лила розроблену комісією експертів під керівництвом директора
одного з найбільших банків Чикаго американця Чарльза Дауеса
(план Дауеса) доповідь, спрямовану на перегляд репараційних
зобов’язань Німеччини. План Дауеса не визначав загальної суми
репарацій.
Згідно з цим планом, прийнятим 16 серпня 1924 р., Німеч-
ч ина щор оку с пл ачувала пе вну с уму репарацій ( поступово
збільшую чи її з 1 млрд марок у 1924–1925 рр. до 2,5 млрд
у 1928–1929 рр.). Як головні джерела покриття репарацій перед-
бачалося викорис товувати надходження державного бюджету,
що мали збільши тись від запровадження високих непрямих по-
датків на товари широкого вжитку, а також на прибутки німець-
ких промислових підприємств і залізниць. Це викликало вкрай
незадовільну реак цію більшості німецьких громадян. А втім,
Німеччині надавалося 800 млн золотих марок у вигляді позики
від США. Це допомогло відновити німецьку економіку. У на-
ступні шість років іноземні інвестиції в Німеччину перевищили
20 млрд марок. План був розрахований на те, що німецькі під-
приємства та фірми перене суть свою зовнішньоекономічну ді-
Тема 3. Повоєнне облаштування світу101
ял ьність до Східної Європи, на самперед до СРСР. США, Велика
Британія та Франція мали наміри в такий спосіб позбутися по-
тенційного конкурента в Європі.
Згодом, із розвитком економіки Німеччини та посиленням її
впливу в міжнародних відносинах, уряд країни почав вимагати пе-
регляду умов плану Дауеса. Позицію Німеччини підтримали
США.
План Юнга
Другий репараційний план для Німеччини, прийнятий 1929 р.,
назвали планом Юнга, оскільки головою створеного Лігою Націй
комітету е кспертів з розв’язання репараційного питання став
американський підприємець, президент електротехнічного трес-
ту О. Юнг. План Юнга було затверджено 20 січня 1930 р. на
конференції в Гаазі. За новим репараційним планом розмір що-
річних виплат було зменшено й визначено в розмірі 2 млрд марок
на найближчі 37 років. Відповідно до плану Юнга всі форми та
види контролю над Німеччиною, її господарством і фінансами
л іквідовувал ися. Для отримання й розподілу репарацій було
створено Банк міжна родних розрахунків, головною функцією
я кого стало фінансуван ня важкої та військової промисл овості
Німеччини. Банк зміцню вав позиції американського капіталу
в Європі.