Главная | Обратная связь

Властивості організації

Сутність організації як процесу або системи визначається не стільки формою її представлення, скільки внутрішнім зміс­том, що відображає можливості використання та розвитку її потенціалу. Сутність організації визначають її властивості як сукупність проявів, що відображають загальні, характерні і специфічні риси організації.

Саме властивості розкривають та виражають потенціал будь-якої організації, засвідчуючи можливість її функціональ­ного застосування та змістовної взаємодії з іншими процесами і системами.

Дослідження властивостей організації здійснюються уні­версально, незалежно від її природи, прояву, використання та взаємодії. Це необхідно для того, щоб виділити основополож­ні, дійсно організаційні, характерні як процесам, так і систе­мам загальні властивості, що описують їх реальні прояви та перспективний потенціал функціонування і розвитку.

Перші властивості виявляються вже у визначенні організа­цій як об’єктивних, суб’єктивних або змішаних процесів і сис­тем. Так, визначенням суб’єктивної організації виокремлюєть­ся властивість цілеспрямованості.

Цілеспрямованість — орієнтація організації на постанов­ку та досягнення бажаного, можливого й необхідного стану. Це обумовлено роллю суб’єкта і застосуванням принципу при­мату цілі, що виокремлює цілепокладання як перший крок в організації будь-якого суб’єктивного процесу. Цілеспрямо­ваність суб’єктивної організації відображає цільову природу її виникнення, структуру дерева цілей, закладену в основі вио­кремлення та побудови процесів, підпроцесів і циклів відповід­но до стратегічних, тактичних, оперативних, локальних й час­ткових цілей, їх підпорядкування загальній меті циклу, оцін­ку ефективності його здійснення за ступенем її досягнення.

Застосування принципу перманентності визначення мети стає одним з чинників формування, становлення і розвитку відповідної властивості суб’єктивної організації. Власне пер­манентність (властивість організації, яка характеризує без­перервне, постійне, здійснення чогось, що продовжується) як одна з важливих характеристик організації визначається вже самою процесуальною природою її побудови і функціонування, місцем і роллю складової розвитку в моделі її представлення та закріплюється вирішальним значенням у забезпеченні кінце­вої результативності організації. Проте властивість перманен­тності вказує на постійний розвиток як об’єктивної, так і суб’єктивної організації, що здійснюється незалежно від ба­жання суб’єкта.

Властивістю, яка структурно формує організацію, є дискре­тність (переривчастість, виокремленість складових організа­ції), що відображає поелементний, поетапний підхід до її про­ектування, формування, функціонування, сприйняття та пред­ставлення.

Періодичне повторення об’єктивно сталої або цілеспрямо­вано сформованої послідовності перетворень у будь-якій орга­нізації представляє таку її конструкційну особливість, як цик­лічність (періодичне повторення певної послідовності).

Саме циклічність передбачає, обумовлює та розкриває влас­тивість реверсивності (повернення до повторення початкового стану) організації як процесу. Сутність її полягає у поверненні до попередніх дій. При цьому необхідно усвідомити, що йдеть­ся не про можливість «...двічі увійти в одну і ту саму річку», а про необхідність оптимізації й повторення пройденого на ос­нові цілеспрямованого або випадкового повернення до попе­реднього. Тут адекватне розуміння властивості реверсивності відкриває конструктивні можливості підвищення ефектив­ності сприйняття, оцінки та управління процесом організації на основі повторення, адаптації та застосування штатних, ти­пових, аналогічних рішень, наприклад за алгоритмом «цикл в циклі». Реверсивність спочатку використовувалася людиною в процесі аналізу того, що відбулося, виправлення допущеного, коректування того, що відбувається. Це зробило використання цієї властивості особливо важливим в організації дослідниць­ких та оперативних дій людини.

Здійснюючись у часі, будь-яка організація як процес на­самперед характеризується такою його властивістю, як опера­тивність (швидкість, своєчасність). Причому під оператив­ністю мається на увазі не стільки швидкість, скільки адапта­ція, відповідність, синхронізація ритмів, темпів, швидкості здійснення процесу організації динамічним характеристикам розвитку ситуації, оперативно необхідним умовам досягнення запланованого результату. Оперативність процесу зумовлює необхідність своєчасного та адекватного врахування організа­ційних змін. Таку характеристику часто називають мобільніс­тю, м’якістю, активністю, але найточніше її сутність розкри­ває поняття гнучкість (здатність організації до адаптації, мо­дернізації, реформації). Гнучкість організації значною мірою визначає її здатність до пристосування, переорієнтації, зміни. Вона відіграє важливу коректуючу роль у конкретній організа­ції як для процесів, так і для систем. Це викликано адекват­ним сприйняттям цього терміна як в статичних, так і в дина­мічних ситуаціях, визначенням за його допомогою найважливішого ресурсу формування, розвитку та регулювання змін, широким діапазоном його застосування у зв’язку з необхідніс­тю проведення оперативної корекції процесу організації, що вже здійснюється.

Одним із важливих конструктивних проявів потенціалу ре-версивності та ресурсу гнучкості організації є така її влас­тивість, як ротаційність (переміщення циклічною траєкто­рією), що розуміється як можливість взаємної перестановки, заміни складових процесу в ході його здійснення. Ротаційність становить могутній ресурс регенерації, реорганізації, рефор­мування організаційних відносин між складовими на основі аналізу їх альтернативного функціонування після проведення взаємного, послідовного або зустрічного заміщення. Цілі та умови формування і мобілізації цього ресурсу досить різно­манітні, від необхідності зіставлення та перевірки ходу і ре­зультатів процесу до проведення експерименту або інновації, але значення властивості ротаційності в процесі організації не-змінно велике. Саме ця якість організації, її всебічне дослі­дження та цілеспрямоване використання визначають виключ­но високий потенціал саморегулювання процесу, його реорга­нізації, регенерації. Крім того, ротаційність забезпечує широкі можливості пошуку, апробації, модернізації та застосування форм і методів інноваційної організації за аналогією або на ос­нові вже відпрацьованих процедур, циклів, дій. Це виявляєть­ся у вдосконаленні розподілу, оцінці модернізації та закріп­ленні вже напрацьованих ефективних методів і засобів її побу­дови.

Найрізноманітніші форми відносин і взаємодії між індиві­дуумами властиві переважній більшості процесів та систем су­часного світу. Цю характеристику, зокрема, розкриває корпо­ративність (схильність до групової асоціації та кооперації), що відображає соціальну природу і характер відповідних орга­нізацій цивілізації. Причому навіть об’єктивна організація сьогодні так чи інакше використовується та розвивається в умовах корпоративної взаємодії соціуму, що накладає на ці процеси суттєвий відбиток. Властивість корпоративності зна­ходить віддзеркалення у зв’язках і залежностях законів та принципів організації, активно розкривається і реалізується в процесах і системах суб’єктивної та змішаної організацій найширшим спектром неоднозначних тенденцій і наслідків, вира­жає сутність процесів та систем соціального розвитку.

У реальному житті прагматичне розуміння та застосування терміна «організація» спочатку відповідає встановленню зв’яз­ків між елементами або системами у процесі їх взаємодії. У цьо­му сенсі комунікаційність (здатність, схильність до взаємо­зв’язку) як властивість організації відображає її структурно-процедурну основу, ресурс побудови та розвитку необхідних можливостей реалізації певних схем, процедур, моделей кон­фігурації, її орієнтацію на встановлення взаємозв’язку. Відоб­ражаючи виняткову різноманітність навколишньої реальності, комунікаційність зумовлює варіаційний імовірнісний харак­тер, сутність та зміст палітри розвитку зв’язків організації як широке поле формування можливих форм та процедур її здійс­нення. Певною мірою саме комунікація, будучи основним ре­сурсом, провідником організації, визначає необхідну різно­манітність її формування, функціонування і розвитку.

Потенціал різноманітності організації значною мірою зу­мовлює становлення та розвиток такої ЇЇ властивості, як ком-позиційність (можливість побудови адекватної організації шляхом цілеспрямованого складання її з елементів). Відобра­жаючи дію відповідного закону, композиційність обумовлює розкриття та реалізацію потенціалу різноманітності архітек­тоніки і здійснення найширшого спектру моделей цілеспрямо­ваної реалізації зв’язків складових організації. Композицій­ність дає змогу послідовно удосконалювати змістову різнома­нітність у проектування, побудову і модернізацію організацій­ної структури управління. Вона забезпечує ефективне досяг­нення або відображення цілеспрямованості структури, формує її концепцію, домінанту, ієрархію побудовою конкретної ком­позиції елементів і зв’язків організації.

Вивчення, тиражування, поширення способів та моделей побудови і здійснення організації передбачає її адаптацію до конкретних цілей, ресурсів і умов. Цей процес спирається на таку характерну та істотну властивість організації, як комбі-наторність (потенціал, ресурс можливих способів з’єднання), що відображає потенційні можливості розробки застосування різних варіантів побудови та здійснення процесів і систем ор­ганізації з уже відомих і використовуваних модулів. Разом з

тим вона визначає стійку здатність складових ефективної ор­ганізації формувати різноманітні комбінації взаємозв’язків залежно від реальних умов та чинників.

На практиці властивості комунікаційності, композицій-ності і комбінаторності організації найчастіше розглядаються та реалізуються в тісному взаємозв’язку у вигляді основних складових єдиного і комплексного інноваційного підходу та ресурсу формування, функціонування і розвитку нових органі­зацій. Вони визначають перспективу організаційних змін, їх зміст, спрямованість і ефективність.

Однак найважливішим інноваційним ресурсом організації є її селективність (здатність організації до вдосконалення шляхом відбору, закріплення і розвитку необхідних якостей). Селективність організації становить дослідження, вибір, ос­воєння, закріплення, вдосконалення і розвиток позитивного потенціалу, що забезпечує досягнення бажаного синергетич­ного ефекту. І якщо в суб’єктивній і змішаній організаціях це стає однією з її цільових якостей, то в об’єктивній організації властивість селективності є фундаментальною, реалізовую­чись у процесі природного відбору, що забезпечує її поступаль­ний розвиток. При цьому суб’єктивна реалізація потенціалу селекції багато в чому спирається на принципи розвитку об’єктивного відбору, що відображає загальність цієї властиво­сті організації.

Наведені та розкриті вище властивості організації дають змогу представити формування і розвиток основних складових її характеру у вигляді такої комплексної моделі (рис. 2.2).

Запропонована класифікація властивостей організації є відкритою, розгорнутою системою, орієнтованою на всебічне вдосконалення та розвиток. Більш того, вона в якомусь сенсі провокує обґрунтування та виділення нових якостей та рівнів, побудову оригінальних моделей, що розкривають і уточнюють сутність, характер і властивості організації як процесу. Разом з тим класифікація дає змогу визначити взаємозв’язок і залеж­ність специфічних властивостей організації в послідовності їх виокремлення, реалізації та спадковості, сформулювати їх де­фініції, що останнім часом особливо активно здійснюють учені і практики.

Так, властивість організації поступово формувати та за­кріплювати нові якості, ставати ресурсом самовдосконалення, визначається як інгресивність (поступове формування органі­зацією нових якостей її складових). Цей потенціал організації не просто розширює, але й істотно розвиває її селективність, оскільки ґрунтується не тільки на відборі, але і, в першу чергу, на цільовому синтезі принципово нових здатностей складових організації, обумовлених змінами зовнішніх та внутрішніх умов її формування, функціонування і розвитку.

Здатність до внутрішнього об’єднання якостей елементів у процесі самоорганізації є потенціалом, що послідовно розви­вається і використовується, визначаючи кон’югованість (здат­ність до внутрішнього обміну та об’єднання якостей елементів і організацій). Ця властивість розкриває виключно перспек­тивні ресурси внутрішнього вдосконалення та розвитку органі­зацій. На її основі формуються, функціонують і розвиваються усі сучасні системи та процеси самоорганізації, кооперації, са­моврядування, самовдосконалення та вільного розвитку ор­ганізацій в ринкових умовах. Кон’югованість стає основним конструктивним ресурсом побудови та здійснення оригіналь­них моделей еволюційних перетворень соціально-економічних систем.

Наростаюча здатність організацій до активної, безпосеред­ньої та опосередкованої взаємної комутації й адаптації елемен­тів та систем у межах самоорганізації визначається як кореля-ційність (здатність до активізації взаємозв’язку). Ця влас­тивість є основою формування широкої виробничої кооперації, інтерактивної ринкової взаємодії, вільного створення і розвит­ку взаємодії на тлі загального конкурентного середовища.

У соціально-економічних організаціях широко використо­вується здатність елементів до активізації, адаптації та мобілі­зації максимального функціонального потенціалу в умовах са­моорганізації, що забезпечує досягнення оперативної та ло­кальної мети. Ця властивість називається егресивністю (до­сягнення максимального рівня реалізації якостей організації). Вона забезпечує максимальну віддачу кожного елементу та всієї організації в цілому, що є стратегічним орієнтиром, який визначає можливості її подальшого вдосконалення та роз­витку.

Ефект блискавичного цілеспрямованого формування (запо­зичення) і застосування нових якостей організації, що є основ­ним інноваційним ресурсом індивідуума, визначається як емерджентність (оперативна мобілізація нових якостей). Ця властивість, як і егресивність, насамперед використовується соціально-економічними організаціями, що натрапляють на різноманітні кризові ситуації. На її використанні так чи інак­ше ґрунтується більшість програм виведення організацій з кризи шляхом диверсифікації, конверсії, освоєння нових сег­ментів ринку. У реальних умовах розвитку кризової ситуації оперативна мобілізація прихованих, формування та вико­ристання нових якостей організації нерідко стають єдиним ре­сурсом реорганізації. Найчастіше він мобілізується та вико­ристовується в процесі реструктуризації, розділення, розме­жування кризової організації на низку часткових, зокрема до­статньо успішних формувань. Це дає змогу виділити проблемні складові, зосередити увагу на їх подальшій долі, розробити конкретні шляхи реорганізації, застосувати достатньо широ­кий спектр найрізноманітніших організаційних рішень.

У цілому склад і взаємозв’язок сукупності властивостей ор­ганізації, що визначають та розкривають її системний потен­ціал, можуть бути представлені таким чином (табл. 2.1).

У представленій класифікації відображено якості, що ви­магають певного пояснення. Насамперед серед них виділяєть­ся група загальних якостей, що безпосередньо визначають ор­ганізаційний характер будь-якого об’єднання. До них нале­жать цілісність, комплексність, конструктивність, стійкість та відособленість, які визначають властивості організації та зумовлюють формування і розвиток вищенаведеного ряду її специфічних якостей.

Таблиця 2.1. Властивості організації

 

Загальні	Соціальні	Синергічні
цілісність	цілеспрямованість	місія
комплексність	концептуальність	архітектоніка
конструктивність	ієрархічність	формалізованість
стійкість	консервативність	толерантність
відособленість	корпоративність	кон ‘ югованість
обмеженість	проблемність	інгресивність
репродуктивність	мотивованість	саморегулювання
дискретність	ротаційність	циклічність
гнучкість	оперативність	реверсивність
адаптивність	інноваційність	емерджентність
інваріантність	конкурентність	егресивність
інтегративність	комунікативність	кореляційність

 

У переліку загальних властивостей організації також ви­окремлюються :

- обмеженість, що визначає межі реалізації організації та прояву її властивостей;

- репродуктивність, що засвідчує здатність організації до відтворення;

- адаптивність, що забезпечує можливість пристосуван­ня організації;

- інваріантність, що розкриває палітру можливостей ре­алізації організації;

- інтегративність, що відображає входження кожної ор­ганізації у відповідну макроорганізацію.

- Таким чином, група загальних для всіх організацій власти­востей багато в чому обумовлює ресурси їх функціонування та розвитку, визначає можливості вдосконалення і зміни.

- Систему соціальних властивостей організації формують такі якості:

- концептуальність, що відображає певні уявлення су­спільства про конкретну організацію;

- ієрархічність, що розподіляє підпорядкованість та пов­новаження різних рівнів організації;

- консервативність, що виражає прагнення більшості ін­дивідуумів до стабільності та передбачуваності;

- проблемність, що реалізує порівняльні начала соціаль­ного підходу до організації;

- мотивованість, що розкриває внутрішню, спонукальну природу будь-якої соціальної організації;

- інноваційність, що формує діапазон необхідних форм організації;

- конкурентність, що обумовлює висунення, закріплен­ня та розвиток суспільством найбільш перспективних форм організації;

- інтегративність, що відображає стійку тенденцію соціальної організації до об’єднання учасників, складових, ре­сурсів, тенденцій;

- кореляційність, що характеризує готовність складових соціальної організації до будь-якої взаємодії.

Систему синергічних властивостей організації відкриває поняття «місія», яке застосовується, як правило, тільки до со­ціальних систем. Виконання місії організації в основному ви­значається рівнем розвитку такої важливої синергічної влас­тивості, як архітектоніка. Саме вона стратегічними можли­востями розвитку, ресурсами різноманітності побудови та пе­ретворення конфігурацій організації становить потенціал її самовираження і перспективи вдосконалення. Разом з тим ар­хітектоніка об’єднує складові в загальну конструкцію на осно­ві місії.

Особливе значення має така важлива синергічна власти­вість організації, як саморегулювання. Його роль у забезпечен­ні стійкого функціонування і розвитку організації важко пере­оцінити, оскільки дія закону самозбереження багато в чому ґрунтується саме на цій якості. Власне саморегулювання ві­дображає, з одного боку, абсолютно необхідний ресурс стабілі­зації, а з іншого — найважливіший потенціал вдосконалення кожної організації.

Наведена класифікація дає змогу виділити конструктив­ний взаємозв’язок між загальними, соціальними і синергічни­ми властивостями прояву самоорганізації як системи, що за­безпечує основний потенціал функціонування та вдосконален­ня індивідуума. Цей взаємозв’язок виявляється та реалізуєть­ся в найрізноманітніших формах організації, зміст яких стає функцією об’єктивного і суб’єктивного розвитку суспільства.

Так, виділення в представленій класифікації системи си­нергічних властивостей не тільки акцентує увагу на цільових якостях організації, але і вибудовує їх причинно-наслідкову ієрархію, аналогічну до дерева цілей. І справді, якщо місія ідентифікується на рівні глобальної мети організації, то архі­тектоніка, формалізованість та толерантність обумовлюють її стратегічну стабільність, а подальші властивості — відповідні тактичні, оперативні, локальні та часткові рівні.

Подібна диспозиція неминуче зумовлює дискретизацію на­ведених властивостей, виокремлення та розвиток їх часткових і специфічних проявів на кожному з рівнів, побудову складних конфігурацій взаємодії якостей, що розвиваються та спричи­нюють, врешті-решт, появу принципово нових організацій. Саме цим шляхом формувався, еволюціонував і відпрацьову­вався мережевий підхід до побудови взаємодії комерційних структур на основі властивостей саморегулювання, емерджен-тності, егресивності та кореляційності в умовах інтенсивного розвитку ринкових відносин.