 |
|
Примус та переконання в механізмі кримінально процесуального регулювання.
Примус – невід’ємна властивість правового регулювання. Процесуальний примус – елемент у механізмі кримінально-процесуального регулювання, за допомогою якого дер-жава має на меті реалізувати вимоги закону в ситуації, коли зо-бов’язана особа не виконує чи неналежно виконує встановлені для неї процесуальні обов’язки [1, c. 97].
Основний фактор, який визначає необхідність кримінально-процесуального примусу та є підставою його застосування, – це мож-ливість вчинення учасником процесу неправомірної дії. Примусовий характер цих заходів, який виражається в обмеженні прав особи, що піддається примусу, забезпечує її належну поведінку незалежно від того, вчинена чи не вчинена неправомірна дія [2, c. 65].
Примус реалізується через систему дій та рішень, які забезпе-чують досягнення або ж мети конкретної процесуальної дії, або ж мети стадії кримінального провадження чи виконання завдань кримінально-го судочинства загалом. Таким чином, примус реалізується через сис-тему заходів, які є предметом дискусії на сторінках наукових видань.
На думку В.М. Корнукова, кримінально-процесуальний примус – це сукупність усіх передбачених нормами кримінально-процесуаль- ного права заходів примусового впливу, які мають забезпечити вико-нання обов’язків учасниками процесу під час розслідування та судово-го розгляду кримінальних справ і належне виконання завдань криміна-льного судочинства [3, c. 7].
Білет 36
1.Свідок у кримінальному провадженні, його права, обов’язки та відповідальність.
Стаття 65. Свідок
1. Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
2. Не можуть бути допитані як свідки:
1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника;
2) адвокати - про відомості, які становлять адвокатську таємницю;
3) нотаріуси - про відомості, які становлять нотаріальну таємницю;
4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи - про відомості, які становлять лікарську таємницю;
5) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
6) журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації;
7) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали;
8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, - про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення;
9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо дійсних даних про їх особи;
10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, - щодо цих даних.
3. Особи, передбачені пунктами 1-5 частини другої цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
4. Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв - без згоди представника дипломатичної установи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд перед допитом осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитися давати показання.
Стаття 66. Права та обов’язки свідка
1. Свідок має право:
1) знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
2) користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються згідно з положеннямистатті 50 цього Кодексу;
3) відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні ним, близькими родичами чи членами його сім’ї кримінального правопорушення, а також показання щодо відомостей, які згідно з положеннями статті 65 цього Кодексу не підлягають розголошенню;
4) давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших відомостей, які йому важко тримати в пам’яті;
6) на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
7) ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження;
8) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
9) заявляти відвід перекладачу.
2. Свідок зобов’язаний:
1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
2) давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
3) не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв’язку з виконанням його обов’язків.
3. Особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.
Стаття 67. Відповідальність свідка
1. За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність.
2. За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом.
2. Засоби збирання та перевірки доказів у кримінальному провадженні.
Докази –це фактичні дані отримані у передбаченому КПК порядку на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд встановлює наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.
Збирання –діяльність спрямована на отримання доказів шляхом проведення передбачених у законі дій. Може включати в себе пошук доказів, одержання і закріплення (огляд, обшук). Збирання доказів може відбуватись тільки засобами передбачених законом (ст.. 93 КПК).
Збирання доказів
1. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.
2. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
3. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
4. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
Перевірка – здійснення шляхом аналізу кожного доказу окремо, шляхом зіставлення одного доказу з іншим, шляхом проведення нових слідчих дій; витребування нових речей або документів (слідчий експеримент). Мета – встановлення належності, допустимості, достовірності доказів.
Оцінка –це розумова діяльність суб’єктів доказування з вирішення питання про належність, допустимість, достовірність доказів. Здійснення на підставі внутрішнього переконання. (ст.. 94 КПК).
Стаття 94. Оцінка доказів
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.