 |
|
Організаційна структура управління: типізація структур управління
Як вже зазначалось організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів [6, С.62] .
В організаційній структурі управління кожний її елемент (управлінський чи виробничий підрозділ) має своє певне місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію, а саме [6, С.63]:
· лінійні, що виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор – начальник цеху – майстер).
· функціональні: характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях управління, але не підпорядковані один одному адміністративно (начальник цеху – начальник планового відділу).
· міжфункціональні, що мають місце між підрозділами одного і того ж рівня управління (начальник цеху – начальник цеху).
Відповідно до цих зв'язків відбувається типізація організаційних структур управління. В практиці господарювання традиційно виділяють декілька типів оргструктур управління, серед яких розглядають такі [6, С.63-69]:
Лінійна. Це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємозв’язки. За неї кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі.
Переваги:
· чіткість взаємовідносин;
· несуперечливість команд;
· оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень;
· надійний контроль.
Недолік:
· високі вимоги до кваліфікації керівника, його поінформованості у різних галузях знань.
Функціональна. Це структура, де відбувається поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За неї кожен виробничий підрозділ отримує розпорядження від керівників декількох функціональних підрозділів підприємства. Отже, виконавці одночасно підпорядковані всім функціональним керівникам.
Переваги:
· компетентність керівництва в межах кожної функції управління;
· збільшення чутливості до нових явищ у зовнішньому середовищі.
Недоліки:
· суперечливість і неузгодженість розпоряджень;
· труднощі в координації діяльності управлінських підрозділів;
· зниження оперативності роботи органів управління.
Лінійно-функціональна. Ця структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), де функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські рішення. Лінійні керівники не підпорядковані функціональним керівникам підрозділів апарату управління.
Переваги:
· завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень;
· сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних підрозділів.
Недоліки:
· в умовах швидких технологічних змін та оновлення номенклатури продукції використання цієї структури розтягує термін підготовки та прийняття управлінських рішень;
· відсутність злагодженості у роботі функціональних підрозділів.
Дивізіональна. Для цієї структури характерне поглиблення поділу управлінської праці.
Так, шляхом децентралізації оперативні функцій управління передаються виробничим підрозділом, а шляхом централізації відбувається зосередження у вищих адміністративних ланках корпорації загальнокорпоративних функцій управління. Внаслідок цього утворюються виробничі підрозділи, що мають назву дивізіон. Кожен із них має досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування.
Групування видів діяльності у дивізіональній організаційній структурі відбувається з використанням принципу поділу праці за цілями. А це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність.
Можливі три способи групування виробничих підрозділів:
1. Продуктовий (виготовлення певного продукту – див. схему).
2. За групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів).
3. За місцем розташування (географічна ознака).
Переваги:
· гнучке реагування на зміни у зовнішньому середовищі;
· швидке прийняття управлінських рішень;
· підвищення якості управлінських рішень.
Недоліки:
· збільшується чисельність апарату управління та витрати на його утримання.
Матрична.Суть її полягає в тому, що поряд з лінійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи. Вони формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів, тимчасово підпорядковані керівнику проекту, а по завершенню робіт повертаються в свої підрозділи. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи і разом з тим є функціональним керівником виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.