Здавалка
Главная | Обратная связь

Чинники і резерви зростання продуктивності праці



 

Чинники – це рушійні сили, значущі причини, які впливають на певний процес або явище і змінюють його рівень і динаміку.

Дію чинників, їх виявлення і реалізацію слід розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов. Природні умови – це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунти, кліматичні особливості, ін. Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі чинники, як: посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики у напрямі випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його готовності до зміни попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Таким чином, чинники продуктивності, які визначають її рівень, зв'язані насилу, ресурсами, середовищем.

У науці і практиці вивчення категорії продуктивності праці існують різноманітні класифікації чинників її зростання, що визначається цілями і завданнями досліджень.

Зарубіжні економісти залежно від можливості контролю з боку підприємства, виділяють дві групи чинників: зовнішні (не контрольовані) і внутрішні (контрольовані). Зовнішні чинники включають політичні, соціальні і економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення і інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Ці чинники впливають на стратегію діяльності підприємства і його продуктивність.

Внутрішні чинники знаходяться в зоні контролю окремого підприємства і підрозділяються на «твердих» і «м'яких». Перші включають виріб, технологію і устаткування, сировину. «М'які» охоплюють якість робочої сили і підвищення ефективності її використання, вдосконалення організації виробництва і праці, стилі і методи управління, їх вплив на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Найбільш поширеною класифікацією є розгляд чинників залежно від їх змісту, а саме:

- матеріально-технічні, які характеризують якість засобів виробництва;

- соціально-економічні, такі, що стосуються безпосередньо працівника, його кваліфікації, його мотивації і стану соціально-трудових відносин в суспільстві;

- організаційно-економічні, які визначають якість з'єднання робочої сили із засобами виробництва, ступінь організації і управління суспільного виробництва.

Серед матеріально- технічних чинників важливу роль грає науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним з основних елементів ринкового механізму.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва і здійснюється по таких напрямах: впровадження комплексної механізації і автоматизації; удосконалення технології виробництва; хімізація виробництва; зростання рівня электро- і энегрооснащенности.

У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень НТП необхідно удосконалювати інвестиційну політику і направляти інвестиції, перш за все, на реконструкцію і технічне переозброєння виробництв, що діють, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів. Рівень зношеності основних виробничих фондів в даний час складає більше 40%. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві досягає 61%.

Сукупність матеріально-технічних чинників і їх вплив на продуктивність праці характеризується певними показниками: електроозброєності, енергоозброєності і фондовооруженности (Фв) праці, фондовіддачею (Фо).

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності і продуктивності праці пряма:

 

ПТ = Фо х Фв (10)

Рівень механізації і автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва) (Кмр) і праці (Кмт):

 

Кмр = (Ом / Про общ.) х 100 (11)

Кмт = (Чм / Ч общ.) х 100 або (12)

Кмт = [(Чм1 х Д)/ Ч общ. ] х 100 (13)

 

де Ом і Ообщ – відповідно об'єм робіт виконаний механізованим способом і загальний об'єм робіт;

Чм – чисельність працівників механізованої праці;

Чобщ – загальна чисельність працівників тих, що виконують роботи;

Чм1 - чисельність працівників, зайнятих механізованою працею на робочих місцях;

Д – відношення часу операцій, що виконуються механізованим способом до загального сумарного часу виконання операцій.

До групи соціально-економічних чинників підвищення продуктивності праці відносяться всі чинники, які покращують якість робочої сили і сприяють вдосконаленню соціально-трудових відносин. Це вдосконалення виробничих відносин на основі розвитку різних форм власності, посилення трудової мотивації, розвиток системи загальної і професійної освіти і підвищення кваліфікаційного і загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення соціально-психологічного клімату в колективах, підвищення дисциплінованості, трудовій активності, творчій ініціативності працівників, вдосконаленні методів стимулювання праці. У цю групу чинників включають також соціально-психологічні, соціально-побутові, соціально-екологічні, соціально-демографічні і інші чинники.

Велике значення для зростання продуктивності праці мають організаційні чинники зростання, які визначаються рівнем організації виробництва, праці і управління. До них відносяться:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшу спеціалізацію і концентрацію; вдосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортною, інструментальною, складською, енергетичною ін.);

- вдосконалення організації праці шляхом: поглиблення розділення і кооперації праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери поєднання професій і функцій; впровадження передових прийомів і методів праці; вдосконалення організації і обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (впровадження технічно обгрунтованих норм витрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; вдосконалення підготовки і кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; вдосконалення систем матеріального стимулювання;

- вдосконалення організації управління виробництвом шляхом поліпшення оперативного управління виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо вдосконалення організаційних форм виробництва і управління можуть бути:

- розукрупнення крупних виробничо-господарських комплексів, створення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;

- приватизація державної власності;

- розвиток малого і середнього бізнесу;

- надання повної економічної свободи державним підприємствам; диверсифікація виробництва;

- залучення іноземного капіталу для спільної діяльності;

- розробка системи спеціальних пільг для орендарів, кооператорів, сумісного підприємництва і ін.

Підвищення продуктивності праці як результат складної взаємодії технічних, організаційних і соціальних чинників в найбільш узагальненому вигляді характеризує ефективність виробництва. В результаті тих, що відбуваються останнім часом кардинальних змін в економіці країни піддається практично вся система чинників зростання продуктивності праці. Це виявляється не тільки в кількісній зміні речових елементів продуктивних сил, але і викликає якісне розчленовування і кількісну пропорційність суспільних процесів виробництва, тобто створює певну організацію суспільної праці. При вивченні впливу науково-технічного прогресу на зростання продуктивності праці важливе положення про те, що високий потенціал науково-технічних розробок не може бути реалізований автоматично, поза відповідною його рівню розвитку системи організаційно-економічних відносин.

По суті, організаційні чинники мають подвійний характер. З одного боку, вони – різновид виробничих відносин і виявляються в певних конкретних формах організації праці і управління, а, з іншого боку, - представляють необхідний атрибут використання засобів виробництва.

Окрім розглянутих груп чинників, залежно від сфери виникнення і дії, виділяють: внутрішньовиробничі, галузеві і міжгалузеві, регіональні, загальнодержавні.

Отже, чинниками є рушійні сили розвитку суспільного виробництва і праці. Їх розвиток і реалізація відбувається в певних умовах: природних, суспільних, матеріальних. Вони або підсилюють дію чинників, або ослабляють його. До природних умов відносяться природно-кліматичні, наявність корисних копалини і ін. Суспільні умови пов'язані з формами власності на засоби виробництва і виробничими відносинами, політичною стабільністю, культурою і менталітетом нації і ін. Матеріальні умови – це досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, умови для розвитку і реалізації НТП.

Разом з тим, не завжди є умови, сприяючі повній реалізації можливостей зростання продуктивності праці в результаті дії різних чинників. У зв'язку з чим, необхідно розглянути поняття резервів зростання продуктивності праці і продуктивної сили праці.

Продуктивна сила праці (ПСТ) – максимально можлива дієздатність праці по виробництву продукції в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Вперше цю категорію використовував в своїх наукових роботах Карл Маркс, давши їй таке визначення: «Продуктивна сила праці визначається різноманітними обставинами, між іншим середнім ступенем мистецтва робочого, рівнем розвитку науки і ступенем її технологічного застосування, суспільною комбінацією виробничого процесу, розмірами і ефективністю засобів виробництва, природними умовами».

Залежність між продуктивністю праці і продуктивною силою праці можна записати таким чином:

 

ПТ = ПСТ х До пст х Крв х До ит (14)

 

де Кпст, Крв, – коефіцієнти використання відповідно продуктивної сили праці, робочого часу;

Кіт - рівень інтенсивності праці.

Приведений вираз свідчить, що продуктивність праці по відношенню до продуктивної сили праці (як дієздатності праці) виступає реально досягнутим ефектом виробництва. Різниця між цими категоріями дає уявлення про величину резервів зростання продуктивності праці.

Резерви зростання продуктивності праці - це можливості її підвищення за рахунок повнішого використання всіх чинників її зростання. Вони є невикористаними можливостями економії витрат праці (як живого, так і упредметненого), які виникають під впливом вдосконалення техніки і технології, організації виробництва і праці поліпшення якості робочої сили і ін. шляхів зростання продуктивності праці. Звідси, шляхи підвищення продуктивності праці – це конкретні напрями дії чинників її зростання.

Оскільки резерв – це фактично відрізок чинника, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростання продуктивності праці класифікуються аналогічно її чинникам. За змістом резерви зростання діляться на матеріально-технічні, соціально-економічні і організаційні.

Окрім цього, виділяють за часом використання: резерви поточні і перспективні. Перші можуть бути використані залежно від реальних можливостей в найближчі терміни і практично без додаткових капіталовкладень. Другі – вимагають, як правило, значних капвкладень і їх використання планується в перспективі.

По сфері виникнення і дії розрізняють також, як і чинники, загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві і внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці.

На підприємствах в цілях аналізу і планування рівня і динаміки продуктивності праці розглядають внутрішньовиробничі резерви зростання. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємства є первинною ланкою економіки, і на нім виявляються і реалізуються всі попередні групи резервів.

Внутрішньовиробничі резерви ділять на такі групи: а) резерви зниження трудомісткості; б) резерви поліпшення використання робочого часу; у) резерви поліпшення використання робочої сили.

Зростання продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості визначається по наступній формулі:

I Пт (Тр) = (Тр би / Тр про ) х 100 (15)

 

де Тб і Те – трудомісткість продукції (одиниці або всього випуску) відповідно в базисному і звітному періодах.

Економію чисельності за рахунок зниження трудомісткості можна розрахувати таким чином:

Еч = [ (Тб - Те) х Про х До ср] / Фрв х Квн (16)

 

де Про – об'єм продукції або кількість операцій за досліджуваний період; Фрв – фонд робочого часу одного працівника за рік; Кср – коефіцієнт, що враховує термін впровадження заходу (Кср= кількість часу дії заходу / кількість місяців в році); Квн – коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат) зростання продуктивності праці розраховується по формулі:

I ПТ(РВ)= [(100 – Прво) / (100 - Првб)] х 100 (17)

де Прво, Првб – втрати робочого часу відповідно в звітному і базисному періодах, в %.

За рахунок втрат від браку і зміни питомої ваги кооперованих постачань зміна продуктивності праці складе:

I ПТ(бр)= [(100 – Пбр би) / (100 – Пбр про)] х 100 (18)

I ПТ(кп)= [(100 – Кпо) / (100 – КП би)] х 100 (19)

 

де Пбрб і Пбро – потери від браку в базисному і звітному періодах, в %; Кпб і Кпо – питома вага кооперованих постачань в базисному і

До резервів поліпшення використання робочої сили відноситься можливість підвищення ступеня виконання норм відстаючими робочими. Оцінку впливу цього резерву на зростання продуктивності праці проводять численням безпосереднього зростання продуктивності праці за рахунок «підтягання» працівників що не виконують норми до 100%-ного або середнього відсотка виконання норм колективом:

IПТ(нір) = {[Чр1 (100 – Х 1) + Чр2 (100 – Х2)] / (Чр1 + Чр2 }х Д (20)

де Чр1 і Чр2 – чисельність робочих по групах, у яких рівень виконання норм нижче 100%; Х1 і Х2 – середнє виконання норм відповідно по групах; Д – питома вага робочих, що не виконують норми вироблення.

Загальне зростання продуктивності праці по всіх групах резервів обчислюється перемножуванням приватних індексів зростання по кожному резерву:

IПТ робочих = I Пт (Тр) х I ПТ(РВ) х I ПТ(бр) х I ПТ(кп) х I Пт (Тр) (21).

Слід зазначити, що приватних індексів зростання може бути значно більше, що залежить від кількості і змісту, резервів зростання продуктивності праці, що є на підприємстві.

Розглянуті резерви зростання продуктивності праці стосуються в основному підвищення вироблення робочих. Для того, щоб визначити, як вплинуло ці підвищення на продуктивність праці всього персоналу (I ПТ ппп ), використовують наступну формулу:

 

I Птппп = IПТ робочих х I d (22)

 

де I d – питома вага робочих в чисельності промислово – виробничого персоналу.

Недоліки в управлінні виробництвом можуть бути причиною змісту зайвої чисельності різних категорій службовців. Оцінка цих резервів зростання може бути проведена з використанням методу порівняння. При цьому порівнюються чисельність працівників управління, що існує на даному підприємстві, із зайнятими у сфері управління на передових підприємствах з досконалішою структурою управління, а також з проектними даними.

Вплив приросту продуктивності праці на економію чисельності персоналу можна розрахувати по формулі:

 

Ечисл.= DПТ х 100 / 100 + DПТ (23).

 

Для якнайповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляють програми управління продуктивністю.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.