Главная | Обратная связь

Система законів організації

Будь-яка система підпорядкована дії законів природи, су­спільства та законів управління. Закони в суспільстві розу­міють в двох позиціях: як нормативні акти, прийняті і затвер­джені в установленому порядку найвищими органами держав­ної влади; як необхідні, істотні, стійкі, такі, що повторюються, відносини між явищами в природі та суспільстві. Ці закони мають об’єктивний характер.

Закони є вищим ступенем пізнання і мають форму загаль­ності (тобто виражають загальні відносини, зв’язки, властиві всім явищам цього роду, класу). У науковій літературі є різні категорії законів: закони науки, закони природи, закони-при-писи, закони мислення та закони організації.

Закони науки — це знання, що формулюється людьми в по­няттях, які відображають об’єктивні процеси, що відбувають­ся в природі і суспільному житті на мікро- і макрорівнях.

Під законами природи розуміється математичне виражен­ня якого-небудь природного явища, що здійснюється за відо­мих обставин з однаковою необхідністю.

Закони-приписи — норми, правила поведінки, яких люди­на повинна дотримувати в організації, громадських об’єднан­нях (правові, етичні закони).

Закони мислення — правила, застосування яких сприяє до­сягненню оптимальної розумової діяльності (закони логіки).

Кожну організацію можна розглядати як об’єднання дріб­них підрозділів. Умови застосування і порядок функціонуван­ня законів у цих підрозділах можуть відрізнитися деякими де­талями.

Закони організації бувають загальні, часткові та особливі. Загальні закони є універсальними, тобто вони не залежать від країни, географічного розташування. Часткові — діють в кон­кретних ситуаціях і певних видах діяльності. Особливі (спе­цифічні) — відображають специфіку організації.

Закони організації утворюють теоретичний фундамент тео­рії організації, сприяють переходу від емпіричного методу пізнання до професійного, дають змогу правильно оцінити си­туацію, що виникає, допомагають об’єктивно аналізувати на­копичений досвід, сприяють підвищенню управлінської куль­тури в організаціях. Вони мають істотні особливості, а саме:

• характеризують загальні зв’язки і відносини в соціаль­ному середовищі;

• виступають в ролі каталізатора суспільного процесу;

• підсилюють свій вплив на діяльність організацій з роз­витком суспільних відносин.

Є різні погляди на класифікацію законів організації. Так, Е. Смирнов¹ виділяє дві групи об’єктивних законів: універ­сальні і специфічні. Дія універсальних законів поширюється на соціальну, біологічну та частково на технічну системи. До цієї групи належать основоположні та фонові закони. Осново­положні — закон синергії, закон самозбереження та закон роз­витку. Фонові — закон інформованості-впорядкованості, закон єдності аналізу та синтезу, закон композиції-пропорційності. Специфічні об’єднують низку законів, що стосуються тільки соціальних організацій. У підручнику А. Беляєва і Е. Коротко-ва² наголошується, що теорія організації вивчає загальні, час­ткові та специфічні закони, які знаходять свій прояв в органі­заціях.

Ці дві класифікації близькі за своїм змістом, але мають різ­ночитання у назвах. Часткові закони другої класифікації рів­нозначні специфічним першої, а специфічні другої класифіка­ції близькі за своєю сутністю до фонових першої. На нашу дум­ку, доцільно об’єднати цих два підходи, в результаті чого отримаємо таку класифікацію: загальні закони, часткові, що діють в певній ситуації, та специфічні, що діють в одній, специфіч­ній сфері (рис. 2.3).

Загальні закони організації. Загальні закони організації діють у всіх матеріальних системах. До основних з них нале­жать такі:

• закон синергії;

• закон самозбереження;

• закон розвитку;

• закон відповідності різноманітності системи, що управляє, різноманітності керованого об’єкта;

• об’єктивний закон пріоритету цілого над частиною;

• загальний закон врахування системи потреб.

У будь-якій організації є приміщення, технологічне устат­кування, персонал, матеріали, комплектуючі вироби. Ці ре­сурси становлять потенціал організації, її здатність до діяль­ності. Кожен ресурс організації має кількісні та якісні харак­теристики: обсяг, маса, продуктивність. Сукупність ключових характеристик визначає потенціал конкретного ресурсу ор­ганізації. У реальній діяльності організації важливим є потен­ціал сукупності ресурсів. Використовувані ресурси істотно під­силюють або послаблюють потенціал один одного. Загальний потенціал організації буде значно меншим, або значно біль­шим за суму потенціалів, що становлять діяльність ресурсів, — ефект синергії. Різні поєднання використовуваних в організації ресурсів можуть створити різний рівень можливого по­тенціалу організації: від дуже низького до дуже високого. Ефект синергії аналогічний до резонансу, тобто до різкого зрос­тання або зниження продуктивності. Таким чином, синергію можуть викликати як виразно позитивні, так і виразно нега­тивні наслідки. Позитивна синергія реалізується за рахунок збігу набору ресурсів та оптимального поєднання їх характе­ристик. Негативна синергія одержується в результаті абсолют­но непрофесійного підходу до дорученої діяльності. Керівників організацій насамперед цікавить ефект синергії. Механізмом його дії є об’єктивний закон теорії організації — закон си­нергії.

Закон синергії свідчить: будь-яка система (технічна, біоло­гічна або соціальна) має такий набір ресурсів, за якого її потен­ціал завжди буде або значно більшим від простої суми потен­ціалів ресурсів, що до неї входять (технологій, персоналу, ком­п’ютерів), або істотно меншим.

Особливо важливими є соціальні системи у вигляді ком­паній, фірм, товариств або об’єднань. Завдання керівника по­лягає в тому, щоб знайти такий набір, за якого ресурси опти­мально взаємодіяли б між собою, створюючи ефект позитивної синергії. На практиці ефект позитивної та негативної синергії зустрічається нечасто. Це пояснюється дуже рідкісним поєд­нанням високого управлінського професіоналізму керівника та тривалого періоду успіхів. Проте знання закону синергії може активізувати діяльність керівника щодо пошуку найоп-тимальнішого набору ресурсів.

Закон синергії діє незалежно від волі та свідомості керівни­ка, проте результати дії закону залежать від керівника, підлег­лих і зовнішнього середовища.

А. Богданов аргументує важливість і значущість тектоло-гічного закону синергії: «Повний розквіт її виражатиме свідо­ме панування людей як над природою зовнішньою, так і над природою соціальною. Оскільки будь-яке завдання практики та теорії зводиться до тектологічного питання: як найдоцільні­ше організувати певну сукупність реальних або ідеальних еле­ментів»¹.

Ознаками досягнення позитивної синергії в організації є:

• піднесений настрій в колективі;

• посилення інтересу працівників до професійного зрос­тання;

• активне придбання акцій своєї організації;

• посилення лояльності до керівництва організації;

• зростання кількості пропозицій щодо вдосконалення технології та структури управління;

• добродійна діяльність організації;

• стійкість організації до внутрішніх та зовнішніх впливів.

Нині відсутні прямі методи оцінки синергетичного ефекту. Проте для успішної реалізації закону синергії необхідно вико­ристовувати методи організації та самоорганізації, управління і самоврядування. Серед них: питання-відповіді; конференція ідей або «мозкова атака»; метод евристичного прогнозування.

Найбільш простий спосіб оцінки ефекту синергії полягає в оцінці показників діяльності організації, що аналізується, в по­рівнянні з роботою іншої аналогічної організації. У табл. 2.2. подано перелік основних показників, що дають змогу зробити висновок про дії системи управління щодо використання си­нергетичного ефекту на основі методу порівняльних оцінок.

Таблиця 2.2. Основні показники ефекту синергії

 

	Особові та групові	Для організації в цілому
	Збільшення продуктивності праці	Високий рівень показників еко­номічної діяльності
	Внесення пропозицій щодо поліпшення умов організації праці	Швидка і адекватна реакція на зміни в зовнішньому середовищі
	Підвищення рівня професійної підготовки	Використання прибутку з метою розширення власного бізнесу
	Посилення виконавської дис­ципліни	Стійкі показники розвитку ор­ганізації
	Освоєння суміжних професій	Вдосконалення структури
	Зростання заробітної плати	Освоєння нових ринків збуту
Особові та групові	Для організації в цілому
Перехід до групових форм опла­ти праці і гнучка система заохо­чень трудової діяльності	Використання сучасних техноло­гій комунікації й управління
Придбання акцій організації	Підвищений попит на продукцію
Свідоме ставлення до праці	Висока якість товарів і послуг
Лояльність до керівництва	Створення позитивного іміджу
Відсутність конфліктів	Сприятливий моральний клімат
Участь в колективних заходах	Інноваційна діяльність

 

Практична реалізація методу порівняльних оцінок перед­бачає накопичення статистичних даних про діяльність одно­типних організацій за чималий проміжок часу та побудову на основі цих даних еталонної моделі. Надалі при оцінці ефектив­ності системи управління організацією щодо використання синергетичного ефекту проводиться порівняння її показників з параметрами моделі. Більшість показників, наведених у табл. 2.2, передбачає оцінку тільки на якісному рівні, а їх кіль­кісна величина може бути визначена методом експертних оці­нок. Для знаходження оцінок за показниками особового ха­рактеру доцільно застосовувати процедури тестування соціаль­но-психологічного стану особи.

Кожен керівник повинен правильно оцінювати загальне становище в організації та ситуацію, що складається, щоб ухва­лити рішення про її подальшу долю. Теоретичною основою для аналізу загального стану організації є закон самозбереження.

Формулювання закону самозбереження: кожна система (біологічна або соціальна) прагне зберегти себе (вижити) і ви­користовує для цього весь свій потенціал (ресурс).

Цей закон має особливе значення для соціальних систем (компаній, фірм, товариств, об’єднань). Він може бути пред­ставлений у вигляді такого співвідношення:

(2.1)

де Д_и — внутрішній потенціал (ресурс); К_2І — зовнішній по­тенціал організації в £-й сфері (економіка, політика, фінанси і т. ін.), що сприяє її розвитку; У_и — внутрішній потенціал ор­ганізації; У₂. — потенціал зовнішнього середовища в і-й сфері, що прагне ліквідовувати організацію або завдати їй відчутної шкоди.

Ліва частина формули має назву «потенціал творення» (С), права — «потенціал руйнування» (Р). Сума творчих ресурсів організації завжди прагне бути більшою за суму руйнівних ре­сурсів. Формулу можна представити таким чином: С>Р. Якщо це співвідношення тривалий час не виконується, то організа­ція припиняє своє існування добровільно або примусово.

Поточний стан організації залежить від внутрішніх і зов­нішніх чинників. До внутрішніх належать принципи діяль­ності організації, рівень кваліфікації персоналу, використан­ня ресурсів і технологій, ступінь поєднання функцій та струк­тури управління. До зовнішніх — економічна і політична си­туація, купівельна спроможність населення, рівень культури, стан розвитку науки і технологій. Якщо керівник організації професійно формуватиме внутрішні чинники її діяльності та підсилюватиме стійкість до зовнішніх дій, то він може істотно підвищити творчий потенціал організації.

Для реалізації закону самозбереження велике значення має (на думку одного з провідних теоретиків в області менеджмен­ту М. Портера) дотримання трьох стратегій поведінки фірми на ринку:

1) досягнення лідерства в мінімізації витрат виробництва, внаслідок чого фірма може за рахунок нижчих цін на анало­гічну продукцію завоювати більшу частку ринку. Фірми, що використовують такий тип стратегії, мають досягти високої організації виробництва та постачання, високого рівня про­фесіоналізму співробітників та впроваджувати передові техно­логії;

2) спеціалізація у виробництві продукції. В цьому випадку організація (фірма) має здійснювати курс на особливо спеціалі­зоване виробництво та досягти лідерства у вибраному виді про­дукції. Фірми, що віддають перевагу цьому типу стратегії, по­винні мати розвинену структуру НДІ, а також маркетологів і дизайнерів високого класу;

3) концентрація зусиль фірми у вибраному ринковому сег­менті. В цьому випадку фірма може об’єднати дві перші стра­тегії — зниження витрат та високу спеціалізацію у виробниц­тві продукту. Проте для реалізації стратегії третього типу фір­ма має будувати свою діяльність насамперед на аналізі потреб клієнтів певного сегмента ринку, тобто конкретних клієнтів.

Розвиток — це незворотна й спрямована зміна матерії. Цикл розвитку вносить елементи новизни до чергового витка створення технічних пристроїв, зародження життя, створення наукової теорії. Є дві форми розвитку: еволюційна — безпе­рервні, поступові кількісні і якісні зміни; революційна — стрибкоподібні зміни. Розвиток буває прогресивним і регре­сивним. Прогресивний — це перехід від нижчого до вищого, від простого до складного. Регресивний — це зворотний рух, перехід від вищого до нижчого, деградація. Прогрес і регрес тісно пов’язані між собою та становлять діалектичну єдність. Прогрес і регрес — це складові частини процесу досягнення гармонії. Без прогресу немає регресу, а без регресу немає про­гресу. Прогрес і регрес супроводжують розвиток будь-якої організації.

Розвиток організацій обумовлений зміною таких чинників: попиту і пропозиції на ринку; зовнішнього середовища; внут­рішнього середовища; екології.

Формулювання закону розвитку: кожна система (біологіч­на або соціальна) прагне досягти найбільшого сумарного по­тенціалу під час проходження всіх етапів життєвого циклу.

Математична інтерпретація цього закону має такий ви­
гляд:

(2.2)

де К. — потенціал системи на у-му етапі життєвого циклу; -йу — потенціал системи в г-й сфері (економіка, техніка, політи­ка, фінанси) нау’-му етапі.

Величина .й_тах є величиною суб’єктивною і залежить від уявлень керівників про стійкість організації. Вона виражаєть­ся у запасах і резервах організації.

У літературі з теоретичних проблем кібернетики виявлена закономірна залежність між рівнем різноманітності об’єкта і рівнем різноманітності суб’єкта управління. Стосовно соціальних організацій різноманітність системи, що управляє, завж­ди менша різноманітності об’єкта управління з погляду інфор­маційної «місткості». Система, що управляє, бідніша за реаль­ний об’єкт, який вона покликана упорядковувати. Є необхід­ний мінімум різноманітності органу управління щодо свого об’єкта.

Формулювання закону відповідності різноманітності системи, що управляє, різноманітності керованого об’єк­та: різноманітність (невизначеність) у поведінці керованого об’єкта може бути зменшена за рахунок відповідного збіль­шення різноманітності органу (органів) управління.

Неоднорідність соціальних систем, які відрізняються за масштабами, складністю, рівнями їх відкритості, зумовлює альтернативність шляхів їх розвитку та функціонування. По­дібний процес деякі учені розглядають як закон, що виявляєть­ся на всіх етапах еволюції природи і суспільства.

На думку академіка Н. Моісеєва, в соціальному розвитку відбувається безперервний жорсткий відбір більш довершених організаційних структур, що характеризуються кращою здат­ністю до адаптації. При цьому було б помилково недооцінюва­ти вплив свідомого, організуючого початки на вибір альтерна­тивних шляхів розвитку як окремих соціумів, так і організа­цій.

Для того, щоб соціальна система стабільно функціонувала, вона повинна мати єдину мету, провідний суб’єкт управління, що спрямовує її розвиток як цілісного утворення. За відсут­ності або недотримання будь-якого з цих параметрів соціальна система (організація) не в змозі зберігати свою цілісність. Спо­чатку вона відчуває розбалансованість, дезінтеграцію, хаотич­ну взаємодію між її компонентами, а згодом розпадається. У процесі взаємодії компонентів системи необхідно дотримува­тися об’єктивного закону пріоритету цілого над частиною. Ця вимога обумовлена самою природою цілого, його виникнен­ням та розвитком. Ціле (система) і частини (компоненти) ста­новлять єдність, вони не існують один без одного. Водночас їх вплив на функціонування соціальної системи неоднаковий. У взаємодії цілого і частин домінує ціле, яке активно впливає на частини (компоненти). Частини підпорядковані цілому, руха­ються, розвиваються в його межах та узгоджуються з ним, реалізуючи свої функції. Відносини між цілим і частиною — це відносини рівноправних партнерів, однаково зацікавлених у стабілізації та збереженні організації як системи.

В організаційних соціальних системах діє загальний закон врахування потреб системи — індивідуальних, групових, загальноорганізаційних та суспільних. Діями людей завжди рухають потреби та інтереси, провідними з яких є економічні і соціальні, що обумовлене їх природою та роллю в соціально-економічній структурі мотивів життєдіяльності людини.

Американський дослідник А. Маслоу всі потреби розділив на дві групи: первинні і вторинні. Первинні потреби у свою чергу він підрозділив на фізіологічні, потребу в безпеці та за­хищеності. Вторинні потреби, за А. Маслоу, включають со­ціальні потреби, потреби в самоповазі, повазі з боку оточую­чих, самовираженні, реалізації потенційних можливостей та зростанні як особистості.

Оскільки з розвитком людини як особистості розширюють­ся її потенційні можливості, то потреба в самовираженні ніко­ли не може бути повністю задоволена. Тому і процес мотивації поведінки окремої особи і соціальної групи за допомогою по­треби нескінченний. Для того, щоб наступний, вищий рівень потреб почав впливати на поведінку людей, необов’язково пов­ністю задовольняти потребу нижчого рівня.

Організація є самостійним суб’єктом ринку, який об’єк­тивно породжує у колективі свої економічні, соціальні та інші потреби й інтереси. Окремі групи, організації, виходячи з фун­кціональних видів діяльності, вирішують різні завдання з різ­ним ступенем складності, трудомісткості та інтенсивності. Все це створює неоднакові потреби та інтереси у різних груп трудо­вого колективу. Тому система інтересів і потреб має становити основу механізму управління. Таким чином, тільки управлін­ня, що враховує різноманіття сукупності індивідуальних, гру­пових та організаційних інтересів, буде ефективним.

Часткові закони організації.До часткових законів нале­жать закони, що діють у конкретних ситуаціях та певних ви­дах діяльності.

Одним із часткових законів управління виробництвом є за­кон безперервності, ритмічності в русі виробничих фондів. Він означає безперервність та ритмічність процесу виробництва, матеріально-технічного постачання та реалізації виготов­леної продукції, оновлення основних виробничих фондів під­приємства. Дотримання цих умов дає змогу досягти оптималь­ної швидкості обороту виробничих фондів — це основа їх ра­ціонального використання, а також джерело підвищення ефек­тивності виробництва.

Ритмічність роботи підприємства має знаходитися під кон­тролем керівників. Є багато причин неритмічності роботи: не­оптимальне внутрішньофірмове планування, недоліки ремон­тного та енергетичного обслуговування, невчасна і неякісна підготовка виробництва, слабка координація діяльності поста­чальників. Неритмічна робота підприємства негативно позна­чається на роботі підприємств-суміжників, оскільки через со­ціально-економічний розподіл праці підприємства органічно взаємозв’язані.

Порушення ритму на одному господарюючому об’єкті ви­кликає труднощі в роботі інших об’єктів і навіть цілої галузі економіки. Тому забезпечення ритмічності роботи підприємс­тва — важлива функція менеджера.

Іншим частковим законом є закон змагальності кадрів управління. Згідно з цим законом кожна соціально-економіч­на система повинна мати чіткий механізм оцінки та відбору управлінських кадрів відповідно до їх реальних здібностей. Дія такого механізму нерозривно пов’язана з конкурсним ви­бором та висуненням господарською системою найбільш про­фесійно підготовлених співробітників на заміщення керівних посад.

В організаційному забезпеченні професійного зростання персоналу управління необхідно враховувати підходи, що іс­тотно впливають на стимулювання їх професіоналізму. На під­вищенні професіоналізму працівників управління позитивно позначається використання двох основних підходів: по-перше, динамічної кар’єри, пов’язаної з вертикальним посадовим про­суванням (зростанням), зі зміною посад; по-друге, статичної кар’єри в межах одного апарату, одного рівня управління, од­нієї посади, що здійснюється шляхом професійного зростання зі зміною функцій, а також шляхом глибшого оволодіння про­фесією, уміннями та навичками, підвищення професійної ком­петентності. Можливим є поєднання цих підходів у розвитку професіоналізму персоналу управління. При цьому важливо враховувати індивідуальні мотиви різних працівників апарату управління: здатність проявити творчість, оволодіння про­фесійною компетентністю, завоювання авторитету серед колег, зміцнення свого становища в організаційній структурі управ­ління.

У розробці стратегії зростання професіоналізму і висунен­ня співробітників з урахуванням дій закону змагальності кад­рів управління необхідно визначити критерій професійно-кваліфікаційного рівня на всіх етапах руху кар’єри для того, щоб професійні вимоги спонукали людину до оволодіння своєю професією, укріплювали її перспективу.

Є й інші часткові закони, що діють у різних країнах і різних галузях економіки.

Специфічні закони організації. Специфічні (особливі) зако­ни базуються на ефективному використанні законів у сфері функціонування організацій і людей.

До специфічних законів організації можна віднести:

• закон інформованості-впорядкованості;

• закон єдності аналізу і синтезу;

• закон пропорційності і композиції;

• закон диференціації й універсалізації функцій;

• закон своєрідності;

• закон соціальної гармонії;

• закон оптимального завантаження;

• закон ефективного сприймання і запам’ятовування ін­
формації.

Інформаційне середовище є об’єктом управління поряд з персоналом, фінансами, виробництвом. Воно підкоряється дії закону інформованості-впорядкованості. Під впорядкованістю розуміється гармонійний розвиток усіх елементів організації: системи управління, персоналу, підрозділів, економіки та ін., а також наявність між елементами встановленої взаємодії (взаємовпливу).

Формулювання закону інформованості-впорядкованос­ті: кожна система (біологічна або соціальна) прагне отримати якомога більше достовірної, цінної та насиченої інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище для стійкого функціо­нування (самозбереження).

Згідно з законом інформованості-впорядкованості, чим більшу інформацію про внутрішнє та зовнішнє середовище має в своєму розпорядженні організація, тим більшу вірогідність стійкого функціонування вона має. Закон вимагає від керівни­ків створення ефективної системи комунікаційних зв’язків, впровадження передових інформаційних технологій. На дум­ку багатьох дослідників, керівник від 50 до 90 % свого часу витрачає на комунікації. Обмін інформацією пронизує всі ос­новні види управлінської діяльності. Комунікації є пов’я­зуючими каналами, за допомогою яких здійснюються коорди­нація, впорядкування і регулювання діяльності людей.

Сприятливий результат в управлінні можливий лише в тому випадку, якщо використовується закон інформованості-впорядкованості. Для цього керівники організацій повинні: формувати для конкретного завдання оптимальний набір необ­хідних характеристик інформації; знаходити або створювати свої джерела з необхідними характеристиками інформації; підвищувати кваліфікацію своїх співробітників; впроваджу­вати передові інформаційні технології.

Аналіз і синтез є елементами біологічного й інтелектуаль­ного розвитку. Аналіз — це розділення цілого на частини, представлення складного у вигляді простих складових, зміна цих частин, додавання нових або усунення деяких з них для ефективної діяльності або зручності дослідження. Синтез — це з’єднання, об’єднання (уявне або реальне) оновленого набо­ру простих складових об’єкта в єдине ціле, узгодження їх діяльності для ефективнішої діяльності або зручності дослі­дження. Аналіз і синтез становлять основу інтелектуального процесу будь-якої розумної людини — цим вона відрізняється від інших представників тваринного світу. Аналіз та синтез властиві також і колективному мисленню учених, фахівців. Переважання колективного аналізу над синтезом приводить до диференціації наук, до глибшого вивчення спеціальних пи­тань. Аналіз і синтез в індивідуальному та колективному мис­ленні переплітаються і не можуть функціонувати окремо. Вони мають велике практичне значення у процесі реформування і реструктуризації компаній, організації колективної праці, на­укових дослідженнях.

У теорії організації аналіз включає дві основні процедури: розділення цілого на частини; поліпшення функціонування кожної з цих частин. Синтез також складається з двох проце­дур: узгодження характеристик виділених частин; об’єднання їх в одне ціле. Процедури поліпшення характеристик виділе­них частин організації та узгодження цих характеристик в ос­новному належать до теорії управління і менеджменту, а розді­лення і об’єднання — безпосередньо до теорії організації. Про­цеси розділення і об’єднання в природі і штучних організаціях здійснюються постійно і циклічно. Швидкість і результат пе­ретворень залежать від творчих ресурсів компанії, а також від діапазону зміни зовнішнього або внутрішнього середовища.

Формулювання закону єдності аналізу і синтезу: кожна система (біологічна або соціальна) прагне налаштуватися на найбільш економний режим функціонування за рахунок по­стійної зміни своєї структури або виконуваних функцій.

Для виконання цього закону керівникові рекомендується: складати та реалізовувати програми постійного вдосконалення організації, її елементів і підрозділів; проводити маркетингові дослідження в ключових сферах діяльності; використовувати інформаційні технології управління.

Будь-який вид діяльності людини пов’язаний з використан­ням певних ресурсів: комп’ютера, автомашини, одягу і т. ін. Кожен набір ресурсів має бути достатньо повним для успішно­го проведення тієї або іншої роботи. Збільшення кількості од­них ресурсів не може повністю компенсувати недолік інших. Будь-яка людина прагне для здійснення своєї діяльності мати необхідні ресурси в такій пропорції, яка забезпечила б їй зруч­ність та оперативність у роботі. Отже, пропорційність та ком­позиція — це природний процес в житті людини. Між поняття­ми пропорційність, композиція і гармонія можна поставити знак рівності. Як природний еволюційний процес гармоніза­ція відбувається на всіх рівнях світобудови. Основне завдання розумної людини полягає в тому, щоб не гальмувати цей про­цес, а головне завдання професійного менеджера — допомага­ти цьому процесу. Гармонія має системний початок, вона об’єк­тивна і не залежить від волі і бажання людини.

Формулювання закону пропорційності і композиції: кож­на система (біологічна або соціальна) прагне придбати, створити або зберегти в своїй структурі всі необхідні ресурси (компо­зицію), що знаходяться в заданому співвідношенні або задано­му підпорядкуванні (пропорції).

Р. Емерсон, розробник принципів продуктивності, підкрес­лював важливість пропорційності та композиції для досягнен­ня успіху в управлінській діяльності. Він писав, що якби мож­на було об’єднати всі цілі та ідеали, що надихають організацію від низу до верху, зібрати їх так, щоб всі діяли в одному й тому ж напрямі, то результати вийшли б колосальними. Але оскіль­ки насправді всі вони тягнуть у різні боки, то рівнодіюча часто виявляється дуже слабкою, а іноді просто негативною. На ос­нові цих думок можна зробити висновок про необхідність здій­снення в соціальних системах оптимального поєднання та гар­монізації загальних, часткових та індивідуальних цілей.

Професійна реалізація закону пропорційності і композиції базується на виконанні низки принципів: планування, коор­динування, обмеження, стабілізації, узгодження, повноти.

Сутність закону диференціації і універсалізації функцій полягає в тому, що в організаційних системах діють протилеж­но спрямовані процеси: розділення, спеціалізація функцій, що реалізовуються її елементами, з одного боку, та їх інтеграція, універсалізація — з іншого. В результаті збільшуються потен­ційні можливості складових елементів та поліпшуються ре­зультати їх взаємодії у вигляді приросту потенціалу організа­ції в цілому.

Формулювання закону своєрідності: кожна організація має найкращу і властиву лише їй організаційну структуру ви­робництва та управління. Будь-якій організації притаманні деякі особливості використання технологічного устаткування, професіоналізму і особових якостей персоналу, порядків та традицій відносин між працівниками за вертикаллю та гори­зонталлю. Ці особливості в сукупності визначають організацію як маленьке суспільство з власними населенням і територією, економікою і цілями, матеріальними цінностями та фінанса­ми, комунікаціями і ієрархією. Кожна організація має свою історію, культуру, технологічну філософію. Для здійснення їх гармонійної взаємодії слугує єдина, найбільш відповідна до них організаційна структура управління. Оригінальність кон­кретної організаційної структури управління досягається використанням наявних типових лінійних, функціональних, штабних та інших структур шляхом включення або виключен­ня будь-яких підрозділів або зв’язків.

Формулювання закону соціальної гармонії: для кожної організації розвиток соціальної сфери збільшує продуктив­ність праці працівників як за рахунок підвищення емоційного рівня працівника (поліпшується якість продукції), так і за ра­хунок активізації його трудової діяльності (підвищується про­дуктивність праці). У соціальну сферу діяльності організації входить виконання функції соціального розвитку колективу. Вона включає: досягнення соціальної справедливості; створен­ня сприятливого соціально-психологічного клімату в кожній групі працівників; поліпшення умов праці і відпочинку пра­цівників і членів їх сімей; турботу про здоров’я та гідне пенсій­не забезпечення.

На відміну від технологічних функцій функція соціального розвитку колективу відіграє важливу об’єднувальну роль. За­звичай управлінські та технологічні функції організації не ви­ходять за межі відділу, цеху та інших формальних структур, а функція соціального розвитку охоплює весь колектив. Це дає змогу поліпшити спілкування працівників різних підрозділів, що часто приводить до появи нових технологічних ідей, ко­рисних для організації.

Формулювання закону оптимального завантаження: ко­жна людина має оптимальний обсяг завантаження роботою, за якого повною мірою розкриваються її здібності та можливості. В організаціях працюють люди з різними освітою, досвідом, здоров’ям і темпераментом. Хтось виконує роботу досить швид­ко, а хтось — повільніше. Для кожного працівника можна знайти сферу ефективної діяльності за допомогою різних ме­тодів тестування та дослідним шляхом.

Формулювання закону ефективного сприйняття і запа­м’ятовування інформації: процеси сприймання і запам’ято­вування інформації людиною реалізуються найефективніше, якщо вони наближені до процесу її мислення.

Особливості мислення людини виявляються в двох типах: образності або алгоритмічності. Образне мислення — це пред­ставлення певних подій у вигляді образотворчих, яскравих, а можливо, і одухотворених еквівалентів. Алгоритмічне мис-

лення засноване на логіці уявлення та розвитку реальних подій. Кожна людина володіє переважно тим або іншим типом мислення. У всіх випадках практикується система індивіду­альної «міцної пам’яті». Тому керівник повинен індивідуально підходити до кожного працівника і радити йому використову­вати відповідну методику для запам’ятовування інформації та розробки рішень.

Наведений розподіл законів на групи є умовним. Вони ма­ють здатність виникати залежно від життєвого циклу органі­зації. Закони чинять один на одного як позитивний, так і нега­тивний вплив. Усі закони діють не ізольовано один від одного, а в діалектичній взаємодії, в певній системі горизонтальних та вертикальних зв’язків. Пізнання системи законів організації, виявлення механізму їх дії дає змогу керівникам, менеджерам, підприємцям визначати об’єктивні тенденції в розвитку ви­робництва та ринку, знаходити оптимальні співвідношення між фондом споживання та фондом розвитку, основним та до­поміжним виробництвом, між лінійними та функціональними структурами в системі управління й, за можливості, створюва­ти сприятливі умови для механізму дії законів.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «організація». Чому органі­зацію називають універсальною?

2. Які є підходи до розуміння організації?

3. Що таке генезис організації? Назвіть його основні поло­ження.

4. Що є первинним: організація як система чи організація як процес?

5. Що таке властивості організації? Назвіть основні властивості організації.

6. Назвіть специфічні властивості організації.

7. Наведіть класифікацію принципів організації.

8. Які є загальні принципи організації та яка їх роль в управлінні організацією?

9. Дайте характеристику часткових і ситуативних при­нципів організації.

10. Як проявляється принцип відповідності цілей та ре­сурсів організації?

11. Які є класифікації законів організації?

12. Як формулюється закон синергії? Охарактеризуйте його зміст.

13. Назвіть основні показники ефекту синергії.

14. Сформулюйте закон розвитку організації.

15. Як виявляється закон самозбереження в різних систе­мах — соціальних та біологічних?

16. Які параметри впливають на рівень самозбереження ор­ганізації?

17. Наведіть формулювання закону розвитку.

18. У чому сутність часткових законів організації?

19. Назвіть специфічні закони організації та розкрийте їх зміст.

20. Охарактеризуйте зміст закону інформованості-впорядкованості.

21. Чим обумовлена єдність аналізу та синтезу в органі­зації?

22. Сформулюйте закон соціальної гармонії.

23. Який взаємозв’язок законів організації?