 |
|
Болонський процес і демократизація освіти
Чи сумісні влада – політика – демократія – мораль – освіта – виховання?
Не втрачає актуальності положення Діогена Лаертського (грецький письменник першої половини III ст.). Він зауважив, що піфагорійцю Ксенофілу було поставлено питання: як краще (морально) виховати сина? Ксенофіл відповів: народити його (сина) в благозаконній державі (інколи відповідь приписують іншому філософу).
Коментуючи вказане питання (і відповідь на нього), Гегель наголосив, щосин необхідно має бути “громадянином держави, у якій діють хороші закони”.., причому “державні закони не можуть поширюватись на переконання, бо в сфері морального я є для себе самого і насилля тут не має сенсу” (Гегель Г.В.Ф. Философия права : пер. с нем.; [ред. и сост. Д.А.Керимов и В.С.Нерсесянц] / Г.В.Ф.Гегель. – М. : Мысль, 1990. – С. 494, 143).
Доцільно наголосити, що демократія в її сутнісному смислі не є владою більшості. Розуміння цього містить питання-попередження Платона: а якщо серед меншості Мудрець?Натяк на долю Сократа? І не тільки.
Ідеї демократії в освіті дотримувався Дж.Д’юї. Він пише: “Демократичні підходи” покликані розвивати моральні й соціальні позиції суб’єктів учіння... “Маємо два критерії, що вказують на демократію. Перший позначає не тільки розмаїття і варіативність спільних інтересів, а й більшу довіру та визнання цих інтересів чинником взаємоконтролю. Другий – передбачає вільнішу взаємодію між соціальними групами (ізольованими настільки, настільки захочуть), і, навіть, більше, зміну соціальних уподобань, їхнє тривале пристосування до нових ситуацій під час взаємодії. Ці дві ознаки точно характеризують демократичне суспільство. Реалізація таких форм суспільного життя в освіті, де інтереси перехрещуються і де зважають на прогрес, чи то пристосування, сприяє тому, що демократична спільнота більше приваблива для людей, аніж інші системи, що пропонують офіційну систематичну освіту”.
(Д’юї Дж. Демократія і освіта / Дж.Д’юї : пер. з англ. Мирослава Олійник, Ірина Босак, Галина Пехник. – Л.: Літопис, 2003. – С. 118, 73).
На думку С.Франка, демократія – це “не влада всіх, а служіння всіх”. Механізм поєднання громадянського суспільства та держави соціальним цілим утворює передусім право як начало “публічно-приватне”. Проте він радше мав на увазі деяку ідеальну модель суспільства (Франк С.Л. Духовные основы общества /С.Л.Франк. – М.: Республика, 1992. – С. 146).
“Демократія у сучасних умовах, – зазначив С.Кримський, – сполучає принцип правової держави, владу закону із соціальною самодіяльністю людей, розвиненим громадянським суспільством. А це передбачає істотне збагачення принципу плюралізму” (Кримський С.Під сингатурою Софії. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2008. – С. 239–240).
Демократія як верховенство Закону…
Із приєднанням України до Болонської конвенції значно активізувалися реформаційні процеси в освіті.
Умовою виконання Болонських домовленостей в країні є “збереження національної педагогічної матриці” (Андрущенко В. Філософія освіти XXI століття: у пошуках перспективи /В.Андрущенко // Філософія освіти. – 2006. – № 1. – С.10).
“Матриця” (лат. matrix – маточник, стовбур, з якого ростуть гілки).
Проте Болонські домовленості “вже перейшли рубікон теорії і розгортаються в практичній площині, актуалізуються на рівні впровадження в практику національних освітніхсистем.., магістраль філософського прогнозу розвитку освіти XXI ст. сьогодні вийшла за межі Болонського процесу. Завдання сучасної філософії освіти – визначення контурів цього виходу, дослідження детермінуючих чинників і суті, можливих ризиків, суперечностей та їх уникнення…Йдеться про філософію розвитку освіти в пост-Болонському просторі” (Андрущенко В. Вища освіта у пост-Болонському просторі: спроба прогностичного аналізу /В.Андрущенко // Філософія освіти. – 2005. – № 2. – С. 7).
Література:
Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін; [упоряд.: М.Ф.Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В. Грубіянко, І.І.Бабин]. – Т., 2003. – 52 с.
Вища освіта України і Болонський процес: навч. посіб. ; [за ред. В.Г.Кременя]. – Т., 2004.
Моделі гармонізації національних і міжнародних стандартів освіти у контексті Болонського процесу. – Л., 2004. – 212 с.
Інноваційні технології та реформа змісту освіти в контексті Лісабонської стратегії ЄС: метод. видання. – К., 2007. – 195 с.