Главная | Обратная связь

ФІЗІОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗМИНАННЯ.

Під розминанням розуміють виконання комплексу попередніх вправ перед виступом на змаганнях або основною частиною тренувального заняття, а перед робочим днем - ввідною гімнастикою. Розминання сприяє оптимізації предстартового стану, забезпечує прискорення процесів впрацьовування, підвищує працездатність. Механізми позитивного впливу розминання на подальшу змагальну або тренувальну діяльність різноманітні.

Перші фізіологічні дослідження позитивного впливу попередньої подіюбної, але меншої по величині м’язової роботи на досягнення більш високої працездатності в наступній діяльності (зробили) провели скандинавські фізіологи в 1934 році (Креф і Рінгард).

Хоч практичного висновку з лабораторних досліджень автори не зробили.

Підвищення ефективності робочих рухів або спортивних вправ завдяки виконанню попередніх фізичних вправ, які стабілізують стартові стани, прискорюють процес впрацьовування, було детально досліджено на прикладі розминанння перед бігом на 100 м (Е.Сімонсон, К.Тесленко, М.Горкін, 1936), перед бігом на 30 м (Л.С.Осіпов, 1937), а потім перед бігом на 1000 м (М.Я.Горкін, 1988). Фізіологічна суть розминання заключається в тому, що комплекс попередніх вправ зумовлює, по-перше, підвищення збудливості і рухливості нервових процесів в коркових і, можливо, підкоркових структурах.Це дає можливість перебороти інерцію центрально-нервових процесів у всіх ланках формування координованої рухової діяльності шляхом використання таких механізмів, як “проторення шляхів” і синхронізація - співнастроювання ритмів збудження. А це зумовлює і меншу вираженість співпряжених гальмівних процесів в ЦНС і полегшує розвертання посиленої діяльності функціональних систем. По-друге, попередні вправи забезпечують посилення основних вегетативних процесів дихання і кровообігу, прискорення процесів обміну речовин, що пов’язано із підвищенням внутрішньої температури і прискорення біохімічних реакцій.

Ще в 1927р. помічено, що бігуни на довгі дистанції роблять попередні короткі прбіжки, що вважалось виправданим, так як прискорювало підвищення використання О₂ до стабільного рівня.

Спеціальні дослідження показали, що після розминання у людини підвищується збудливість сенсорних центрів зон кори головного мозку (Васільєв, 1949), зменшується час сенсомоторних реакцій (С.П.Нарікашвілі, А.І.Церетелі, 1954), збільшується збудливість, скорочується хронаксія скелетних м’язів (Е.Б.Косовская, 1948), прискорюється формування біопотенціалів працюючих м’язів (М.Е.Маршак, 1947). В результаті розминання прискорюється і посилюється серцебиття, підвищується АТ, посилюється легенева вентиляція і поглинання О₂ (О.Н.Крестовніков, 1937, 1951).

М’язова робота, що виконується через 5-10 хв після розминання характеризується зменшенням вираженості початкових зусиль, покращення реакції засвоєння ритму подразнень, тобто підвищення лабільності ЦНС (Р.Л.Рабінович, 1963), більшою швидкістю формування рухової функції скелетних м’язів, що відображається на ЕМГ (М.Е.Маршак, 1947; В.М.Волков, 1958), підвищенням точності та сили виконуємих рухів (А.Доквадзе, 1934); завдяки зменшенню витрат О₂ на 1 кгм роботи, меншим накопиченням молочної кислоти в крові і меншим зростанням кисневого боргу (М.Д.Чаркін, В.М.Кауфман, М.М.Ельшберг, 1939), більш швидким збільшенням легеневої вентиляції (Б.С.Гіппенрейтер, 1952; Е.В.Логінова, 1957), прискоренням початку потовиділення, прискорення протікання біохімічних процесів в скелетних м’язах (Н.Р.Чаговець, 1959).

Зміна реакції організму на майбутню м’язову роботу після попередніх фізичних вправ обумовлено виникненням нової установки ЦНС на формування активної діяльності, що являється результатом слідових процесів в ЦНС, що зберігаються деякий час (5-15 хв) після розминання (О.Н.Крестовніков, 1951; Б.С.Гіппернрейтер, 1953).

Розминання поділяють на загальну і спеціальну частину. Загальна частина сприяє створенню оптимальної збудливості ЦНС і рухового апарату. Спеціальна - спрямована на підвищення працездатності тих ланок рухового апарату, які будуть приймати участь в наступній діяльності. Оптимальні величини тривалості розминання і тривалості інтервалу між її закінченням і початком роботи визначається видом спортивної діяльності, спетенню натренованості спортсмена і інших факторів. Оптимальна величина інтервалу між розминанням і початком основної роботи складає біля 3-5 хв.

Отже, основні положення впливу розминання:

Розминання підвищує збудливість сенсорних і моторних нервових центрів кори великих півкуль, вегетативних нервових центрів, посилює діяльність залоз внутрішньої секреції, що приводить до створення умов для прискорення процесів оптимальної регуляції функцій під час виконання наступних вправ.

2. Розминання посилює діяльність всіх ланок кисневотранспортної системи (дихання, кровообіг): підвищується ЛВ, дифузія О₂ із альвеол в кров, ЧСС і серцевий викид, АТ, венозний поворот, розширюються капіляри в легенях, серці, скелетних м’язах. Все це приводить до посилення постачання тканин О₂ і відповідно до зменшення кисневого дефіциту в період впрацьовування, попереджає стан “мертвої точки” або прискорює відкриття “другого дихання”.

Розминання посилює шкірний кровотік і понижує поріг початку потовиділення, тим самим воно здійснює позитивний вплив на терморегуляцію, полегшує тепловіддачу і попереджує черезмірне перегрівання тіла під час виконання наступних вправ.

4. Багато із позитивних ефектів розминання пов’язані з підвищенням температури тіла і, особливо, працюючих м’язів. Це приводить до зниження в’язкості м’язів, підвищенню швидкості їх скорочення і розслабленняю За даними А.Хілла, в результаті розминання швидкість скорочення м’язів ссавців збільшується приблизно на 20% при підвищенні температури тіла на 2°. При цьому збільшується швидкість проведення імпульсів по нервових волокнах, понижується в’язкість крові.