 |
|
Сутність і елементарні процеси перетворення систем.
Структурним перетворенням системи є зміна внутрісистемних зв'язків, насамперед, найбільш істотних. Однак слід мати нам увазі, що поняття «перетворення» так само відносно, як і інші поняття теорії організації. Усе залежить від того, на якому структурному рівні й для рішення яких задач досліджуються системні зв'язки.
У принципі будь-яка стадія в розвитку системи може розглядатися як структурне перетворення, хоча усередині самої стадії можна встановити безліч стадій меншого порядку. Структурним перетворенням можна вважати як будь-яку реформу, так і корінну революцію, але це будуть перетворення різного масштабу й глибини. Виходячи із загальних законів еволюції й зміни форм, можна сказати, що перетворення систем, шляхи його здійснення як би вже задані в структурі системи й у її відносинах до середовища. Звідси принципово важлива можливість прогнозування структурних перетворень. Будь-яка заключна стадія структурного перетворення тимчасова й служить початком наступної стадії перетворень, вихідним пунктом нових перетворень. Це означає, що жодна з форм «граничної рівноваги» не є остаточною — вона завжди відносна.
Структурні перетворення здійснюються шляхом: з'єднання й роз'єднання елементів (аналіз і синтез); зміни числа елементів, що входять у систему; перестановок елементів системи; диференціальних змін елементів системи; полімеризації й олігомеризації; кон’юнкції й гібридизації системи; тригерного ефекту; паралельного й конвергентного перетворення; гетеробатмії. Усі організаційні процеси, що відбуваються в природі й суспільстві, можна звести до двох елементарних процесів: з'єднання й роз'єднання.
Дослідники в області тектології, описуючи процеси з'єднання, використовують більш широке поняття — кон’юнкція (зв'язок, союз, об'єднання). Можна виділити три типи з'єднання: просте злиття двох систем без істотного їхнього перетворення й появи нових властивостей, що абсолютно міняють якісну визначеність системи; колізія – це випадок, коли з'єднання приводить до часткового або повного руйнування однієї або обох частин, що з'єднуються; з'єднання двох систем, яке приводить до глибоких перетворень, у результаті чого з'являються нові емерджентні властивості системи й знов утворена сукупність з'єднаних частин набуває нове якісне визначення. У результаті руйнування (розриву) зв'язків відбувається поділ того, що було раніше зв'язане, тобто відбувається розпадання системи на окремі компоненти - роз'єднання (диз'юнкція).
Збільшення або зменшення числа елементів у системі змінить її якісну визначеність. Зміна числа навіть однорідних елементів приводить до структурного перетворення. Суть процесу перестановки елементів полягає в тому, що в елемента, стосовно якого діє цей процес, міняється характер входу й виходу й тим самим міняються його місце й роль у системі. Це так званий ефект положення. Полімеризація являє собою з'єднання двох або більш систем однакової структури й перетворення їх у нову, більш складну систему (полімер), у якій вихідні системи (мономери) стають субсистемами. Процес полімеризації характерний для всіх видів систем. У реальності постійно спостерігається з'єднання (кон’юнкція) двох або більш неоднорідних систем. Кон’юнкція елементів різних систем приводить до утворення нової системи, що поєднує елементи різних вихідних систем. Таким чином, ми маємо справу із процесом гібридизації в самому широкому смислі.
Тригерний ефект — надзвичайно швидкий перехід системи в інший стан під впливом внутрішніх процесів, що розгортаються лавинообразно. Таке перетворення починається під впливом на пускову систему сигналу, величина якого більше деякого мінімального рівня (порога спрацьовування). Для однорідних систем, що перебувають у подібних умовах середовища, результати перетворення подібні: виникають паралельні форми й навіть паралельні їхні ряди.
Паралелізм — це розвиток подібних форм на підставі структурного споріднення вихідного матеріалу. Підґрунтям перетворення систем шляхом конвергенції є формуюча дія тотожнього, або подібного середовища, що приводить до сходження форм, спочатку далеких друг від друга. Конвергенція визначається не стільки спільністю вихідного матеріалу (яка може бути й дуже невеликою), скільки дією середовища, яке виступає як би в ролі матриці.
Для великих систем, що складаються із відносно автономних компонентів, характерно їх нерівномірне перетворення в еволюційному процесі, що приводить до внутрісистемної різноступеневості, названої гетеробатмією. Процес диференціації означає зростання відмінностей, невідповідностей між частинами. Він носить лавинообразний характер. Дане положення приводить до висновку про те, що диференціація в системах безповоротна й саме це явище абсолютне об'єктивно - принцип диференціації в організації систем.
Інтеграція – процес, спрямований на збереження цілісності системи, зміцнення зв'язків і супідрядність її частин. Форми інтеграції: лінійна (всі ланки системи зв'язані послідовно один з одним), кільцева (всі ланки системи зв'язані послідовно один з одним, але вихід останньої ланки одночасно є входом першого), багатозв'язна (кожна ланка зв'язана з усіма іншими), матрична (кожна ланка має різний ступінь зв'язаності з іншими елементами).