 |
|
Юридичний позитивізм
З другої половини XIX століття значнопоширеним напрямом світової правової думки був юридичний позитивізм, який за об‘єктивних причин почав формуватися в Англії, а пізніше і в континентальній Європі. Як свідчить аналіз, цей напрям в кожній країні мав свої особливості виникнення і розвитку. Головним представником і засновником такого напряму в Англії в юридичній літературі вважається Джон Остін (1790-1859), який видав у 1832 році працю «Лекции по юриспруденции, или Философия позитивного права». Їм було закладено підгрунтя аналітичної юрисдикції, що займала у XIX столітті провідне становище в англосаксонських країнах.
На думку Джона Остіна, позитивне право – це наказ, який виходить від монарха або групи суверенів до особи або осіб, які знаходяться в підпорядкуванні.На таких позиціях стояв і інший англійський вчений Ш.Амос, який зазначав, що “право є наказ верховної політичної влади держави з метою контролю дій осіб у даному суспільстві”. Тому, на їх думку, правові норми необхідно сприймати такими, якими вони є.
У Німеччині юридичний позитивізм формується в 50-60 роках XIX століття і стає також основним напрямом правової думки. Найбільший його прояв простежуємо у працях К.Бергбома.
Автор тут виступає як супротивник природного права і доводить, що юристам слід виходити тільки із діючого права, тому що “природно-правова” філософія лише віддаляє юридичну науку від реальної дійсності, а її теорії не мають ніякої юридичної цінності і вносять в юридичну науку повністю неминучий і шкідливий дуалізм ідеального і дійсного права. Єдиним джерелом права Бергбом визнає позитивний закон. Прихильниками його поглядів були Гербер, Цительман, Лабанд.
Виникнення юридичного позитивізму у Франції було пов’язане з боротьбою проти окремого існування природного права та з культом наполеонівського кодексу, в якому неначе об’єднували в щось єдине природне право і позитивне право.Виникнення юридичного позитивізму в Україні і Росії припадає на 60-ті роки XIX століття. Остаточно він сформувався у 80 роках XIX століття. На позиціях юридичного позитивізму в Україні у другій половині XIX століття стояв професор юридичного факультету Київського університету М.К.Ренненкампф (1832-1899). В основу своїх досліджень, як свідчать архівні матеріали, вчений поклав позитивний метод.
Під правом М.К.Ренненкампф розумів конкретну юридичну норму і зазначав, що "право є тільки те, що існує як закон, визнаний суспільством"
58.Природно-правова теорія.
Ідея природного права виникла ще в Стародавній Греції і стародавньому Римі і пов’язана з іменем Сократа, Аристотеля, Цицерона та ін.юристів. Природно-правова доктрина склалась в період розпаду феодалізму, підготовки і проведення буржуазних революцій XVII-XVIII сторіччя. Її видатними представниками були: Гуго Гроцій, Т.Гоббс, Д.Локк, Вольтер, Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо, О.М.Радищев та ін. Ця теорія продовжувала розвиватись і у 20 ст. Штамлером, Фуллером. Тому розрізняють різні теорії природного права: теорію природного права, де виходять із договірного аспекту (договірна теорія права) і теорію відродженого природного права.(Є.М.Трубецькой).
Суть теорії.
Природно-правова школа в своїх поглядах виходила із існування двох систем права – природного і позитивного.
Позитивне – це офіційно визнане, діюче право, яке отримало вираз в законах та інших правових актах державної влади, в тому числі санкціонованих нею звичаях.
Спрямовуючи критику проти реально існуючого феодального права, особливо в умовах королівського абсолютизму, представники природно-правової школи вказували на його обмеженість, несправедливість, на те, що закони, які видаються владою, закріплюють пригнічення людей.
На відміну від позитивного, природне право витікає із природи людини, людського розуму, загальних моральних принципів.
Тому воно розумно та справедливо і розповсюджується на всі часи і народи. Воно вічне та незмінне, як і природа і розум людини.
Основні моральні і правові ідеї та принципи, які обгрунтовуються даною теорією в якості природних законів – це невідчужувані права людини: свобода, рівність, сім’я, власність, безпека. Їх захист повинен бути метою кожної держави.Тому позитивне право, яке суперечить вимогам природного права, повинно бути замінено на таке позитивне право, яке б засновувалось на природних законах. Тільки в такому випадку позитивне право може розглядатись як розумне і справедливе.
Природно-правова теорія відіграла прогресивну роль у боротьбі з феодалізмом, ідеологічно сприяла переходу суспільства до більш високого капіталістичного ступеня розвитку. Але демократичний потенціал природної школи права цим не був вичерпаний. Позитивне значення природно-правової теорії:2.вона стверджує ідею природних, невідчужуваних прав людини;3.вона розрізняє право і закон, природне і позитивне право;4.ця позиція з'єднує право і моральність.