Організаційної діяльності.
Організаційна діяльність – це створення або вдосконалення механізму управління організацією відповідно до цілей й задач організаційних систем, що представляють собою сукупність структури й способів функціонування її елементів. Стосовно до соціальної системи під організаційною діяльністю розуміється: об'єднання людей у групи; інтеграція діяльності членів колективу організації; інтеграція цілей усіх членів колективу. Залежно від покладених на них функціональних обов'язків члени колективу можуть бути як суб'єктами, так і об'єктами організаційної діяльності. Суб'єкти й об'єкти організаційної діяльності характеризують роль членів колективу в розробці й прийнятті управлінських рішень. Суб'єкт управління — це джерело керуючого впливу або особа, що приймає рішення (одна людина, група, колектив організації). Об'єкт управління – це приємник і виконавець управляющего впливу. Керуючий вплив – набір функцій або задач, які повинні виконувати виконавці. У ролі об'єкта може виступати як людина, група, колектив, так і машина. Та й сама людина може бути одночасно й суб'єктом (стосовно безпосередніх виконавців або до матеріальних об'єктів), і об'єктом (стосовно вищих посадових осіб). Організаційна діяльність суб'єктів і об'єктів управління організацією регламентується положеннями про відділи й служби, а також посадовими інструкціями. Управлінська функція «організація» входить до загального складу функцій управління. «Організація» як функція управління є трудомісткою. Вона забезпечує виконання всіх функцій управління (рис. 5.1).
Рис. 5.1. – Організація виконання функцій управління
Соціальна організація як об'єкт суспільної системи містить у собі трудовий колектив. Трудовий колектив є суб'єктом організаційної діяльності, тому що члени колективу впливають на діяльність організації: здійснення виробничого процесу, надання впливу на нього з метою підвищення ефективності діяльності організації й одержання прибутку. Узагальненим суб'єктом управління організаційною діяльністю колективу організації є адміністративно-управлінський апарат. Він складається зі співробітників, що формують цілі, плани, що ухвалюють і стверджують управлінські рішення, що організують їхнє виконання з наступним контролем. До суб'єктів організаційної діяльності належать: президент компанії, генеральний директор, комерційний директор, технічний директор, заступники директора з економічних питань, з персоналу, з маркетингу, з якості, з капітального будівництва, начальники функціональних підрозділів, менеджери і т.д. До об'єктів організаційної діяльності належать всі функціональні підрозділи організації, які виконують процедури підготовки, согласування й виконання рішень, а також усі операції, що відносяться до цих процедур у рамках посадових обов'язків. Об'єкт організаційної діяльності одержує завдання, осмислює його, здійснює інформаційну роботу, виконує доручення або замовлення, здає виконану роботу замовнику або використовує її у своїй організації і т.д. Усе різноманіття підходів до організаційної діяльності можна представити у вигляді двох альтернативних парадигм (табл. 5.1). Таблиця 5.1 Альтернативні парадигми организаційного процесу
Наведені парадигми відображають два принципово різні підходи до організаційної діяльності. Перший можна умовно назвати підходом примушення, коли для створення й підтримки організаційного процесу необхідно прикладати зусилля. Як тільки ці зусилля припиняються, система вертається до вихідного стану. Можна конструювати скільки завгодно багато штучних організаційних схем, але вони будуть неміцними й неефективними. Наша історія знає чимало таких прикладів: колгоспи, совнаргоспи, виробничі об'єднання і т.д. Другий підхід орієнтований на природні процеси організації, що розвивається досить довго, щоб дати місце й волевиявленню людини. Цілі людини, що випадають із діапазону природнього розвитку (наприклад, створення колгоспів), приречені на провал, які б ресурси не залучалися для їхнього досягнення. Разом із цим тут немає фаталізму — людина з її цілепокладаючою і вольовою діяльністю не виключається із процесу розвитку, треба лише виконати умову: простір цілей людини повинний співпадати з діапазоном напрямків природнього (можливого в принципі) розвитку. Орієнтацію на природній розвиток можна знайти й у дослідженнях А. Сміта, який стверджував, що для соціально-економічного розвитку суспільства необхідні злагода, легкі податки й терпимість у управлінні, а все інше зробить природній хід речей. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|