Главная | Обратная связь

Программы управления производительностью труда

Международная организация труда выделяет понятие производительности всей хозяйственной системы (ПСХ) и производительности труда (ПТ). Первая категория оцениваться с позиции соотношения достигнутых результатов и совокупных затрат производственных ресурсов на достижение этого результата (труда, основных фондов, материалов, сырья и пр. ресурсов).

Учитывая первоочередную важность повышения производительности системы для конкурентоспособности предприятия, руководители и специалисты всех уровней в перспективных организациях должны разрабатывать и внедрять программы управления ПХС, в которой наряду с программами совершенствования технико-технологического и организационного уровня производства и управления, важное место отводится повышению производительности труда.

Сущность управления производительностью состоит в создании условий для ее роста. Одновременно повышение производительности представляет собой процесс изменений в экономике. Поэтому для повышения производительности необходимо управлять изменениями, то есть генерировать, мотивировать, стимулировать их. При этом важно планировать и координировать масштабы и интенсивность изменений во всех организационных элементах, включая занятость, структуру кадров, квалификацию, образование, технологию и оборудование, продукцию, рынки сбыта и сырья.

Целями программ управления производительностью является эффективное использование человеческих ресурсов, минимизация затрат на производство, создание эффективной системы измерения производительности.

Программы управления производительностью труда, как части общей системы управления ПХС, включают в себя следующие этапы:

1) измерение и оценка достигнутого уровня производительности труда на предприятия в целом и по отдельным видам труда. Правильное и точное осуществление этого этапа является самой важной предпосылкой успешности следующих этапов и всей программы в целом. Чтобы измерять производительность труда надо сопоставить количество выработанной продукции с затратами на ее производство. Однако это не простое задание. Большинство организаций производят разнообразную продукцию, которую сложно сравнивать и складывать. Универсальные стоимостные показатели подвержены инфляции, зависят от рыночной конъюнктуры, ними не всегда можно выразить объемы незавершенного производства. Еще сложнее точно подсчитать затраты труда на выпуск конкретного вида продукции, поскольку каждый работник прямо или косвенно занят производство многих видов продукции, и распределить между ними затраты труда просто только для рабочих сдельщиков.

Кроме того, ресурсы взаимозаменяемы и количество труда можно уменьшить за счет технических нововведений. На этом этапе задачами экономиста является использование различных приемов и методов измерения для обеспечения достоверности и сравнимости показателей производительности труда;

2) поиск и анализ резервов повышения производительности труда на основе информации, полученной в ходе измерения и оценки. Для поиска резервов следует поощрять высококвалифицированных представителей различных специальностей, обладающих фундаментальностью и широтой взглядов и умеющих видеть перспективу. Важным заданием экономиста на этом этапе является разработка критериев результативности программы, расчет ожидаемого экономического эффекта от внедряемых мероприятий;

3) разработка плана использования резервов роста производительности труда, в котором намечают конкретные сроки и мероприятия по их реализации, планируются затраты и рассчитывают экономический эффект от их внедрения, назначаются ответственные исполнители. При разработке плана менеджеру необходимо обеспечить согласование целей и задач программы, четко сформулировать цели, проранжировать их в зависимости от значения и очередности во времени;

4) разработка систем мотивации работников к достижению запланированного роста производительности труда. Менеджер должен помнить, что для успеха дела необходимо обеспечить, вплоть до идентификации, сближение целей и задач организации с личными целями и желаниями работников. То есть, в каждом конкретном случае выигрыш от повышения производительности труда должен быть распределен между организацией, которая обеспечила его достижение, и работником, приложившим для этого свои трудовые усилия. Работающие должны заранее знать, как запланированный результат роста производительности труда повлияет на реализацию их личных, профессиональных интересов;

5) контроль за реализацией мероприятий, предусмотренных планом и всей программой, и регулирование их выполнения. В процессе контроля сравниваются фактические и заданные показатели ПТ. При значительных отклонениях менеджер принимает решение о регулировании системы. Следует помнить, что контроль необходим, прежде всего, для содействия достижению целей. Организуя контроль, следует уделить внимание обратной связи, реальности требований, заинтересованности работников, экономичности контролируемых систем;

6) измерение и оценка реального влияния мероприятий на рост производительности труда, что необходимо для оценки эффективности внедрения программы роста ПТ и определения приоритетов на предстоящий период.

Таким образом, управление производительностью труда – это сложное комплексное задание, одинаково важное для организаций любого размера, формы собственности и механизма хозяйствования, если она планирует достичь успеха в рыночной конкуренции. Реализация этой задачи зависит от грамотной и скоординированной работы экономистов и менеджеров на всех этапах выполнения программы.

 

Показники обсягів виробництва для виміру продуктивності праці

 

До обсягу товарної продукції (ТП) включають готову (доведену до завершеного виду) продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини виготовлені на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи пов’язані з освоєнням нової техніки.

Обсяг товарної продукції визначають за формулою:

n

ТП = å N і х Ц і + Р, (1)

і = 1

де N і – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях; Ці –гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.; Р – вартість робіт і послуг на сторону, грн; n – кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному вигляді, незалежно від ступеню її готовності, і визначають за формулою:

 

ВП = ТП – (НЗВп – НЗВк) – (Іп - Ік), (2)

Де НЗВп, НЗВк – вартість залишків незавершеного виробництва, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.; Іп.Ік- вартість інструменту для власних потреб, відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

Валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг продукції незалежно від того, де вона буде використана, чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрішньозаводський оборот (ВЗО) - це та кількість продукції, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також розрахувати за формулою :

ВП = ВО – ВЗО (3)

Реалізована продукція (РП)– це продукція, яка відвантажена споживачеві й за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства – постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованой продукції обчислюється за формулою :

 

РП = ТП + (Гп – Гк) + (Внп - Внк), (4)

де Гп, Гк – залишки готової нереалізованої продукції, відповідно, на початок і кінець планового року, грн.; Внп, Внк – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати ще не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців , відповідно на початок і кінець планованого року, грн.

У матеріаломістких галузях використовують показник нормативної вартості обробітку (НВО), який розраховують за формулою:

n

НВО = å НВО_і х N_і ,

і = 1

НВОі = ЗПр_і + Цв_і + Зв_і,

де ЗПр_і - заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова з відрахуванням на соціальні заходи) на одиницю виробу, грн.; Цв_і - цехові витрати на одиницю виролбу і-го виду, грн.; Зв_і – загальнозаводські витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП), або новоствореної вартості, обчислюється за формулою:

ЧП = ВП – М + А, (5)

де М- матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.; А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Або ЧП = ЗП + Пр, (6)

де ЗП – заробітна плата працівників з нарахуваннями на соціальні заходи, грн.; Пр – прибуток підприємства.

В галузях з високим рівнем технічного оснащення застосовується показник умовно-чистої продукції, який зацікавлює в покращенні використання основних засобів. Обсяг умовно-чистої продукції (УЧП) дорівнює

УЧП = ЧП + А = ЗП + Пр + А, або УЧП = ВП – М + А (7)

З метою оцінки ефективності праці застосовують показник нормативно-чистої продукції (НЧП), обсяг якої визначається множенням кожного виду продукції в натуральному виразі на норматив чистої продукції на одиницю продукції кожного виду. Нормативи чистої продукції повинні бути стабільними. Норматив чистої продукції на виріб визначається за формулою:

НЧП = ЗПр (1 + Кз) + Пр_н (8)

де ЗПр – заробітна плата основних робітників з нарахуваннями; Кз – коефіцієнт, який обчислюється відношенням суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва. до суми заробітної плати основних виробничих робітників.

 

Трудомісткість : технологічна, обслуговування, виробнича, управління, повна.

Технологічна трудомісткість включає затрати праці основних робітників відрядників і погодинників : Тт = Тв + Тп (9)

Трудомісткість обслуговування включає затрати праці допоміжних робітників основних цехів (Т д_о) , і допоміжних працівників усіх допоміжних цехів та служб (Т д_о) :

Тоб = Т д_о + Тд _д (10)

Трудомісткість виробнича: Твир = Тт + Тоб (11)

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців.

Повна трудомісткість виготовлення продукції включає:

Т = Тт + Тоб + Ту (12)

Т = Твир + Ту (13)

У: АП, №2, 2008 , с.32 - 37

Таблиця 1 Динаміка продуктивності праці та її компонентів (%) *

 

 

	ВВП	Випуск продукції	Чисельність працюючих	Динаміка продуктивності праці
	тис.	%	За обсягом ВВП	за обсягом випуску продукції
	100,0	100,0	25 419,1	100,0	100,0	100,0
	47,8	55,8	23 725,5	93,3	51,2	59,8
	43,2	52,9	20 175,0	79,4	54,4	71,5
	47,2	58,5	19 971,5	78,6	60,1	74,5
	49,7	65,2	20 091,2	79,0	62,9	82,5
	54,5	72,5	20 163,3	79,3	68,7	91,4
	61,1	83,1	20 295,7	79,8	76,5	104,1
	62,7	86,8	20 680,0	81,4	77,1	106,7
	67,3	93,6	20 730,4	81,6	82,5	114,7
2006 до 2000	155,8	176,9	20872,5	102,8	152,6	172,2

* Розраховано за: "Національні рахунки України за 2005 рік". Стат. збірник. Держкомстат України. Київ - 2007, С. 53, 58, 62; "Статистичний щорічник України за 2006 рік. Держкомстат України. Київ - 2007, С. 356; "Національні рахунки України за 2006 рік". Стат. бюлетень. Держкомстат України, Київ - 2007, С. 5.

 

За даними табл..1. видно, що загалом по економіці у 1995 р за обсягом ВВП продуктивність праці скоротилася порівняно з 1990 р. майже вдвічі, а у 2006 р. вона ще не досягла рівня докризового 1990 р. За останні шість років продуктивність праці зросла майже у півтора рази.

Показник продуктивності праці, розрахований за обсягами випуску продукції (товарів і послуг) уже перевищив рівень 1990 р. Різниця між двома варіантами розрахунків досить істотна — майже в 1,4 рази (114,7 :82,5 - 1,39). Більш реальним і при­датним для аналізу слід вважати розрахунки на ба­зі ВВП, що є основним макроекономічним показ­ником СНР. Розрахунки на базі випуску продукції містять значний "повторний рахунок" проміжного споживання і тому є менш достовірними, хоча са­ме вони фігурують у галузевій статистиці промис­ловості та сільського господарства.

Не менший інтерес представляють і аналогічні розрахунки галузевих показників продуктивності праці. Але, на жаль, їх не можна обчислити за весь період існування незалежної України, оскільки суттєво змінились економічні класифікації. До 2000 р. галузі економіки формувалися за колиш­ньою радянською класифікацією, а з 2001 р. всі по­казники обчислюються за новою економічною класифікацією (КВЕД), що базується на міжна­родних стандартах ООН та Євросоюзу. Показники продуктивності праці можна розрахувати за ос­новними галузями економіки (видами економічної діяльності) лише з 2001 р. За СНР у галузевих по­казниках замість ВВП використовується показник валової доданої вартості. Він є галузевим аналогом ВВП та відрізняється від нього на сальдо податків і субсидій на продукти (у 2006 р. це сальдо стано­вило близько 13% ВВП). Цей компонент за методологією СНР не розподіляється за галузями еко­номіки.

Зазначені розрахунки наводяться у табл. 2 і здійснені на базі галузевих даних статистики на­ціональних рахунків і статистики праці, включаю­чи галузі колишньої невиробничої сфери. З табли­ці видно, що в останні роки продуктивність праці збільшується досить високими темпами. Як і у по­передні роки, продуктивність праці, оцінена за об­сягом випуску продукції, зростає швидше, ніж оці­нена за валовою доданою вартістю. Хоча в деяких галузях існують і протилежні співвідношення (до­бувна промисловість, фінансова діяльність). На­решті, мабуть незвично сприймаються розрахунки показників продуктивності праці у таких галузях, як державне управління, освіта, охорона здоров'я, бо ми звикли, що вони обчислювалися лише у про­мисловості, будівництві, сільському господарстві.

Вище вже йшлося, що по промисловості, сіль­ському господарству, точніше по сільськогоспо­дарським підприємствам (виключаючи господарс­тва населення), у галузевих статистичних збірни­ках наводяться показники продуктивності праці, що базуються на випуску продукції.

За цими даними у промисловості України за 2000-2005 рр. продуктивність праці зросла у 1,85 разу. Ще вищі показники у машинобудуванні -319% (у т.ч. у виробництві транспортного устатку­вання - 389%), виробництві деревини та виробів із неї — 315%. А по регіонах ці показники наводяться навіть за 15 років (2005 р. до 1990 р.). У цілому по Україні ми маємо майже дворазове зростання про­дуктивності праці (187%).

Таблиця 2

Індекси продуктивності праці, розраховані за обсягами ВВП та випуску продукції за галузями економічної діяльності (2005 р.у % до 2001 р.) * *

 

 

	Валова додана вартість	Випуск продукції в основних цінах	Чисельність працюючих	Продуктивність праці
валова додана вартість	випуск продукції в основних цінах
всього	146,1	153,9	103,5	141,2	148,7
Сільське, лісове господарства	117,6	117,6	96,.8	121,5	121,5
Промисловість	136,1	150,4	92.8	146,7	162,1
добувна	127,7	121,8	89,2	143,2	136,5
обробна	149,0	161,7	92,2	161,6	175,4
електроенергія, газ, вода	101,5	107,8	100,2	101,3	107,6
Будівництво	156,1	174,1	108,8	143,5	160,0
Торгівля, послуги 3 ремонту	136,5	149,1	122,0	111,9	122,2
Транспорт і зв'язок	170,7	188,6	105,6	161,6	178,6
Фінансова діяльність	283,4	259,8	144.2	196,5	180,2
Нерухомість, здавання під найом,послуги юридичним особам	214,2	228,2	115,9	184,8	196,9
Державне управління	135,9	128,7	88,5	153,6	145,4
Освіта	129,2	127,2	102.9	125,6	123,6
Охорона здоров'я, соціальна допомога	151,2	136,6	99,6	151,8	131,7

"Розраховано за: Національні рахунки України за 2005 рік. Стат. збірник. Держкомстат України. Київ - 2007, с. 53, 58, 62;

Ста­тистичний щорічник України за 2006 рік. Держкомстат України. Київ - 2007, с. 356.

 

Дуже значні відміннос­ті щодо темпів збільшення продуктивності праці

існують між регіонами України. По Закарпатській області за 15 років вони становлять 472%, місту Києву — 429%, Миколаївській області — 295%, Чернівецькій - 293%. З іншого боку, у Дніпропет­ровській області - лише 103%, Херсонській -132%³. Такі високі темпи, галузеві та регіональні розбіжності не можуть не викликати сумнівів, і з економічної точку зору їх важко пояснити. Якою мірою розміри показників залежать від можливої недосконалості методології обчислення, зокрема "подвійного рахунку" продукції, а якою вони виз­начаються реальними обставинами? Методологіч­ними аспектами має займатися Держкомстат, а ре­альні, об'єктивні розбіжності не повинні залиша­тися поза увагою Мінпромполітики, Мінпаливенерго, Мінвуглепрома, Мінекономіки, регіональ­них органів влади.

Ще вищі показники зростання продуктивності праці по сільськогосподарських підприємствах -319% за шість років (2000-2006 рр.), у тому числі на 64% лише у 2004 році, та 405% у Черкаській, 409% у Київській, 432% у Львівській і 506% у Іва­но-Франківській областях)⁴.

Виникає питання, чо­му за такого стрімкого її зростання, що є вирішаль­ним фактором підвищення загальної ефективності цієї галузі, в ній не зменшуються потреби у дер­жавній підтримці, бюджетних дотаціях. Причому таке зростання продуктивності праці відбувається за одночасного зменшення за цей період по Украї­ні парку тракторів і вантажних автомобілів у 1,6 разу, зернозбиральних комбайнів - у 1,4 разу та установок для доїння корів - у 2,3 разу⁵. З іншого боку, на відміну від промисловості, реальність чи­сельника показника виробництва сільськогоспо­дарської продукції не викликає сумнівів. Він виз­начається досить точно - безпосереднім обрахун­ком виробленої продукції за її середніми порівню­ваними цінами 2005 р. Скоріш за все, таке надзви­чайно швидке зростання продуктивності праці визначалося суттєвим (у 2,7 разу) скороченням чисельності найманих працівників – 3 2475 тис. осіб у 2000р до 910 осіб у 2006 р. Ймовірно, що у сільгосппідприємствах, що створились з колишніх колгоспів, залишалось багато зайвих працівників.

 

3.'Промисловість України у 2001-2005 рр. Стат. збірник. Держкомстат України. Київ - 2006, С. 38, 41.

4. "Сільське господарство України, 2006". Стат. збірник. Держкомстат України. Київ 2007, С. 55, 207.

5. Там же, С. 182-183.

 

Проте, не слід забувати, що наше сільське госпо­дарство як галузь економіки включає не тільки сільськогосподарські підприємства. Більша части­на її продукції виробляється у господарствах насе­лення (61% у 2006 р.). Тому у макроекономічному та галузевому аспектах показники продуктивності праці не мають обмежуватися лише сільськогоспо­дарськими підприємствами, а охоплювати і госпо­дарства населення. За розрахованими таким чи­ном показниками, як видно з табл. 2, динаміка про­дуктивності виглядає значно скромніше.

Вище йшлося про динамічні показники продук­тивності праці. Проте, продуктивність праці можна розглядати й у статистиці при аналізі продуктив­ності праці в окремих галузях, порівняннях між ре­гіонами, окремими однотипними підприємствами. Так регіональні показники продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах за показни­ками виробництва продукції на одного зайнятого у порівняних цінах 2005 р. свідчать, що найвища продуктивність була у 2006 р. у Київській -64863грн, Дніпропетровській - 60 814 грн, Чер­каській областях - 58 892 грн, а найнижча — у За­карпатській - 13 532 грн (навіть нижча, ніж у 1990 р., коли вона становила 15 302 грн), Чернівецькій -19269 грн та Житомирській областях - 21 683 грн при середній по Україні — 39 386 грн.⁷

Продуктивність праці та заробітна плата. Співвідношення між темпами зростання продук­тивності праці та реальною заробітною платою є однією з основних макроекономічних пропорцій. Тлумачення цих співвідношень має виходити з то­го, що в нормальних економічних умовах, можли­во, лише за виключенням короткочасних періодів, темпи зростання реальної заробітної плати та ре­альних доходів населення, як у всій економіці, так і в її основних галузях, не можуть перевищувати реальні темпи зростання продуктивності праці. Однак, як це видно з табл. З, в Україні в останні роки темпи зростання реальної заробітної плати виявляються значно вищими темпів приросту продуктивності праці. За 2000-2006 рр. середньо­річні темпи приросту реальної заробітної плати становили 19,2%, а темпи приросту продуктивнос­ті праці, визначені по ВВП, — тільки 7,2%, тобто у 2,7 разу нижче.

Наведені дані слід дещо уточнити. По-перше, для оцінки обсягів виробництв замість ВВП краще враховувати чистий валовий продукт (ЧВП), тоб­то виключити з ВВП споживання основного капі­талу, частка якого у ВВП за ці роки зменшувалась. Темпи росту ЧВП за 2000-2006 рр. орієнтовно ста­новитимуть 164%, у порівнянні зі 151% ВВП. По-друге, необхідно також коригування знаменника. Показник реальної заробітної плати відноситься лише до найманих працівників, і не охоплює самос­тійно працюючих (в основному в сільському гос­подарстві, торгівлі та деяких видах послуг). За ос­танні роки чисельність найманих працівників іс­тотно скорочувалась, а самостійно зайнятих збіль­шувалася. Можна припустити, що у самозайнятих реальні доходи від праці, особливо у сільському господарстві, зменшувалися повільніше, ніж реальна зарплата найманих працівників. Орієн­товно по всіх зайнятих реальні доходи від праці могли збільшитись у 2,50 разу (у найманих праців­ників - у 2,86 разу). Тоді з наведеними коригуван­нями середньорічні темпи зростання реальних до­ходів становитимуть 16,5%, а продуктивності пра­ці - 8,5%. Тобто за скоригованими даними, що більш точно відзеркалюють реальні зміни, темпи зростання реальних доходів удвічі перевищують темпи зростання продуктивності праці. З позицій економічної теорії таке співвідношення між цими показниками важко визнати прийнятним.

 

 

Таблиця З

Темпи зростання продуктивності праці та реальної заробітної плати у 2000-2006рр. (2000 р. = 100,0%)

Роки	Продуктивність праці	Реальна заробітна плата
	100,0	100,0
	110,3	119,3
	115,4	141,0
	126,0	162,4
	140,3	201,1
	141,4	241,9
	151,1	286,2
Середньорічні темпи	7,2%	19,2%

Продуктивність праці в Україні та інших кра­їнах. Порівняння рівнів і динаміки продуктив­ності праці між країнами є дуже складними, і будь-яких авторитетних співставлень, які би здійснювалися міжнародними організаціями, не існує. Проте, досить надійним орієнтиром мо­жуть бути показники виробництва ВВП на душу населення за паритетами купівельної спромож­ності національних валют (а не за офіційними валютними курсами). Вони щорічно здійснюють­ся по 175 країнах і наводяться у "Доповідях з людського розвитку" ПРООН. Частка працюю­чих серед усього населення у Європейських кра­їнах майже однакова (коливання не перевищува­тимуть 2-5%). Тому відхилення між співвідно­шеннями виробництва ВВП на особу та ВВП на працюючого як узагальнюючого показника про­дуктивності праці навряд чи відрізнятимуться більш ніж на одну десяту.

У 2005 р. ВВП на особу в Україні по паритетних розрахунках дорівнював лише 24,7% середнього по 25 країнах Євросоюзу. Ця цифра досить близька до співвідношення продуктивності праці в Україні та країнах ЄС, яке наводив Міністр економіки Бог­дан Данилишин - 30%⁸. Навіть у порівнянні з чо­тирма колишніми країнами соцтабору - Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною - цей показ­ник в Україні становить лише 44%. За таких спів­відношень продуктивності праці з європейськими країнами важко розраховувати на значне скоро­чення розриву в реальній зарплаті між Україною та західноєвропейськими країнами.

Продуктивність праці та загальна продуктив­ність. Сучасна економічна теорія приділяє більше уваги загальній продуктивності, розглядаючи про­дуктивність праці, як один із її компонентів. На відміну від марксистської політичної економії, яка вважала працю єдиним джерелом економічного зростання, вона включає й інші фактори і, в першу чергу, капітал (основні засоби). Так, статистика США на макрорівні по всій економіці визначає продуктивність двох факторів - праці та капіталу. Для її розрахунків ваги кожної з цих двох складо­вих визначаються по їх частці (витрати на оплату праці та амортизації) у складі ВВП.

Нам також було б доцільно здійснювати такі розрахунки. Однак, в Україні розрахунки динамі­ки основного капіталу в порівняних цінах вимага­ють суттєвого вдосконалення. Дуже сумнівно, що коли наші середньорічні валові інвестиції в основ­ний капітал за 16 років (1990-2006 рр.) складали лише 29,5% до обсягу інвестицій докризового 1990р., у 2006 р. наш основний капітал міг зрости у 1,33 разу проти 1990 р.

 

 

-------- Pragma Translation ---------