Здавалка
Главная | Обратная связь

Організаційної діяльності.



Організаційна діяльність – це створення або вдосконалення механізму управління організацією відповідно до цілей й задач організаційних систем, що представляють собою сукупність структури й способів функціонування її елементів. Стосовно до соціальної системи під організаційною діяльністю розуміється: об'єднання людей у групи; інтеграція діяльності членів колективу організації; інтеграція цілей усіх членів колективу. Залежно від покладених на них функціональних обов'язків члени колективу можуть бути як суб'єктами, так і об'єктами організаційної діяльності.

Суб'єкти й об'єкти організаційної діяльності характеризують роль членів колективу в розробці й прийнятті управлінських рішень. Суб'єкт управління — це джерело керуючого впливу або особа, що приймає рішення (одна людина, група, колектив організації). Об'єкт управління – це приємник і виконавець управляющего впливу. Керуючий вплив – набір функцій або задач, які повинні виконувати виконавці. У ролі об'єкта може виступати як людина, група, колектив, так і машина. Та й сама людина може бути одночасно й суб'єктом (стосовно безпосередніх виконавців або до матеріальних об'єктів), і об'єктом (стосовно вищих посадових осіб). Організаційна діяльність суб'єктів і об'єктів управління організацією регламентується положеннями про відділи й служби, а також посадовими інструкціями. Управлінська функція «організація» входить до загального складу функцій управління. «Організація» як функція управління є трудомісткою. Вона забезпечує виконання всіх функцій управління (рис. 5.1).

 
 

 


Рис. 5.1. – Організація виконання функцій управління

 

Соціальна організація як об'єкт суспільної системи містить у собі трудовий колектив. Трудовий колектив є суб'єктом організаційної діяльності, тому що члени колективу впливають на діяльність організації: здійснення виробничого процесу, надання впливу на нього з метою підвищення ефективності діяльності організації й одержання прибутку. Узагальненим суб'єктом управління організаційною діяльністю колективу організації є адміністративно-управлінський апарат.

Він складається зі співробітників, що формують цілі, плани, що ухвалюють і стверджують управлінські рішення, що організують їхнє виконання з наступним контролем. До суб'єктів організаційної діяльності належать: президент компанії, генеральний директор, комерційний директор, технічний директор, заступники директора з економічних питань, з персоналу, з маркетингу, з якості, з капітального будівництва, начальники функціональних підрозділів, менеджери і т.д. До об'єктів організаційної діяльності належать всі функціональні підрозділи організації, які виконують процедури підготовки, согласування й виконання рішень, а також усі операції, що відносяться до цих процедур у рамках посадових обов'язків. Об'єкт організаційної діяльності одержує завдання, осмислює його, здійснює інформаційну роботу, виконує доручення або замовлення, здає виконану роботу замовнику або використовує її у своїй організації і т.д. Усе різноманіття підходів до організаційної діяльності можна представити у вигляді двох альтернативних парадигм (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Альтернативні парадигми организаційного процесу

Перша парадигма Друга парадигма
Вихідним станом будь-якої системи є безпорядок, хаос.     Організація передбачає створення порядку з хаосу. Немає нічого більш неприродного, чим хаос. Реальні системи обладають іманентною організацією. Хаос — теж порядок, але більш складний. Організація передбачає створення умов для розвитку системи.
Створений порядок необхідно підтримувати, затрачаючи ресурси, інакше знову настане хаос. Необхідно орієнтуватися на саморегуляцію й на саморозвиток систем.

 

Наведені парадигми відображають два принципово різні підходи до організаційної діяльності. Перший можна умовно назвати підходом примушення, коли для створення й підтримки організаційного процесу необхідно прикладати зусилля. Як тільки ці зусилля припиняються, система вертається до вихідного стану. Можна конструювати скільки завгодно багато штучних організаційних схем, але вони будуть неміцними й неефективними. Наша історія знає чимало таких прикладів: колгоспи, совнаргоспи, виробничі об'єднання і т.д. Другий підхід орієнтований на природні процеси організації, що розвивається досить довго, щоб дати місце й волевиявленню людини. Цілі людини, що випадають із діапазону природнього розвитку (наприклад, створення колгоспів), приречені на провал, які б ресурси не залучалися для їхнього досягнення. Разом із цим тут немає фаталізму — людина з її цілепокладаючою і вольовою діяльністю не виключається із процесу розвитку, треба лише виконати умову: простір цілей людини повинний співпадати з діапазоном напрямків природнього (можливого в принципі) розвитку. Орієнтацію на природній розвиток можна знайти й у дослідженнях А. Сміта, який стверджував, що для соціально-економічного розвитку суспільства необхідні злагода, легкі податки й терпимість у управлінні, а все інше зробить природній хід речей.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.